Роздержавлення преси — вимога часу

10.01.2014   10:08 — Агенцiя

Що очікує комунальні ЗМІ та їхні редакційні колективи, якщо вони залишаться без бюджетної "голки"?

В Україні вже не перший рік йдеться про роздержавлення центральної та комунальної преси, розроблено законодавчу базу для його здійснення. Однак до другого читання законопроекту Верховна Рада України не дійшла, тож у правовому полі процес так і не може розпочатися, що породжує безліч зловживань у майновій сфері і порушень прав редакційних колективів. «Урядовий кур’єр» виявив немало позитивного досвіду у колег, які вирушили у «вільне плавання». Але редакціям вкрай потрібна чітко виписана законодавча база для своєї діяльності, а майбутня доля видань залежатиме від професійності творчих колективів.

Чернігівщина. Не потрапити у патову ситуацію

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

Тема роздержавлення друкованих ЗМІ на Чернігівщині поки що сприймається неоднозначно. Хоча нині у порівнянні з попередніми роками значно зросла кількість редакційних колективів, котрі схиляються до думки про необхідність реформування. Якщо, мовляв, накопичуються борги, немає чим платити за друк та видавати зарплату, то який сенс у співзасновництві, від якого допомоги практично нуль? Саме життя підштовхує до рішення дбати про себе самостійно.

Однак багато питань виникає навколо того, наскільки цивілізованим буде процес «розлучення» між редакційними колективами та співзасновниками. Як ділити «спільно нажите» майно, аби видання не вийшло у вільне плавання з пробоїнами у днищі або й взагалі без власного плавзасобу? Як утримати читачів, передплатні кошти яких становлять значну частину фінансування газети?

Досвід такого «розлучення» має колектив менської районної газети «Наше слово». Оскільки її редактор Олександр Назаренко є ще й головою Асоціації регіональних ЗМІ, йому неодноразово доводилося втручатися у врегулювання конфлікту та мирити газету і владу.

Так, приміром, було в ічнянській газеті, де співзасновники намагалися змінити статут районки й усунути її редактора. Прикладом того, як непросто ділити спільну власність, є також нещодавній судовий позов колективу видання «Прилуччина в новинах, подіях, коментарях» проти рішення сесії районної ради. Депутати проголосували за те, аби придбану ще 10 років тому виключно за редакційні кошти (до того ж у кредит) автівку передати у спільну власність територіальних громад сіл і селищ району. Це було здійснено без відома решти співзасновників, якими є райдержадміністрація та трудовий колектив газети. Суд у всьому розібрався і визнав, що автомобіль належить редакції.

«Головна проблема полягає в тому, що немає в законодавстві і, зокрема, в законі про пресу чіткого розмежування: які права і яку частку мають співзасновники і які — редакція, — каже Олександр Назаренко. — Газета, яку я очолюю, нині повністю економічно незалежна від місцевої влади. Ми не отримуємо жодної копійки дотації з бюджету, живемо виключно на власні кошти — з передплати та реклами. Але процес приватизації ще не завершений».

Співрозмовник не приховує, що лишається нерозв’язаним питання щодо приміщення, переданого свого часу у господарче відання редакції, яка його утримує на балансі, ремонтує і доглядає власним коштом. Але воно залишається у комунальній власності. Зручне розташування — у центрі міста — приваблює охочих назвати будівлю своєю. Поки що великих конфліктів не було, але вони можуть виникнути під час процесу роздержавлення, якщо питання не будуть законодавчо унормованими.

Саме цим переймається Національна спілка журналістів, котра разом з Держкомтелерадіо внесла до законопроекту суттєві пропозиції на захист інтересів трудових колективів. «Чому ми й підтримуємо позицію НСЖУ —вона якраз відстоює принципові моменти щодо редакційного майна, — продовжує розповідь редактор менської районки. — Якщо редакція утримує приміщення за свої зароблені кошти, то треба переглянути питання власності. Я розумію, що комунальна власність належить територіальній громаді, але редакційні колективи за кілька десятиліть уже повністю відпрацювали вартість тих будівель».

Олександр Назаренко вбачає лише один шлях, прийнятний для редакцій із співзасновниками: уже зараз сідати за стіл переговорів, переглядати документи, які регулюють приватизаційні процеси, і знаходити компроміси. Інакше, коли закон запрацює, почнуться конфлікти, під час яких опоненти одне одного не слухатимуть, відстоюючи свої інтереси.

— Головний підводний камінь роздержавлення — економічний. У маленьких районах менше можливостей — і з рекламою, і з кількістю передплатників. Нині все менше залишається читачів саме друкованої преси. Молодь читає Інтернет, до якого поступово перебирається і реклама. Однак журналісти мають доносити інформацію читачеві в тих форматах, які він сприймає. Молодь у соціальних мережах — і нам треба туди йти, — каже пан Назаренко.

Для деяких сільських районів це з розряду фантастики, тому треба оптимізувати структуру редакції, котра буде нормально працювати, але не переобтяжуватиме бюджет газети.

«Не хочу ображати своїх колег, та у нас у деяких районах ситуація патова. Якщо почнеться роздержавлення і допомога з бюджету зникне, — вони не виживуть, — зауважив співрозмовник. — Хоча, на моє переконання, святе місце порожнім не буває — прийде новий формат, нові люди, котрі робитимуть новий продукт».

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/rozderzhavlennya-presi-vimoga-chasu/