Працівників військкоматів треба відправити на війну - голова Чернігівської облради

21.07.2014   17:45 —

З Луганської області голова Чернігівської обласної ради Микола Звєрєв повернувся стривоженим. У зону АТО він їздив із гуманітарною місію - доставкою матеріальної допомоги бійцям 13-го чернігівського батальйону територіальної оборони.

Відверте, без офіціозу, спілкування з мобілізованими земляками і місцевими жителями змусило посадовця іншими очима подивитися на все, що відбувається в Україні загалом і на сході - зокрема. Своїми думками, висновками і прийнятими рішеннями М.Звєрєв поділився з журналістами по поверненню додому.

Працівників військкоматів - на війну!

- Побувавши на сході, я дійшов висновку, що працівників військкоматів, які займалися мобілізацією, самих треба відправити на війну. Сформувати з них окремий батальйон і підсилити ним наші військові частини. Бо те, як вони провели мобілізацію, не робить їм честі. Адже як можна було призивати до війська людину з відкритою формою туберкульозу чи діабетом? І одночасно відмовляти тим, хто сам проситься до армії. У військкоматах працюють, в основному, офіцери, які вміють поводитися зі зброєю. То чому б їх не відправити на схід, а на їх місця тимчасово посадити мобілізованих, і перш за все, тих, хто має проблеми зі здоров'ям. Певний перекос є, і його треба виправляти.

Важко бачити, як 15 бійців штовхають машину в зоні бойових дій

- Мобілізована до війська техніка теж не витримує жодної критики. Наш батальйон для розвезення харчів і людей на блокпости користується автомобілем 1986 року випуску. Коли бійці ним зустрічали мене, машина в дорозі тричі ламалася. А коли вивозили з зони АТО, ми подумали, що наразились на спеціально кинуту на дорогу "зірочку" і потрапили в засідку. На щастя, виявилось, що автомобіль просто вкотре зламався. Доки одні бійці годину міняли колесо, інші стояли у круговій обороні.

Подивившись на те все, я прийняв рішення подарувати хлопцям підходящу машину. Звернувся до друзів, ми скинулися, роздобули зручний дизельний "Хюндай" вантажопідйомністю 2,5 т і зараз переобладнуємо його для роботи у військових умовах. Це буде наш подарунок 13-му батальйону. Бо, повірте, бачити, як 15 бійців штовхають машину в зоні бойових дій, морально дуже важко. Разом із цією автівкою в Луганську область поїде і 70 пар берців, які ми з друзями закупили для наших бійців.

Нашими хлопцями, які служать на сході, можна гордитися. Я розмовляв із заступником комбата з технічної частини, і він розповів, як бійці без підйомників та інших пристосувань ремонтують техніку. Просто в полі, за допомогою звичайних ключів, вони її розбирають, ремонтують, збирають і змушують рухатися. І колона весь час передислоковується з місця на місце. Це просто наші українські "кулібіни"!

Бойового духу більше ніж бронежилетів

- Під час перебування в зоні АТО я записував для себе те, що казали люди, ось почитаю вам: "Нас зігнали, нас обдурили, нам не пояснили... Ми приїхали з поламаною технікою, без бушлатів, спальників і бронежилетів. Але ми не скаржимось. Розуміємо, навіщо ми тут і звідси не підемо". У нас просто героїчні люди, героїчна армія! Де ще можна знайти військовослужбовців, які б терпіли таке ставлення і забезпечували обороноздатність? Наш 13-й батальйон лише на 40% забезпечений бронежилетами. Хоча вже стільки місяців ідуть бойові дії. Скажіть, будь ласка, скільки потрібно часу, щоб екіпірувати бійця? Я не розумію...

Попри це, у наших військових, які служать на сході, - високий бойовий дух. І в цивільного населення теж. Люди готові допомагати, але щось не те з державою. Як батько двох синів, я боюся, що в разі відсутності позитивних змін, в Україні буде не Майдан, а революція...

Повернувшись додому, дав собі слово, по-перше, допомагати нашим військовим і їхнім родинам, чим зможу, і всіх людей просити про це. А по-друге, - боротися з системою, яка зруйнувала військо й сьогодні не здатна його відновити.

Створити лінію Маннергейма

- Перебуваючи на Луганщині, я весь час думав про Чернігівщину. Як голова обласної ради, переконаний, що штаб Північного оперативного командування має бути у Чернігові, оскільки у нас - прикордонна область. З цього приводу на ім'я тоді ще в.о. Президента Олександра Турчинова мною був відправлений не один лист.

Друге: я абсолютний прихильник проведення по всьому українсько-російському кордону лінії Маннергейма (створення комплексу оборонних споруд. - авт.). Ми повинні укріпити кордон, і справа навіть не у загрозі військового вторгнення. Лінія Маннергейма має підкреслити, що тут - європейський вибір, а там - окупована Росією євразійська частина.

Третє: уздовж усіх 183 кілометрів українсько-російського кордону на Чернігівщині мають бути сформовані й розміщені військові частини - починаючи від танкових бригад та авіації, і закінчуючи підрозділами з зенітками та стрілецькою зброєю. Тільки коли зробимо все це - зможемо спати більш-менш спокійно. Це моя принципова позиція, і я буду виступати з такими ініціативами.

Перелом у ставленні до нашої армії настає на третій день після визволення

- Коли українська армія тільки прийшла у Луганську область, місцеве населення сприймало її як "Правий сектор" і "бандерівців", котрі відрізають голови усім, хто не підкоряється. Слухати таке нашим бійцям було психологічно важко. Та через деякий час ситуація змінилася, і тепер там - повна підтримка. На місці першої дислокації нашого батальйону я теж був кілька годин і спілкувався з людьми. І вони казали: "Ми вже пожили при сепаратистах, слава Богу, що прийшла українська армія. Тепер ми знову можемо нормально жити, ходити по вулицях і дихати".

Місцеві благодійники теж полюбили чернігівців, допомагають чим можуть. Та коли батальйон передислокували в інше місце, все почалося спочатку: "Зачем вы сюда пришли?" і таке інше. В окремих селах люди настільки інформаційно відрізані, що вірять в існування своєї республіки. Правду дізнаються тільки від наших військових. Перелом у ставленні до армії настає десь на 2-й - 3-й день після визволення. Люди починають розуміти, що "Правий сектор" - це міф і бачити, звідки насправді йде агресія, мародерство, знущання, і ким є ці бойовики. Перелом ситуації, коли народ почав прозрівати і об'єднуватися.

Донбас не можна залишати наодинці з його проблемами

- Коли бачиш оте все, розумієш, що в жодному разі не можна залишати Донецьку й Луганську області сам на сам із їхніми проблемами. І не тільки в плані захисту території і цілісності держави. Треба допомогти їм вирватися з рабства. Адже це край, над яким тривалий час знущалися, з якого викачували всі ресурси, на якому заробляли мільярди - на горі цих людей. Не можна їх самих залишати. І я оце подумав: чому б Чернігівщині не взяти шефство над якимсь районом Луганської області? Це, звісно, дискусійне питання, адже наш регіон сам небагатий, але було б добре допомогти луганчанам у відбудові інфраструктури та вирішенні інших питань. Це треба робити, і ми будемо думати, як саме.

Наталія Потапчук, УКРІНФОРМ