У Чернігові помолилися за 7-х загиблих у вересні за Україну

08.10.2021   11:35 — Агенцiя

7 жовтня у Козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної церкви України в Чернігові проведено панахиду за воїнами, які у вересні цього року віддали своє життя за нашу країну, а також за всіх загиблих у боях за незалежність України.

Володимир МИРОНЕНКО, начальник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України, учасник бойових дій в російсько-українській війні, розповів про загиблих Героїв у вересні 2021-го на фронті:

1. Олексій КУЛЕНКО. Старший солдат, навідник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Народився 30 березня 1985 року в селі Орлове Голованівського району на Кіровоградщині. На війні був із 2015 року. Спершу – за мобілізацією: служив у десантних військах, а потім – у морській піхоті. У жовтні цього року планував узяти відпустку і зробити офіційну пропозицію руки та серця своїй дівчині Ірині. Але 11 вересня під час мінометного обстрілу російськими окупантами позицій ЗСУ біля Причепилівки на Луганщині отримав смертельне осколкове поранення. Поховали воїна в Орловому. Залишилися батько, брат і троє доньок.

2. Денис ГЕРМАН «Йожик». Солдат, розвідник глибинної розвідки 74-го окремого розвідувального батальйону. Народився 29 вересня 1989 року в Запоріжжі. Закінчив Класичний приватний університет, здобув вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» і кваліфікацію магістра права. На фронт потрапив у січні 2020-го. «Він уболівав з Українську державу стільки, скільки я його знаю», – каже ветеран АТО/ООС Євген Олексенко, який дружив із ним багато років. Вони були разом із Денисом на Майдані, переважно в Запоріжжі. Денис загинув 11 вересня на Донеччині внаслідок смертельних осколкових поранень, отриманих під час артилерійського обстрілу позиції ЗСУ російськими військами. Похований у Запоріжжі. Залишилися батьки і сестра.

3. Артур ГОЛУБ. Матрос, водій у 503-му окремому батальйоні морської піхоти. Народився 13 квітня 1994 року в Малині Коростенського району Житомирської області. Пішов захищати Батьківщину в 2020 році, щойно здобувши вищу освіту – закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування. З дружиною життя не склалося, проте свого 8-річного сина Дмитрика чоловік любив понад усе і дуже ним пишався. Артур на своїй вантажівці міг проїхати по таких місцях, де інші водії просто відмовлялися це робити. 12 вересня російсько-окупаційні війська обстріляли позиції ЗСУ біля Верхньоторецького на Донеччині з протитанкового ракетного комплексу. Ракета влучила просто у вантажівку, якою кермував Артур. Він буквально згорів у кабіні. Поховали в рідному Малині. Залишилися мати, молодший брат і син.

4. Валентин ЧЕПУРНИЙ. У війську Валентин служив із 2015 року, відбув не одну ротацію в зону АТО/ООС. Останнє місце служби - 17 омпб «Кіровоград» 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Під час навчань невдало зістрибнув з БМП і пошкодив ногу. Сталося це незадовго до закінчення терміну контракту. Сержанта Чепурного направили на лікування у шпиталь. Контракт закінчився 10 вересня. Бійцеві пропонували вислати усі документи поштою. Але 12 вересня Валентин приїхати за ними особисто. У той день, як забрав документи – в тиловому пункті управління батальйону, далеко від «лінії вогню» – заїхав до побратимів, з якими проходив службу ще в РБХЗ. Купив на гостинці печива, чаю, кави… І саме в ту мить, коли щойно звільнений з війська боєць був із побратимами на позиції, почався артилерійський обстріл. Чепурний разом із трьома товаришами кинувся в укриття. Побратими проскочили, відбувшись нескладними пораненнями. А Валентин прийняв на себе убивчий удар осколків від міни 120-го калібру, яка впала зовсім поруч. Поранення виявилися несумісними з життям. Поховали Валентина Чепурного в рідному селищі Високопілля на Херсонщині. Залишились мати і син. Ім’я 34-річного Валентина Чепурного не потрапило в офіційні зведення штабу ОС про бойові втрати.

5. Дем’ян ДАНИЛІВ. Старший солдат, командир бойової машини, командир механізованого відділення 17 омпб 57-ї бригади. Народився 12 серпня 1997 року в селі Рудники Стрийського району на Львівщині. Був наймолодшим сином у багатодітній сім’ї: мав трьох братів і двох сестер. Водночас воїн здобував вищу освіту: у 2020 році вступив на заочне відділення історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, на спеціальність «Історія і правознавство». У жовтні він мав приїхати не лише на сесію, а й додому, до рідних, які дуже його чекали. Але 13 вересня окупанти вкотре обстріляли позиції 17-го батальйону біля Причепилівки з різних видів зброї, зокрема стрілецької. Кульове поранення в голову не залишило шансів на виживання. Поховали старшого солдата Даниліва в рідних Рудниках. Залишилися мати, брати і сестри.

6. Віктор МОЛОСТОВ. Старший солдат, командир бойової машини 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Етнічний росіянин народився 13 грудня 1971 року в Росії, дитинство провів у Вологодській області. А 1987 року разом із батьками переїхав в Україну, у село Новоолександрівка Красноградського району Харківської області. Користувався величезним авторитетом і як молодший командир мав чіткі перспективи щодо подальшого кар’єрного зростання. Але не судилося. 26 вересня під час виконання бойового завдання у смузі відповідальності ОТУ «Схід» (Донецька область) підірвався на ворожому вибуховому пристрої. Поховали Віктора в Новоолександрівці. Залишилися дружина та двоє дорослих дітей.

7. Олексій СТРИЖАК «Браконьєр». Бойовий медик в 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Народився 6 липня 1982 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Працював електромонтером у компанії ДТЕК та на Криворізькій ТЕС у Зеленодольську. На війну пішов у 2015-му. Служив у гвардії, потім у десантно-штурмових військах. Загинув 30 вересня, отримавши смертельне осколкове поранення під час ворожого обстрілу позицій ЗСУ з артилерії калібру 122 мм біля села Кам’янка на Донеччині з боку окупованої Ясинуватої.

Панахиду відправили отець РОМАН, настоятель Кафедрального собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, та отець МИКОЛАЙ, які помолилися за кожного з загиблих воїнів, що в вересні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв у боях за незалежність України, за видужання всіх поранених воїнів, за всіх живих Захисників України.

«Всі українські воїни — миротворці», — наголосив отець РОМАН.

Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святим отцям і повідомив: «Інтенсивність бойових дій на фронті зросла. Число ворожих обстрілів у вересні – 222, що на 40 більше, ніж у серпні. Поранення отримали 34 українські воїни. Загинуло 7 Захисників України. Вічна пам’ять полеглим Героям. Молимося за видужання всіх поранених бійців. Низький уклін та щира вдячність всім воїнам, які захищають нас від російського агресора!».

Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті