Чернігів отримав перше фундаментальне видання про свою історію

15.05.2012   16:43 — Агенцiя

Нещодавно у київському видавництві “Темпора” побачила світ нова книжка відомого чернігівського історика, професора Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя Сергія Леп’явка “Чернігів. Історія міста”. Як не дивно, вона стала першою фундаментальною працею з даної тематики, оскільки досі історію старовинного міста ніхто не збирав по крупинках і не зводив докупи.

Працюючи над книжкою, С. Леп’явко дослідив близько 400 джерел, серед яких чимало газетних публікацій різних років. Видання має понад 430 сторінок, багато добірних ілюстрацій, чудовий дизайн і задовольнить найвимогливішого читача. Робота вченого і видавництва над книжкою тривала шість із половиною років. Про це та інше – розмова кореспондента УКРІНФОРМу з її автором.

– Сергію Анатолійовичу, що спонукало Вас до написання книжки, в якій зібрана вся історія стародавнього міста – від часів його заснування й до наших днів?

– Головна причина того, чому я взявся за цю роботу – відсутність такої книжки взагалі. Єдиний історичний нарис про Чернігів був написаний 100 років тому. Він мав невеликий обсяг і, зрозуміло, уже застарів. У 80-х роках минулого століття вийшла книжка Андрія Карнабєда, але то був історико-архітектурний нарис. Отже, мені, як споживачу, та й іншим людям, які цікавляться історією Чернігова, просто не було що прочитати про місто. Загалом-то про нього писалося багато, особливо в останні десятиріччя. Проте це були, в основному, невеличкі публікації на кілька сторінок чи збірники. Тобто, матеріал дуже фрагментарний, подібний до розкиданих шматочків мозаїки, з яких цілісну картину історії Чернігова скласти було неможливо.

Працюючи над книжкою, я користувався не архівними джерелами, а брав оті розкидані по різних збірниках статті і “ліпив” їх докупи в один великий текст. Хоча у список літератури, опублікований у книзі, увійшло далеко не все. Зокрема, я не включав туди газетні публікації, з яких брав один чи два дрібних факти. Так, наприклад, газету з інформацією про проведення у Чернігів газу я включив у список. А видання, де розповідається, як поліцейський Покотило виловлював гімназистів, які плавали на крижинах по Десні, а він стояв на мосту і ловив їх, щоб молоді дурні не втопилися, не включив. Книжка – науково-популярна, не містить посилань, а отже й усі джерела вказувати не обов’язково.

– В одній із чернігівських книгарень першу партію досить недешевої за ціною “Історії міста” розкупили за кілька днів. Воно й не дивно – книжка привертає увагу як змістом, так і оформленням. Особисто мені дуже сподобався розворот обкладинки, де зображені різьблені вікна старих дерев’яних будинків Чернігова. Звідки така краса, хто допомагав з ілюстраціями?

– Найбільше матеріалів узято з Чернігівського історичного музею імені В. В.Тарновського, там фотографи видавництва провели найбільше часу. Вони робили знімки старовинних речей з експозиції, із запасників, фотографували матеріали, що стосуються преси та документів, печатки, і це була довга, важка і марудна робота. Є в книжці також ілюстрації з художнього музею, заповідника “Чернігів стародавній”, музею Михайла Коцюбинського. В заповіднику, зокрема, фотографувалися архітектурні споруди, – ззовні й зсередини, Царські врата Борисоглібського собору. А що стосується старих світлин, то тут найвагоміший внесок зробив чернігівський колекціонер Костянтин Ягодовський. Більшість фотографій кінця 19-го -20-го сторіч узяті з його колекції. Він сам їх сканував і готував до друку.

– Чи є у Вашій книзі суперечливі моменти з точки зору історичної науки?

– Книжка є авторською і тому все, що там представлено – це моя власна точка зору, і я не претендую на істину в останній інстанції. Власне, у сучасній історіографії зараз уже перемагає думка, що історія – це, насамперед, історики, тому що вона “переломлюється” через людей, які її пишуть. Звісно, якісь питання тут висвітлені не так, як в іншій літературі. Але знову ж таки, іншої праці з історії Чернігова у нас просто немає. Якби було видано 5-7 історичних монографій, можна було б говорити про різні точки зору і порівнювати. А так єдине, що може привернути увагу – це дата заснування міста. Тому що, на мою думку, достатніх доказів того, що Чернігову – 1300 років, поки що не наведено. І тому я зупинився на трішки меншому віці міста, визначеному на підставі археологічних розкопок. Це, приблизно, 1150 років. Тобто, заснований Чернігів був не у сьомому чи восьмому сторіччі, а швидше в дев’ятому.

– Під час роботи над книжкою Вам вдалося натрапити на якісь маловідомі факти? Що особисто для Вас було відкриттям?

