Організація системи органів влади на Чернігівщині у період панування комуністичного тоталітарного режиму

23.10.2017   10:11 — Агенцiя

Комуністичний режим утворював та реорганізував органи влади в Україні для збереження та зміцнення свого панування, підкорення, пограбування та експлуатації населення, ліквідації результатів і досягнень Української революції 1917-1921 років.

17 квітня 1919 року І Чернігівський губернський з’їзд рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів обрав губернський виконком. Комітет відстежував політичний та економічний стан у губернії, стежив за виконанням продрозкладки, а згодом – продподатку, в регіоні, процесом націоналізації.

Впродовж 1919-1920 років передавав свої повноваження тимчасовому губернському військово-революційному комітету. Ліквідований згідно з постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (далі – ВУЦВК) від 3 червня 1925 року.

На місцях впродовж лютого-березня 1919 року створені аналогічні виконкоми повітових та волосних рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Ліквідовані в 1923 та 1924 роках відповідно.

Впродовж 1923-1925 років Чернігівську губернію ліквідовано. Натомість виникла трирівнева система «центр – округ – район». На кінець 1925 року існували Чернігівський, Глухівський, Ніжинський та Конотопський округи, які поділялися на 54 райони.

Станом на 17 грудня 1926 року площа Чернігівщини складала 37767 кв. км, населення – 2218 тис. чол. Відповідно до постанови ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ» від 31 січня 1923 року утворені виконавчі комітети окружних рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

З початком проведення політики тотального закріпачення селянства (1929 рік), яку влада цинічно називала «колективізацією», що супроводжувалася безпрецедентними масовими репресіями і пограбуваннями прошарку економічно і політично найбільш активної його частини (комуністи називали цей злочин «розкуркуленням») виникла проблема реорганізації органів влади з метою прискорення формування тоталітарного режиму.

Для керівництва СРСР небезпечним сигналом стали масові селянські повстання у відповідь на політику закріпачення. У 1930 році в Україні було 4 тисячі повстань, у яких взяли участь 1,4 млн. селян, у тому числі і на Чернігівщині.

Саме тому на початку 1930-х років була здійснена спроба перейти на дворівневу систему управління «центр – район» з ліквідацією окружної ланки і зміцненням районної. Внаслідок цього на території Чернігівщини існували 47 районів. Але у 1932 році через труднощі в управлінні повернулися до трирівневої системи. Проміжною ланкою стали області.

Таким чином влада намагалася посилити адміністративну складову, адже невеликі за площею території контролювати легше. За результатами досліджень українського історика Романа Подкура з’ясовано, що територіальні межі та поділ на райони нових областей відповідали раніше створеній системі місцевих органів комуністичної державної безпеки (ОДПУ).

Відповідно до рішення ВУЦВК від 15 жовтня 1932 року утворено Чернігівську область. До її складу входило 36 районів.

Утворення у лютому 1932 року в підрадянській Україні перших 5 областей, а далі наприкінці того ж року також і Чернігівської, стало одним із елементів підготовки Голодомору-геноциду Українського народу 1932-1933 років. Нагадаємо, що менше ніж за один рік за підрахунками істориків демографічні втрати новоствореної області від комуністичного голодовбивства склали понад 360 тис. людей, з цих жертв дотепер поіменно встановлено тільки понад 36 тис. осіб (порівняємо – у вересні 1941 – вересні 1943 років під час нацистської окупації Чернігівщини вбито понад 127 тис. людей).

У 1935 році на території області було утворено ще 20 районів. Станом на 1937 рік область мала найбільшу кількість районів за весь період свого існування – 55. У 1939 році утворено Сумську область, до якої зі складу Чернігівської області відійшло 17 районів.

Надалі в Чернігівській області продовжувалися процеси ліквідації, утворення або відновлення районів, що існували раніше. У 1959 році область складалася з 31 району, а у 1966 році – з 22 районів та трьох міст обласного значення (Чернігів, Ніжин та Прилуки).

Станом на 1989 рік на території Чернігівської області діяли облвиконком, 24 районних, 15 міських, 29 селищних та 478 сільських виконкомів.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року ознаменувало крах тоталітарного комуністичного режиму.

 

За матеріалами видання «Бойко В., Казіміров Д., Леп’явко С. Владні інституції Чернігово-Сіверщини: ілюстрована історія / В. Бойко, Д. Казіміров, С. Леп’явко / Сіверський центр післядипломної освіти, Сіверський інститут регіональних досліджень, Український інститут національної пам’яті. – Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2014» та Українського інституту національної пам’яті