Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Четвер, 1 грудня, 22:14:49

Тисячолітній Новгород-Сіверський ніколи не здавався, навіть в окупації, - голова громади Людмила Ткаченко

30.05.2022   13:50Агенцiя

Новгород-Сіверська міська територіальна громада розташована на півночі Чернігівщини. Центр громади – Новгород-Сіверський – це мальовничий куточок на Десні та одне із найдавніших міст України. Його тисячолітня історія пов’язана з князем Ігорем Святославичем – героєм «Слова о полку Ігоревім». Тут переплелися давньоруська, козацька, польська та російська історії.

Тут переплелися давньоруська, козацька, польська та російська історії. І саме ця громада одна із перших відчула на собі наслідки «захисту та порятунку людей від київського режиму» росії, яка вторглася в Україну 24 лютого. Голова Новгород-Сіверської громади Людмила Ткаченко разом зі своєю командою перебувала в окупації з перших днів війни. І навіть після звільнення росіяни не залишають цю громаду у спокої. 12-го травня 2022 року від авіаударів російських військ у місті загинуло троє людей,  30 – поранені, знищено два навчальних заклади. Ми говорили з нею про окупацію, про мужність і сміливість новгород-сіверців, згадували про те, як громада жила до 24 лютого, а також будували плани на майбутнє.

- Людмило Миколаївно, як ви дізналися про початок повномасштабного вторгнення Росії, які були думки?

- 24 лютого близько 5-ї ранку пролунав дзвінок. Телефонував мій перший заступник і сказав, що почалася війна. Спочатку я не сприйняла цю інформацію. Як війна? А тоді вже почалися дзвінки з прикордонних населених пунктів: «Миколаївна, рідненька, що нам робити? Тут таке твориться, тут тисячі одиниць техніки йде!». У перший день російські війська обстріляли наші села Грем'яч та Бучки.

 - А де були ваші рідні?

- Вони були зі мною з перших днів війни і зараз. Власне, у мене навіть думки не було, щоб кудись їхати. Проте я хотіла відправити сина, студента Київського університету, до родичів в Івано-Франківську область. Але він мені сказав: «Я не зрадник, я не кину тебе тут, буду з тобою до кінця!». Така материнська гордість у мене була, що я так виховала сина.

- Пані Людмило, а ви народилися на Чернігівщині?

- Я народилася в Маріямполі Івано-Франківській області. Моя мама із заходу України. Батьківський же рід, якому понад 300 років, пов'язаний з Новгород-Сіверщиною. І коли у школі вчителька розповідала про відому стародавню пам’ятку літератури «Слово о полку Ігоревім», то звертала увагу на те, як тісно переплетені різні куточки нашої держави. Ярославна, як відомо, була з Галича, а князь Ігор – з Новгород-Сіверська. А я так собі тоді розмірковувала: моя мама теж з Галича, а батько з Новгород-Сіверська. І було в цьому щось таке містичне. Я ніколи не думала, що буду жити в Новгороді (так місцеві називають Новгород-Сіверський) та ще стану головою громади. Бо моє дитинство та юність пройшли на заході України. Я закінчила Тернопільський університет, а потім переїхала у Новгород-Сіверський, адже батько повернувся на свою малу батьківщину, тут вже вийшла заміж, осіла.

- Ви сказали, що ніколи не думали, що станете головою громади…

- Я працювала на митниці, в податковій, пізніше у Фонді соціального страхування. І коли Олег Бондаренко, який очолював Фонд соціального страхування, переміг на виборах і став міським головою, запросив мене у свою команду. У жовтні 2020 року він знову виграв вибори, але, на жаль, на третій день після оголошення результатів помер від короновірусу. У січні 2021 відбулися нові вибори і серед 8 кандидатів, люди довірили посаду міського голови мені. І вже ми разом з командою створювали Новгород-Сіверську міську громаду, до якої входять 83 населенні пункти.

- Людмило Миколаївно, ваша громада з перших днів війни перебувала в окупації. Що відбувалося у громаді?

- Ми були відрізані від світу. Але ми ніколи не опускали руки, боо розуміли, що ми – північний форпост країни. З перших днів вторгнення Новгород-Сіверський був в облозі. Російські війська перекрили танками в’їзди та виїзди з міста. Вони їздили вулицями, і, до речі, дислокувалися недалеко від того місця, де ми мешкали з родиною. Російські військові спочатку думали, що їх тут зустрічатимуть з хлібом-сіллю. І були налаштовані неагресивно. Містяни до них приходили і цікавилися, що вони роблять в Україні. Ті говорили, що приїхали рятувати українців від «нациків». На що люди відповідали: «А де ви тут бачили нациків? Не треба нас рятувати!». На блок-постах у місцевого населення забирали та розбивали телефони. Швидкі не пропускали. Лікарі їхали до хлопчика, який був у тяжкому стані. Російські військові познущалися з фельдшерів, стріляли та залякували їх.

