Козацьке життя Прилук

13.10.2011   12:16 — Агенцiя

Покрова Пресвятої Богородиці була одним із головних свят українських козаків, які вважали Богоматір своєю покровителькою. Тож у переддень популярного християнського свята варто поговорити про наших звитяжних пращурів, про славне козацтво. І в цій статті мені б не хотілося торкатися якихось військових сторінок чи інших “гарячих” тем. Навпаки, цікавіше змалювати звичайнісіньке повсякденне життя козаків.

До 1648 року наше місто входило до володінь одного з найбагатших магнатів Польщі – князя Вишневецького, так званої “Вишневеччини”. Своєрідна столиця знаходилася в Лубнах. Прилуки, до речі, завдячують роду Вишневецьких не лише своїм відновленням (після татарської навали 1482 року місто майже століття залишалося пусткою, і саме Вишневецькі почали його відбудовувати), але й гербом. Князь Михайло подарував місту родовий герб своєї дружини, доньки молдавського господаря. Початок Визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького змусив поляків залишити приудайський край і відкрив нову сторінку нашої історії. 1648 року за наказом гетьмана загони повстанців на Прилуччині об’єднуються в Прилуцький козацький полк, а Прилуки стають полковим центром.

Як виглядало місто? Свої спогади про його зовнішній вигляд залишив мандрівник та письменник Павло Алепський, який відвідував Прилуки під час подорожі в Москву. На той час це була могутня фортеця з передмістями. Укріплення розташовувалися на правому березі Удаю та являли собою високі земляні вали з міцними дерев’яними стінами та баштами, на яких встановлювалися гармати. Місто мало п’ять воріт. У північній частині фортеці знаходилося найбільш укріплене місце – замок. Саме тут зачинялися оборонці фортеці у найскрутніший момент облоги, коли вороги вже вривалися в місто.

У фортеці розташовувалися найголовніші будівлі міста: палац Яреми Вишневецького, дерев’яна церква Пречистої Святої, полкова канцелярія та полковий суд, в’язниця, полкова скарбниця, пороховий погреб та артилерійський парк, міська ратуша, помешкання полковника та полкової старшини, садиби козаків та міщан. Місто не мало жодного цегляного помешкання. Нагадаю, що унікальна пам’ятка архітектури та найстаріша будівля сучасних Прилук – полкова скарбниця (або, як її тоді називали, арсенал Галагана) – була з’явилася лише в 1714 році. Саме вона стала найпершою кам’яницею в Прилуках.

А як жили наші пращури? Більшість населення міста складали козаки та міщани, котрі мешкали в передмістях. Повсякденне життя козаків не мало ніякої романтики. Переважна частина їх займалася землеробством. Зазвичай рядові козаки тримали одного (рідше двох) коня, корівчину та далеко не завжди волів. Родини тоді були великими, в середньому від 7 до 10 осіб. Козаків зобов’язували нести військову службу, натомість вони звільнялися від податків і повинностей, мали право землеволодіння.

Рівень життя козаків був досить різним. Негативно на господарство впливала участь козаків-чоловіків у військових походах, що відривало їх від праці. А з другої половини ХVІІ століття спостерігалося масове і швидке зубожіння рядового козацтва. Козацька старшина силою захоплювала козачі землі, а козаків змушувала працювати на себе.

Прилуцькі козаки не раз скаржилися гетьманській канцелярії на своїх зверхників. Зокрема, на Дмитра Горленка, що був полковником у 1692-1708 роках. В одній зі скарг, як правило, безрезультатних, є такі слова: “…не мордували так пани лядські своїх підданих і не забивали до смерті киями, як полковник Дмитро мучив мужиків та козаків…”. Справа в тому, що Визвольна війна 1648-1654 рр. змінила небагато. Українська шляхта, а також козацька старшина не лише не втратили своїх позицій, але й захопили нові землі та промисли, що раніше належали полякам. Хоча формально вони були державною власністю, проте фактично ними цілком безконтрольно розпоряджалася гетьманська адміністрація.

Хотілося б торкнутися й ансамблю вбрання наших пращурів. Слід відзначити, що доволі хибним є сучасне уявлення про зовнішній вигляд козаків. У той період, що ми розглядаємо, вбрання рядового козацтва мало відрізнялося від звичайного селянського. Лише набагато пізніше костюм набув більш звичних рис. Якогось регламентування шат на той час не існувало. Одяг багатих козаків та старшини виготовлявся з дорогих тканин та був скроєний за тогочасною модою.

Закінчується наш коротенький екскурс у минувшину, і наближається 14 жовтня – свято Покрови. Це свято всього українського народу, небайдужого та свідомого. І нехай у душі кожного з нас відродиться козак, мужній і сильний. Той, хто у вогні не горить і у воді не тоне.

http://gradpryluky.info/index.php?newsid=1851

Юрій Кудряшов