Прилуцька "Рампа": понад 60 років на сцені

14.03.2016   13:51 —

«Рампа» – багатозначне слово, що має різні значення у різних сферах життя. І лише Прилуки одноголосно скажуть, що воно пов’язане з театром. Адже в місті вже майже 65 років працює та радує городян своїм мистецтвом народний аматорський театр «Рампа» МБК.

Після розформування професійного театру його режисер Іван Бровченко разом із великою кількістю акторів перебрався до Ніжина. Ті ж, хто залишився, в 1952 році організувалися у самодіяльний театр. У їхні лави влилася студентська і робітнича молодь. Очолив колектив Олександр Балабуха. В 1982-му, вже під керівництвом Наталії Коновалової, прилуцький театр здобув звання народного. Тоді актори представили на розсуд обласного журі два спектаклі: «Одруження Бальзамінова» та «Наречений і наречена». За три роки посаду художнього керівника обійняв випускник Київського інституту культури Віктор Моргун, який вивів «Рампу» (саме при Вікторі Васильовичу театр отримав цю назву) на сцену всеукраїнських фестивалів.

Театр Рампа– Наш театр став «Рампою» в 1998 році, коли ми готувалися їхати на Всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Від Гіпаніса до Борисфена» до Очакова, – розповідає нинішній режисер «Рампи» Анатолій Кизим. – Поверталися зі Смоша, де, чого приховувати, із концертною програмою заробляли гроші. Показували уривки з вистави «За двома зайцями». Голохвастова грав Олег Радченко. Саме він дорогою додому запропонував називатися «Рампою». Всі погодилися. Відтоді ми рампівці.

Із 1952-го і донині «Рампа» – команда талановитих однодумців. Вони різних професій, але їх об’єднує любов до театру і сцени.

– Я на «Будмаші» пройшов шлях від електрика до головного технолога. Із 1964-го танцював у заводському Будинку культури. Потім відвідував хореографічний ансамбль МБК «Прилучанка», – згадує ветеран «Рампи», приватний підприємець Євген Добржанський. – В 1981 році почав грати у театрі. На моєму рахунку чимало головних ролей. Зокрема, в спектаклі «Чоловік і жінки». В 1978-му цю п’єсу Леоніда Зоріна було екранізовано за участю блискучих Олександра Менакера і Марії Миронової. Там вони грали вдвох. У нас же я був один, а жінок багато… Зараз виконую лише епізодичні ролі. Вік уже не той.

– Як змінювалася «Рампа» протягом тих 35-ти років, що Ви у ній? – цікавимося у Євгена Олександровича.

– За цей час у театрі попрацювали 3 режисери. Кожен привносив у «Рампу» щось своє. У Наталії Коновалової спектаклі були психологічні, будувалися на грі почуттів. Віктор Моргун робив динамічні та емоційні, як і він сам, постановки. Зараз же «Рампа» переважно орієнтується на народну тематику й українську класику. Хочу сказати, що нині у нашому театрі багато талановитої молоді. І це добре, що юне покоління тягнеться до мистецтва.

Окрім приватних підприємців, у «Рампі» грають продавці, учні, студенти, вчителі. Є і люди із профільною освітою.

– Я навчався у Київському державному інституті культури ім. О.Є. Корнійчука (нині – Київський національний університет культури і мистецтв – авт.) на режисера масових свят. Працював художнім керівником у селі Калюжинці на Срібнянщині. Перебравшись до Прилук у 1989 році, став актором «Рампи». За рік – її художником-постановником. А в 2001-му, після трагічної загибелі Віктора Моргуна, очолив театр, – розповідає Заслужений працівник культури Анатолій Кизим.

– У чому різниця між «Рампою» Віктора Моргуна і «Рампою» Анатолія Кизима?

– Ми не поміняли стилю роботи. З гордістю можу сказати, що продовжую розпочате Віктором Васильовичем. Я дуже багато запозичив для себе у нього. Це була Людина з великої літери. Справжній режисер, самовідданий театрал.

Театр РампаЗа керівництва Анатолія Івановича в репертуарі «Рампи» з’явилися твори здебільшого комедійного жанру: «Халам-бунду» Юрія Полякова, «Дурисвітка» Марка Кропивницького, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша.

– Є у нашому репертуарі й драматичні вистави, як то «Глитай, або ж павук» та «Талан» Марка Кропивницького, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Хоча я намагаюся їх трішки змінювати, додавати у них веселості. У тому ж таки «Глитаї» в кінці п’єси три смерті. Я ж «викрутив» на позитив. Мені подобається нести радість людям, – каже Анатолій Кизим. – Місяць тому розпочали роботу над виставою за «Безталанною» Івана Карпенка-Карого. Плануємо показати її цього року.

– Анатолію Івановичу, чому в наш час упав інтерес до театрального мистецтва?

– Я із цим не згоден. От, бувало, раніше приїду до театру в Чернігові, а там у залі сидять 6 глядачів і солдати, яких примусово пригнали. Останні дружно дрімають. Зараз же починає йти глядач, якому цікаве сценічне дійство. Ми їздили на театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької до Ніжина, то там зал узагалі був битком набитий. Нас дуже тепло приймали. Змінюється на краще ставлення до театрального мистецтва й у прилучан. З приходом Артема Юрійовича (Аніщенка – авт.) на посаду директора МБК театр у Прилуках отримав нове життя. Директор цим горить, а ми за ним тягнемося.

Ядро «Рампи» – 15 чоловік, хоча весь її колектив разом із дитячою театральною студією (про неї дещо пізніше) налічує близько 50 осіб.

– Я в «Рампі» вже три роки. Тут грає моя дівчина, за нею опинився на театральній сцені і я, – говорить 21-річний учитель трудового навчання школи №9 Андрій Череп. – Змалечку був задіяний у КВН і в ЦТДЮ часто виступав, але у «Рампі» все набагато рідніше. Я жодного разу не пожалкував, що приєднався до рампівської сім’ї. «Рампа» – порятунок від сірих буднів.

У дитячій театральній студії «Рампи» дійсно вміють знаходити таланти, а потім огранювати їх у справжні діаманти сцени.

– Пам’ятаю, було мені років зо 9. Завуч заходить до нашого класу і каже, що потрібні діти для гри в театрі. Саме ставили казку про лисичку. Я підняла руку. Так і потрапила до Анатолія Івановича, – ділиться спогадами студентка Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Аня Балицька. – Багато дітей кидали студію, а я Анатолія Івановича дуже люблю і ніколи його не залишу. «Рампа» навчила мене самостійності, впевненості у собі. Зараз, приїжджаючи із університету, обов’язково заходжу до своїх театральних друзів.

– А мене до «Рампи» подруга привела. Мені тут страшенно подобається. Я вже зіграла в уривках із кількох вистав, – хвалиться 15-річна учениця школи №2 Настя Горбач. – Грала Катрю із «Не судилося», Проню Прокопівну із «За двома зайцями». Буду задіяна і в новій постановці, яку зараз репетируємо. У нас актори різного віку, але ми цього не відчуваємо. Наш колектив – як одна родина.

«Рампа» дала путівку в життя Заслуженій артистці України, акторці столичного театру імені Івана Франка Світлані Прус, режисеру Київського дитячого театру Андрію Сенчуку, режисеру столичного Молодого театру Оксані Швець. Гордість «Рампи» – нинішній художній керівник МБК Ірина Клименко, начальник відділу культури і туризму Прилуцької міськради Катерина Мовчан, художній керівник Малківського будинку культури Таміла Даценко, директор Замостянського БК Інна Карцева. Із мистецтвом свою долю пов’язали студенти профільних вузів Євгенія Карпенкова та Андрій Карпов. І цей список можна ще продовжувати.

– Нашому театру завжди щастило на талановитих акторів, – говорить Анатолій Кизим. – Найстаршими у «Рампі» наразі є Євген Олександрович Добржанський, Тетяна Павлівна Кузнєцова та Ольга Іванівна Середа. Вони залюбки діляться своїми знаннями з молоддю. Вони моя опора. Багато років віддали «Рампі» нині вже покійні Наталія Олександрівна Бекецька та Елла Іванівна Філіпченко. Я просто не можу не згадати про них. Не омину добрим словом і акторів-старожилів Світлану Селюк, Владислава Іващенка, Миколу Єфіменка, Оксану Хантіль, Дмитра Лащенка, Інну Карцеву, Ірину Клименко, Віктора та Віту Удовенків. До речі, останні познайомилися саме в «Рампі».

Народний аматорський театр «Рампа» Прилуцького МБК можна назвати справжнім хранителем традицій українського народу. Адже у його виставах є чимало народних танців та обрядів, а використовувані акторами вишиванки, корсети, жупани, свитки – автентичні. Деяким із них уже понад сто років. Видатний режисер та актор Костянтин Станіславський казав: «Якби суть театру полягала лише в захоплюючому видовищі, можливо, і не варто було б вкладати в нього стільки сил. Але театр – це мистецтво відображати життя». Тож давайте разом спостерігати за життям у виконанні «Рампи». У її акторів це виходить надзвичайно гарно й правдиво.

Роман Марусич