 

Голова Новгород-Сіверської громади Людмила Ткаченко (справа) у гуманітарному штабі громади

 

- Чи були погрози від окупантів на вашу адресу?

- Мені це передавали земляки, що російські військові розпитували у людей за владу. Я отримувала телефонні дзвінки з погрозами від них. Говорили мені: «До скорої зустрічі, кицю!» та називали «с.кою у вишиванці!». Ми навіть психологічно були готові до того, що будь-якої хвилини вони можуть увірватися в міську раду. Звичайно, було страшно, бо ми не знали що робити. Зброї не було, ми ж цивільні люди. Наша тероборона на той час захищала Чернігів. Найперше, що ми зробили - знищили документи, які стосувалися АТОвців. У ті страшні дні скликала місцевих активістів. Я була здивована, бо прийшло так багато чоловіків і вони всі не вміщалися в актовій залі. Хлопці казали мені: «Людмило Миколаївно, ми з тобою, ми місто не здамо!». Відразу організували цілодобове патрулювання в усіх населених пунктах. На скільки наш український народ згуртований, а під час біди - готовий на такі вчинки, які в мирний час навіть не уявляли собі.

- Голови громад і сьогодні залишаються у зоні ризику. Чи були якісь інструкції від органів державної влади, як діяти в окупації?

- Ми обговорювали це з головами громад. Не було чітких вказівок, чіткої інструкції, що нам робити. Розумієте, з одного боку загрожувала небезпека і нам, і рідним, а з іншого - якщо ти евакуюєшся, то тебе звинуватять у зраді. Чесно кажучи, кожен робив по своїй совісті. І мої колеги не кинули громади. З першого і до останнього дня були на місцях. У мене ж так само працювала команда і їм теж загрожувала небезпека. Ми робили, як вважали за потрібне. На мою думку, на законодавчому рівні потрібно було прописати кроки, що робити, коли ти в окупації. Адже голів громад викрадали, розстрілювали, звинувачували у зраді. Ми опинилися в зоні ризику і були незахищеними. Мене особисто морально підтримував голова Чернігівської військової адміністрації В’ячеслав Чаус, і це дуже важливо, коли ти залишився один на один з війною, з усіма проблемами. Мої заступники говорять, що я залізна леді. Мене підтримувала родина, моя команда. Я їм показувала приклад, що не можна опускати руки і наша команда спрацювала злагоджено.

 

Новгород-Сіверська загальноосвітня школа №2 після артобстрілів росіян

 

- Вся Україна хвилювалася за долю старости села Грем'яч вашої громади, яку викрали та вивезли на територію Росії. Як російські військові поводилися у сільський населених пунктах громади?

- Якраз найбільше постраждали сільські населенні пункти Грем'яч, Михальчина Слобода. Спочатку не було агресії. Але коли російські військові побачили, що їм тут не раді, то вони вдиралися в села та шукали прикордонників, учасників АТО, шукали зброю. Вимагали паливо та їжу. Хочу сказати, що наш народ з гонором, він так просто не здається. Російські солдати почали викрадати людей, вивозили та знущалися над ними. Так вивезли старосту Грем'яча. Посадили її в БТР та викрали, щоб не заважала. 19 днів жінка перебувала в полоні, повернулася у важкому стані і ще до цього часу не реабілітувалася. Її звинуватили в тому, що вона була навідницею. Їй 62 роки і, уявіть, її поголили наголо, допитували 4 рази на день, психологічно та фізично знущалися.

Нам вдалося вчасно попередити старосту села Михальчина Слобода і вона змогла заховатися. З малими дітьми переховувалася, поки не стало безпечно. На жаль, російські солдати забрали і вивезли на територію росіїю 18-річного хлопця з Грем'ячів. Вивезли тільки через те, що в нього вдома знайшли футболку з тризубом. Цю футболку студент медичного коледжу отримав за участь у патріотичній грі «Джура». І за цю футболку дитину били, бо вони вважали його «нациком». На щастя, хлопець повернувся додому. Але, на жаль, одна родина з Грем'ячів зникла. Спочатку чоловіка вивезли, потім дружина щезла, і ми навіть не знаємо, де зараз ця сім’я.

 

Новгород-Сіверський державний ліцей ім. К.Д.Ушинського після артобстрілів росіян

 

- Людмило Миколаївно, що було найважче пережити?

- Пригадую 9-го березня. У Новгород-Сіверський приїхали перші 5 автобусів з Чернігова. Була єдина дорога, по якій люди могли дістатися до переправи. Але для цього їм потрібно було полем бігти 8 кілометрів під обстрілами окупантів. Потім волонтери забирала цих людей і перевозили на човнах. І коли п’ять автобусів приїхали у Новгород-Сіверський, була така радість! Ми раділи, що ніхто не постраждав, що ми врятували цих людей. Але вже ввечері 9-го березня мені зателефонував голова Менської громади і повідомив про смерть хлопчини, якого розстріляли, коли він намагався повернутися з Чернігова додому – до Новгород-Сіверського. Він не доїхав… Голова назвав ім’я та прізвище цієї дитини і у мене стався нервовий зрив. Це був єдиний момент, коли я дозволила собі поревіти. Я знала цього хлопчину з малечку, він ходив у школу з моїм сином. У мене серце зупинялося. Це дуже важко зібрати себе у кулак і повідомити батькам. Це – найважче. Я довго не могла набрати маму цього хлопця і сказати про смерть дитини. Важко згадувати.