– У книжці 70% інформації – це маловідомі факти, бо, як я говорив, значна частина їх узята з газет. Наприклад, згадка про льотчика, який у 1911 р. здійснив перший політ над Черніговом…

Крім того, наведено численні факти, відомі лише окремим ученим і краєзнавцям. Такими є розповіді про ювелірні майстерні давньоруського Чернігова, життя та навчання учнів колегіуму, побут чернігівців у 19-му столітті, відвідування міста російськими царями, австрійським імператором, козацькими гетьманами. Іван Мазепа, зокрема, їздив молитися чернігівським іконам і писав про це у своїх листах. І, очевидно, тому давав великі гроші на чернігівські святині.

А поява парку на Валу пов’язана з відвідуванням міста царевичем Костянтином Миколайовичем. Перебуваючи у Чернігові, він звернув увагу на величезний смітник на руїнах старої дерев’яної фортеці, що до кінця 18-го сторіччя стояла на Верхньому замку – там, де зараз пам’ятник Шевченку. Старі гармати валялися тоді просто в землі. Царевич зробив зауваження місцевим чиновникам і тільки після того вони навели порядок на Валу і поставили перші гармати на постаменти. Завершив упорядкування цього місця губернатор Андрієвський аж у 1896 році.

Відкриттям для мене стало те, що в період Великої Вітчизняної війни, під час наступу гітлерівців на Чернігів, місто оборонялося упродовж двох тижнів. Як на початок війни, це дуже тривалий термін і справді особлива сторінка історії Чернігова. Період оборони й окупації нашого міста мене настільки вразив, що цю частину великої книги я видав раніше окремими варіантом під назвою “Чернігів у роки війни (1941-1943)”.

Водночас мене дуже здивувало, що в радянські часи, коли нібито велика увага приділялась патріотичному вихованню, звучали заклики берегти пам’ять про героїв Великої Вітчизняної, практично не було літератури, яка б розповідала про Чернігів у воєнний період. Мене вразило, що ця сторінка історії міста абсолютно не була відома радянським піонерам обласного центру, про неї майже не говорили і не писали.

– Які періоди історії Чернігова Ви вважаєте унікальними?

– Найцікавішою, на мій погляд, була доба Київської Русі (хоча вона і найменше досліджена). Так, наприклад, взявши до уваги той факт, що під Черніговом з 10-го сторіччя збереглося найбільше дружинних курганів, можна говорити про те, що тут проживало найбільше дружинників. А оскільки це значною мірою були варяги, то, відповідно, й розташовувались великі варязькі поселення.

Також Чернігів був центром ювелірного виробництва. Тут знайдено близько десяти ювелірних майстерень, це – найбільша їх кількість у містах періоду Київської Русі. Крім того, в місті відкопано півтора десятка ювелірних скарбів. І взагалі Чернігів входив у трійку найбільших міст Київської Русі. Сьогодні цей факт усвідомлюється погано, тому що Чернігів сприймається як провінційне місто. А тоді це була справжня столиця одного з найбільших князівств Київської Русі.

Що стосується пізніших часів, то друге піднесення Чернігова припало на кінець 17-го – початок 18-го століть у добу правління Івана Мазепи. Однозначно то – період розквіту міста, коли Чернігів був центром монументального будівництва, культури, церковного і літературного життя лівобережної України.

У 20-му сторіччі найбільше мене вразила історія льотного училища, яке досі не було вплетене в історію міста. Це було дійсно унікальне явище для всього Радянського Союзу і світової космонавтики. На сьогодні вже більше десятка випускників училища стали космонавтами і дуже шкода, що цей навчальний заклад був так бездарно знищений.

– Кілька роки тому побачила світ “Коротка історія Чернігова”, куди, як відомо, увійшла частина матеріалів з цієї, майже готової на той час книги. Чи був сенс видавати “Коротку історію”?

– Книжковий ринок і споживачі вимагають різної літератури. Тому всеохоплююча історія Чернігова повинна бути подана як у короткому викладі, так і в розширеному. Водночас потрібен іще з десяток різних за жанрами книжок, розрахованих на різні смаки, різного читача, з різним обсягом інформації. Адже одні люди мають час читати, інші не мають, одні хочуть дивитися картинки, а інших цікавить змістовний текст. З урахуванням різних потреб споживача і була написана “Коротка історія Чернігова”.

– Чи є у Вас намір продовжити цю тематику і видати ще якусь книжку з історії Чернігова?

– У мене в напівготовому стані є ще близько десятка книжок з історії Чернігова різного формату. Вже, зокрема, готуються до друку книга-альбом “Декілька слів про Чернігів” та друге видання книги про Чернігів у роки війни. Остання книжка матиме 120 ілюстрацій. Майже всі вони – оригінальні, адже взяті з приватних та німецьких колекцій.

– Бажаю Вам здоров’я і наснаги видати всі написані й недописані книжки. Щедрих Вам спонсорів і солідних видавців!
– Дякую.

Наталія Потапчук, УКРІНФОРМ