Як із глини зробити шедевр, знає Олександр Михайленко

17.10.2014   09:16 — Агенцiя

Спочатку вдома на балконі, а тепер уже у власній майстерні Олександр Михайленко виготовляє з глини чашки, турки, чайники, глечики, горщики, миски, сковорідки, сметанники, макітри і ще багато чого.

Гончарні вироби нині в моді. Екологічно чисті й естетичні, вони поєднують у собі дух старовини й сучасність. Молодий, але знаний майстер поділився своїми секретами, як із звичайної глини створити міцну, практичну й красиву посудину. Адже його захоплення давнім ремеслом за сприяння служби зайнятості переросло в постійну роботу.

- Родом я з Олешні Щорського району. Тривалий час жив у Києві, а два роки тому переїхав до Чернігова. Саме в столиці я захопився гончарством. Там продавав вироби з глини, багато спілкувався з відомими гончарями Івано-Франківщини, - розповідає Олександр. – Гончарне ремесло опанував сам. Вчився ліпити на власному балконі вечорами після роботи. Спочатку це було хобі, та поступово воно переросло в стиль мого життя. Я став думати, як рухатись далі, розвиватись у цьому напрямі.

І як кажуть у народі, не було б щастя, так нещастя допомогло. Працював Олександр комірником на фірмі, що спеціалізується на продажі запчастин для тракторів та комбайнів, але у зв’язку зі складною економічною ситуацією в країні минулого року її закрили, а працівників скоротили. Так він опинився в Чернігівському міському центрі зайнятості, де після невдалих пошуків підходящої роботи йому запропонували спрямувати допомогу по безробіттю на відкриття власної справи.

Вид підприємницької діяльності чоловік обрав не вагаючись. Оскільки вже мав неабиякий фундамент для розвитку бізнесу – запас гончарних виробів, налагоджені контакти з постачальниками сировини та покупцями. Навчання на курсах цільового призначення «Підприємець-початківець» та виплата допомоги по безробіттю одноразово для відкриття власної справи додали чоловікові впевненості.

- Дякую фахівцям центру зайнятості за допомогу. Звернувшись до них, я нічого не втратив, а навпаки отримав багато чого. Це і знання, і моральну підтримку, і фінансову допомогу, - розповідає Олександр. - Гроші я витратив на придбання матеріалів для виготовлення електричної печі і нового гончарного кола, які вже потім зробив сам. До цього часу випалював вироби у свого товариша, а це незручно, бо під час транспортування чимало з них псувалися, оскільки були сирі. Уже понад рік я - підприємець. Впевнений і у сьогоднішньому дні, і в майбутньому, адже працюю легально. Маю всі потрібні документи, тому зі мною охоче взаємодіють ресторани, кафе. Переваги підприємницької діяльності в тому, що я нікому не підпорядковуюсь, сам планую свій робочий день. Можу дозволити собі приїхати на роботу не рано-вранці, а трохи пізніше, головне – встигнути все зробити.

Майстерня в Олександра традиційна. Привертають увагу стелажі, оскільки на них повнісінько всілякого посуду. За словами господаря, коли він сідає за гончарне коло і починає працювати, то відчуває лише спокій та задоволення, і показує як проходить магічне дійство перетворення сирої глини в камінь. Купує він уже підготовлену сировину, з якою можна відразу працювати. Вона чиста, м’яка, пластична, збагачена різними мінералами. З великого куска, ніби масло, Олександр відрізає потрібний шматок глини. Зважує його. Потім бере і місить, як тісто на вареники. Далі кладе цей шмат в центр кола, розкручує його і під руками майстра дивним чином з невеликого клубочка глини з’являється… горщик.

Працює швидко і вправно. Процес, коли гончар намагається надати виробу форму, стискуючи глину до центру, називається центровкою. Потім в основі робиться отвір і потихеньку точиться горщик. Дивлячись на руки Олександра, виглядає все дуже просто, але… тільки на перший погляд.

Глину, білу та червону, гончар купує аж на Донеччині, в Слов’янську. Вона дає мінімальну усадку (8-10%), при її обробці можна застосовувати швидкісні режими випалу. Влітку у зв’язку з буремними подіями на сході країни поставки на деякий час призупинилися, і тоді майстер працював з чернігівською та вінницькою сировиною.

- Чернігівська глина під час сушки дає велику усадку (близько 30%). Наприклад, щойно зроблений трьохлітровий горщик після випалу стане 2,2 літрів, - відзначає підприємець. – Вінницька – добра, але дорожча.

Зробивши горщик, гончар за допомогою якихось саморобних інструментів прикрашає його орнаментом і дає кілька днів підсохнути. Повністю сухі вироби вже можна обпалювати у печі при температурі 1000°С. Щоб посуд був міцнішим і вологонепроникним, після випалу Олександр занурює його у домашнє молоко. Воно закриває в посуді всі пори й надає йому красивого кольору. За словами майстра, чим більша жирність молока, тим краще. Щоб надати посуду матового блиску, в молоко додається цукор. Потім вироби ще раз обпалюються, але вже при температурі 300-400°С. Якщо температура вища, то молоко повністю вигорає.
Гончар відзначає, що колір виробу після такого випалювання може мати відтінок від світло до темно-коричневого, він залежить від кожної окремої печі, температури і часу витримки, жирності молока, і Бог ще знає від чого, і виходить завжди різним, але теплим і таким домашнім, що радує око.

Після всіх пройдених випробувань глиняні вироби «мандрують» у Київ, Харків, Дніпропетровськ, Умань, західну Україну, де їх вже чекають нові господарі.
Готуючи в них смачні страви, вони подумки дякуватимуть майстру за його золоті руки.

Валентина Федусь, головний спеціаліст відділу організаційної та інформаційної роботи ОЦЗ