На жаль, ми вже не одного воїна поховали у нашій громаді. Останньому хлопчині було 30 років, єдиний син у батьків. Він загинув на Донбасі. Матері пообіцяли, що привеземо сина додому. Привезли… Що ця війна наробила…

 

Під час окупації  жителям Новгорода-Сіверського безкоштовно роздавали молоко

 

- Як виживала громада під час облоги? Як вирішувалися проблеми із забезпеченням продуктами, медикаментами, пальним?

- В облозі ми не опускали руки, намагалися знаходити шляхи виходу, незважаючи на те, що була небезпека. Намагалися підтримати людей – так, як і люди підтримували нас. Єдиний шлях, який ми називали «дорогою життя» – це був партизанський шлях, він давав нам можливість хоч якось постачати продукти, дитяче харчування, медикаменти у громаду. Це була сусідня Сумська область, місто Шостка – там вціліли оптові бази. Ми різними способами намагалися вижити і показати росіянам, що ми не боїмося. Було й таке, що під обстрілами треба було добиратися в Полтавську область, бо тільки там ми могли дістати паливо. Наші старости сідали за кермо бензовозів, бо водії відмовлялися. І вони справжні герої, бо їздили під обстрілами, об’їзними шляхами через Сумську область, де проводилися активні воєнні дії. Окрім того, наші хлопці обладнали дрезину і возили із Шостки хліб. Новгород-Сіверський ніколи не здавався, і наші чоловіки довели ще раз, що вони готові захищати не тільки місто, громаду, а й всю Україну.

 

Розвантаження мішків з борошном біля зруйнованого мосту через Десну

 - Людмило Миколаївно, сьогодні в різних куточках України позбуваються пам’ятних знаків та назв колишньої російської імперії та радянського союзу. Чи є що перейменувати у ваші громаді?

- 7-го квітня з водонапірної башти, яка знаходиться у Новгород-Сіверському, були демонтовані портрети Леніна і Сталіна. Це був перший крок. Також ми вже прибрали зображення орденів Леніна та червоної зірки, які розміщалися на приміщенні магазину у центрі міста. Днями у громаді створено комісію, яка займатиметься питаннями перейменування вулиць. Ми не хочемо мати нічого спільного ні з  імперським, ні з радянським минулим.

- Коли закінчиться війна, з чого почнете відбудову?

- Почнемо з відбудови наших навчальних закладів, які російські війська знищили 12-го травня. Міські дороги ремонтуватимемо. Хочеться повернутися до реалізації проєкту центральної площі міста, завершити реконструкцію набережної, збудувати фонтани. За рік перед війною ми багатого чого встигли зробити у співпраці з міжнародними організаціями, тому плануємо продовжити розбудовувати нашу громаду.

сайт Децентралізація

 

Останні новини Чернігівщини

До уваги жителів області! Куди телефонувати, якщо не працюють лінії екстрених служб

До уваги жителів області! Куди телефонувати, якщо не працюють лінії екстрених служб 21:44

У разі довготривалої відсутності електроенергії існує ймовірність відсутності зв’язку на лініях екстрених служб. У разі довготривалої відсутності електроенергії існує ймовірність відсутності зв’язку на лініях екстрених служб.

У Чернігові сім’ям загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України надаватиметься одноразова матеріальна допомога

У Чернігові сім’ям загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України надаватиметься одноразова матеріальна допомога 21:21

Це стосується військових, які з 24 лютого 2022 року забезпечували оборону України, захищали населення та інтереси держави у зв’язку з російською військовою агресією проти України.

За вчинення ДТП з 14 загиблими – 9 років позбавлення волі

За вчинення ДТП з 14 загиблими – 9 років позбавлення волі 21:16

​За публічного обвинувачення прокурорів Чернігівської обласної прокуратури мешканця Чернігівського району визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК України).

Поліція Чернігівщини дбає про безпеку громадян в темний час доби

Поліція Чернігівщини дбає про безпеку громадян в темний час доби 21:12

Щодня для підтримання правопорядку в області залучають додаткові піші та автомобільні наряди, які патрулюють вулиці у темний час доби.

Домашнє насильство в умовах війни: як отримати захист

Домашнє насильство в умовах війни: як отримати захист 20:58

29 листопада у великому читальному залі Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка відбулося засідання "круглого столу" на тему "Домашнє насильство в умовах війни: як отримати захист".

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини