Ігор Андрійченко: "На війні правду шукати складно"

02.07.2014   15:34 — Агенцiя

Лейтенант Ігор Андрійченко воює на Луганщині - командує взводом зв'язку 13-го батальйону територіальної оборони. Два дні відпустки у рідний Чернігів отримав з нагоди народження сина.

Оскільки Ігор - людина в місті відома  (він очолює обласну організацію однієї з політичних партій), то по приїзді додому він зустрівся з журналістами і розповів про службу, життя-буття і настрої бійців у зоні АТО.

До війни не можна бути готовим відразу

- На мою думку, до війни ніколи не можна бути готовим відразу. Тому що, як би ти не готувався, вбивати людей або бути готовим до того, що в тебе стріляють - це складно. Нас перед відправкою на схід трохи навчили стріляти, якось взаємодіяти, встановлювати зв'язок, але основні знання і навички ми отримуємо на практиці. Морально ми готові до будь-яких несподіванок, але як будемо на них реагувати, покажуть наші дії - якщо цей виклик прийде.

Армії потрібні замполіти

- Щодо ставлення бійців до служби, то спочатку, коли формувався батальйон і нам казали, що він охоронятиме лише територію Чернігівщини, люди вступали в нього з готовністю. Але зараз уже (а на Луганщині ми вже півтора місяця) бійці ставляться до служби як до виклику долі або до важливої справи, яку вони просто зобов'язані зробити. І тому потребують розуміння якогось чіткого плану дій, чітких рішучих команд керівництва АТО і керівників держави в цілому. Бо коли ти терпиш незручності і долаєш проблеми, то хочеться знати, для чого ти це робиш і що це дасть. Та найголовніше (от я розмовляв зі своїми солдатами) - щоб все це було не даремно.

Я розумію, що в армії не заведено обговорювати команди, пояснювати, чому так або не так. Але, на мій погляд, у випадку, коли до війська призвали не 18-річну молодь, а дорослих дядьків по 40-45 років (а є ще й добровольці), людям треба пояснювати, що відбувається. Я, зокрема, ініціював у батальйоні політінформації для підтримки у бійців мотивації, але це мають робити замполіти або ще хтось. Бо нізвідки нема пояснення, яка там у нас тенденція взагалі - переможна, непереможна... Недопрацьовуємо в цьому плану. Тому не дивно, що й серед солдатів української армії сепаратистські настрої теж іноді присутні.

Є побажання, щоб нас не обманювали

- Одне з важливих побажань бійців нашого батальйону - прохання, щоб їх більше не обманювали. Починаючи від озвучення термінів чи місця служби, і закінчуючи надання звання учасника бойових дій. Чоловіки (особливо старшого віку) хочуть нормального, справедливого ставлення. Кажуть: якщо мене вже призвали і я ризикую своїм здоров'ям і, не дай Боже, життям, то я не хочу, щоб мене дурили. А держава, на жаль, звикла ставитись до своїх громадян безвідповідально.

Хочу підкреслити, що всі сили, зібрані на території Донецької і Луганської областей, всі солдати готові до виконання наказів. Тому так важливо, щоб ці накази надходили, щоб ми бачили прийняття мудрих, рішучих рішень, спрямованих на просування вперед і перемогу. Ми, військовослужбовці, чекаємо цього від керівників і командирів усіх рівнів. Тому що сидіння і просто перебування в процесі - це симулювання війни, яке нікому не потрібне. Тим паче, коли під час цього сидіння гинуть люди.

Допомога від земляків є дуже важливою

- Автоматами Калашниками наша армія забезпечена, і це радує. Що є, то є, слава Богу. Але техніка, на жаль, зокрема та, яку експлуатує мій підрозділ, і багато чого іншого - це залишки з часів Радянського Союзу, що перебували на довготривалому зберіганні. Зрозуміло, що нашу армію і, зокрема, наш батальйон формували з того, що є - нове не закуповувалось. Але воно, на жаль, працює не так, як повинно працювати для виконання поставлених завдань.

