"Матінка Кураж" відкриває ювілейний сезон Молодіжного театру

10.10.2014   12:58 — Агенцiя

Дивна історія трапилася в Молодіжному театрі. Перед прем’єрою до відкриття сезону та після неї і художнього керівника-режисера-постановника нової вистави «Матінка Кураж та її діти», й акторів Молодіжки запитували, чи не наперед обмірковано вони відкрили свій ювілейний сезон такою символічною і філософською п’єсою.

Так от, репетиції в театрі почалися ще тоді, коли на Півдні та Сході України було мирно й тихо. Й ніхто навіть подумати не міг, яких подій тут можна очікувати.

І раптом виявилося, що вистава якраз – на часі... Кажуть, передбачення притаманне поетам і музикантам. Але насправді – воно притаманне Творчості. Бо вона зазирає в інші світи, у минуле й майбутнє.

Дещо з філософії

Коли хтось скаже: якщо навколо війна, то навіщо вона ще й на сцені, відповісти можна так: «Матінка Кураж» – твір не про війну. А про вічне. А війни ж не вічні! Не вічні! І символічне колесо на сцені – не від фургона матінки Кураж. Це одвічне колесо життя. Його нам усім котити й котити, як котить свого фургона героїня разом з дітьми, а потім — сама-самісінька. У кожного з нас є своя ноша, свій фургон... Хіба не можна зупинитися, перепочити чи й облишити, покинути той тягар на узбіччі? Напевно, що можна. Але дуже обережно, та й це ризиковано. Бо головне – аби не опинитися розчавленим під фургоном...

Тому «Матінка Кураж» у молодіжників вийшла зовсім не публіцистичною і не антивоєнною. Вона філософська. І натякає на те, що люди мають добре подумати, а потім уже щось чинити.

Хоча в ній є абсолютно газетні чи телевізійні епізоди сьогодення. Наприклад? Там, де офіцер продає патрони Кураж, а вона запитує його про те, чим же завтра стрілятимуть його солдати... Отже, в історії вже все було, але все чомусь повторюється спочатку. І що ми за цивілізація така, коли нам або ліньки, або зайвина – вчитися на своїх же помилках. І ми знову наступаємо на ті ж самі граблі. І знову – кулі й снаряди, колись гармати, тепер – «Гради». І спочатку гинуть найсміливіші, найпатріотичніші, найкращі. А потім – черга за рештою. Так сходять нанівець цивілізації. Ніколи не замислювались, що це комусь потрібно? Ніколи не боялись – кому ми подаруємо своїми війнами планету?

Дещо з літератури

Бертольд Брехт – письменник і драматург особливий. До теми вiйни у ХХ сторiччi зверталося багато письменникiв. Серед тих, хто засуджував вiйну у своїй творчостi, є чимало знаменитих iмен, але у Бертольта Брехта антивоєннi мотиви посiдають особливе мiсце. З його бiографiї вiдомо, що до антивоєнної тематики вiн звернувся ще коли навчався в гiмназiї. Одним із перших творiв, що принiс йому славу, була написана 1918 року сатирична «Легенда про мертвого солдата», за яку потiм фашистський уряд позбавив Брехта нiмецького громадянства.

Саме цiй темi присвячений один із найпопулярнiших i найвiдомiших його творiв — драма-пересторога «Матiнка Кураж та її дiти».

П’єсу написано про подiї Тридцятирiчної вiйни, але дослiджується в нiй не iсторичне минуле, а, за задумом автора, актуальне для тих часiв питання про вiдповiдальнiсть пересiчних людей за iсторiю. Звичайно, вiйни починають уряди, але, як доводиться в драмi, часто звичайнi люди самi шукають у вiйнi можливостi влаштувати своє особисте життя, чим i дозволяють полiтикам здiйснювати будь-якi злочиннi задуми.

Дещо з історії, або хто вона, Ганна Фірлінг?

Головна героїня твору Ганна Фiрлiнг — маркiтантка, вiйна для неї не горе, а своєрiдний зовнi мирний бiзнес. Її влаштовує, що воєннi дiї не вщухають. «Кураж до кiнця вiрить у вiйну», — написав Брехт у примiтках до п’єси. Навiть страшнi втрати (гинуть її дiти) не змiнюють Матiнки Кураж, хоча вiдомо, що вона живе заради них i саме задля їхнього щастя зайнялася цiєю справою. Жінка не помiчає i не розумiє, що мимоволi стає причиною їхньої загибелi: пiд час вiйни неможливо жити нормальним людським життям.

Швейцеркас, один із синiв Матiнки Кураж, гине як герой, рятуючи полкову касу. Вiн робить те, що вважає природним. Але його брат Ейлiф так само вважає нормою займатися мародерством у мирнi днi, що й стає причиною його загибелi. Цi двi смертi — героїчна i ганебна — рiзнi сторони того самого явища. Трохи складнiше з Катрін, котра, попри обставини, в яких виросла, починає розумiти злочиннiсть вiйни. Але Катрiн нiма, свою позицiю вона доводить дiями, проте не може нiкому нiчого пояснити словами.

Її нiмота символiчна: тi, що намагаються жити вiйною, однак не почули б думки, котра не збiгається з їхньою. Та пiд час зупинки поблизу мiста Галле, поки Матiнка Кураж торгує, з’являються ландскнехти, що можуть знищити мiсто, i Катрін б’є у барабан, поки мешканцi мiста не прокидаються. Але сама дівчина гине. Тож навiть нiма людина може при бажаннi щось змiнити!

Зi смертю доньки життя Матiнки Кураж остаточно втрачає сенс, та що вона робить? Знову впрягається у свiй фургон i поспiшає за солдатами!

У чому ж річ? У моральній капітуляції перед війною! Вiдсутнiсть вiри у власну спроможнiсть щось змiнити i змушує «маленьку людину» пристосовуватися до обставин.

Брехт вiдштовхувався вiд того, що глядачi самi повиннi визначати свою позицiю щодо зображуваних у п’єсi подiй i проектувати їх на сучаснiсть. Матiнка Кураж не робить жодних висновкiв зi своєї трагедiї — це мають зробити саме глядачi.

Дещо про театр Брехта

У чому ж полягає відмінність «епічного театру» Брехта від театру традиційного? Насамперед Брехт прагнув підкреслити умовність самого сценічного дійства: глядач повинен пам’ятати, що сценічна дія — це не життя, а саме театр. Дуже важливим фактором, до якого прагнув Брехт, була відсутність емоційної реакції у глядачів. П’єса не повинна хвилювати, викликати сльози чи якісь інші емоції, вона має примусити глядача розмірковувати. А актори мають своїми діями дискутувати з залою.

«Матінка Кураж та її діти» створювалась у той час, коли Гітлер розпочинав Другу світову війну. І хоч історичною основою цієї історії є події Тридцятилітньої війни, сама п’єса, а особливо образ її головної героїні, набувають позачасового звучання. По суті, це твір про життя і смерть, про вплив історичних подій на життя людини.
Вистава у молодіжників вийшла непростою. Три години роздумів, перевтілень, подорожей у часі й неймовірних асоціацій.

За емоції й прозріння – щира вдячність виконавиці головної ролі – Матінки Кураж – Мирославі Витриховській. А також – Розалії Кучеровій, Олені Сіротовій, Русланові Бугаю, Миколі Бічуку, Миколі Пономаренку, Євгенієві Сидоренку, Валентинові Макару, заслуженим артистам України Олексієві Бишу, Володимирові Банюку, Любові Веселовій. А також — Руслані Остапко, Інні Атрощенко, Юлії Матросовій, Іванні Стеблинській. Та режисерові – заслуженому діячеві мистецтв України Геннадієві Касьянову.

Підготувала Людмила ПАРХОМЕНКО