23 роки тому Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України

17.07.2013   09:58 — Агенцiя

Декларація утверджувала сучасну назву держави - Україна, запроваджувала поняття «національна держава»,

наголошувала на приналежності до українського народу громадян усіх національностей, гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права.

Також гарантувалися  територіальне верховенство та недоторканність  кордонів, економічна самостійність  і захист усіх форм власності, національно-культурне відродження українського народу. Україна заявила про право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки, безпосередні та рівноправні відносини з іншими учасниками міжнародного права. В декларації наголошувалось, що будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб незаконні і будуть каратись згідно із законодавством. Декларація, прийнята ще за радянських часів, була спрямована на забезпечення суверенітету України у складі Радянського Союзу, тому окремі її положення застаріли, хоча в цілому вона не втратила свого значення і донині.

Слід згадати, що Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. В той час міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички.

11 березня 1990 року Литва  вже проголосила свою незалежність  від СРСР, Латвія і Естонія  активно готували відновлення  незалежності. На вулицях українських  міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

12 червня 1990 була прийнята  Декларація про державний суверенітет  РРФСР, основною метою якої  був перерозподіл владних повноважень  і власності від союзного центру  до республіки.

15 липня 1990 року почалася  перша сесія Верховної Ради  УРСР 12-го скликання. Уперше в  історії ВР республіки функціонувала  за парламентським режимом. Перша  сесія тривала не день-два,  як раніше, а 60 робочих днів. І  в залі, і біля будівлі парламенту в цей час вирувало море пристрастей. Розглядати питання про державний суверенітет Верховній раді довелося в складних умовах.

Дискусії тривали довго. Але 16 липня поіменний голосуванням був ухвалений остаточний варіант  тексту Декларації про державний  суверенітет. «За» проголосували майже всі члени парламенту (утримався один, ще четверо були проти). Винести в назву документу слово «незалежність» депутати так і не наважилися, хоча відповідних пропозицій було немало.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.

Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів.

По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави.

По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах комуністичної імперії. Вже за місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів, тому визначальним у Декларації було положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

День прийняття Декларації був  оголошений святковим і вихідним на території України.

Майже одночасно з прийняттям цієї Декларації національно-демократичні сили Чернігівщини розпочали культурологічний похід «Дзвін-90», який започаткував 24 липня 1990 року Козацькі свята у Батурині.

Саме з цієї події і розпочалося  відродження гетьманської столиці.

А вже через рік національно-демократичні сили Чернігівщини відзначали 16 липня  як день незалежності України.

Саме про це свідчить уривок з  Передмови кандидата історичних наук Тамари Демченко до збірника документів і матеріалів до 20-річчя створення Народного руху України за перебудову «БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ у 1989 – 1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову» (стр. 29-30):

Передмова
Улітку 1991 р. в області розпочалися  нові акції на підтримку української  незалежності. Напередодні першої річниці  Декларації про державний суверенітет  України було ухвалено і поширено Звернення до громадян Чернігівщини з цієї нагоди. У документі вказувалося:
«Рік тому Верховна Рада України  прийняла Декларацію про державний  суверенітет нашої республіки. Найвищий орган влади заявив на весь світ про Україну, яка прагне незалежності. Але Декларація – це ще не закон, і тому Україна й досі залишається московською колонією, й досі віддає за безцінь свої багатства Кремлю та так званим «братам» по всьому світу. Чи ж не досить?
Але намагання Народної Ради добитися справжньої незалежності блокуються компартійною більшістю. Та ж більшість тягне нас знову в «оновлений Союз», який за 70 років довів Україну з її родючими чорноземами і працьовитими людьми до злиденного життя.
Ми бідні тому, що не маємо своєї  держави. Тільки незалежність принесе  достаток, дасть можливість жити так, як потребує людська гідність. Тож підтримайте демократичні сили, які виступають проти підписання союзного договору, за самостійність Української держави!
Ми маємо День незалежності, але  ще не маємо самої незалежності. Ми повинні її вибороти, якщо хочемо вільної, багатої і щедрої для всіх громадян України».
Цей документ, ухвалений демократичними силами Чернігівщини, разюче відрізняється  від духу більшості резолюцій  Установчого з’їзду Народного руху і наочно демонструє, що еволюція громадської  ініціативи пішла в напрямку, який вів до незалежності. Цікаво, що й заголовок однієї із статей в опозиційній газеті звучить прямо таки провокативно: «Дні незалежності на Чернігівщині». Її зміст переконливо демонструє, як розуміла сенс цього свята демократична громадськість Чернігівщини та й усієї України.
Таким чином, напередодні заколоту ГКЧП демократичні сили нашого краю знаходилися  на гребні успішної боротьби за реалізацію масштабних цілей – головною із яких стало наповнення положень Декларації про державний суверенітет реальним змістом, недопущення «оновлення» Союзу.

Сергій Соломаха