З матеріальним забезпеченням все більш-менш добре. Їжа, обмундирування, матраци, ліжка - все є, умови - військові і скаржитися не варто. І дуже важливо, що чернігівці нам допомагають. Бо коли ти відчуваєш підтримку рідного міста і його жителів, то служити набагато легше. Люди передають і присилають нам дитячі малюнки, листи, "розгрузки", рації, цукерки. Все це дає відчуття, що про тебе не забувають.

Коли кажуть, що Луганщина - не Україна, це - неправда

- Більшість населення Луганської області пасивно спостерігає за тим, що відбувається і чекає, хто переможе. Є проукраїнська меншість, яка допомагає, і так само - проросійська або промісцева, яка з тих чи інших причин підтримує сепаратистів. Приміром, у сільській сім'ї, де від кулі української армії загинув син-сепаратист, настрій відповідний. А от на СТО, куди ми заїжджали через поломку машини, нам допомогли без проблем і безкоштовно. .
В обласному центрі я зустрічав чоловіка з жовто-блакитним шаликом на шиї. І він запрошував мене на конкурс декламації віршів Тараса Шевченка у якесь глухе село. Тому, коли кажуть, що Луганщина - не Україна, це - неправда. Там дуже багато патріотів.

Тенденції розвитку АТО

- В цілому тенденція щодо діяльності нашого 13-го батальйону - позитивна. На визначеній території ми займаємо певний периметр, там стоять наші блокпости. Останнім часом вони змістилися вниз, тобто, до Луганська, і продовжують туди рухатися. Це означає, що кільце стискається. Наскільки це швидко чи якісно робиться - питання риторичне. Бо мені здається, що все можна було робити набагато швидше. Але ми не відступаємо, і це добре.
Що стосується роботи 1-го ешелону, який займається зачистками (ми цього не робимо, бо недостатньо підготовлені), то мені складно оцінювати його ефективність. Я у Слов'янську не був, не знаю.

Терористи заробляють добре

- Серед сепаратистів, гадаю, багато приїжджих з-за кордону заробітчан. Коли ми були у Сватово, то нам озвучили прейскурант: за одного спійманого офіцера - $5 тис., за солдата - $2 тис., за представника вищого командного складу - $8-10 тис; за вбитого офіцера - $1 тис., за вбитого солдата - $300. Плюс вони за день отримують стільки, як я, скажімо, за місяць. Розцінки різні, але те, що вони добре заробляють - це 100%.

Українські ЗМІ мають бути об'єктивними

- Реальна картина того, що відбувається на сході, дещо відрізняється від показаного по телебаченню. Так, наприклад, не порушуються питання про відповідальність чи безвідповідальність генералів, через яких гинуть люди, про "дірявий" кордон, який навіть після заяв про його закриття залишається відкритим. Про те, що команди віддаються або дурні, або не віддаються  взагалі. Ці речі не озвучуються нашими телеканалами. Хоча б мали озвучуватись для того, щоби, врешті-решт, почали "летіти голови" за хибні дії. Адже за неефективність АТО за два місяці ніхто, як відомо, не відповів. Всі ці елементи складають картину бездіяльності, і люди, яким вона вигідна, нею користуються.

А щодо необ'єктивного висвітлення подій на сході, показу не повної картини, то тут хочу навести такий приклад. Коли батальйон "Айдар" потрапив у засідку і втратив 4-х бійців, йому на допомогу відправили десантників. Під час бою дев'ятеро останніх загинуло. У підсумку, батальйон "Айдар" у ЗМІ був оспіваний як "легендарний" (сам це чув), а про загиблих десантників, які його виручали, ніхто не згадав. Так само не було сказано й про те, що "Айдар" діяв без узгодження своїх дій з керівництвом АТО і на ті блокпости теж пішов за самостійним, непродуманим і непогодженим рішенням.

Все, що я розповідаю, - це моє суб'єктивне бачення, інформація, якою я володію, яку чую від свого командира і яку ми обговорюємо всередині війська. Тому не претендую на повне сприйняття. Але в будь-якому разі, і в нашій пропагандистській машині є дві сторони медалі. Можливо, для загальної справи й не варто говорити всю правду, я не знаю. Але на війні правду шукати складно.

Наталія Потапчук, власкор Укрінформу у Чернігові