Чим завалені газетні кіоски?

29.08.2015   11:12 — Агенцiя

...А поки що — «Отдохни» з «Лизою» чи «Дашею», читаючи «Мои истории».

Чернігівські газети – на задвірках

Ніжин, вокзал, п’ятниця. Поштове відділення на станції, газетний кіоск. Запитую у кіоскера, які є у продажу чернігівські обласні газети. На прилавку, на вітрині не бачу жодної. А напередодні, в четвер, вийшли всі обласні тижневі газети. Невже розкупили? Кіоскер говорить, що сюди йдуть на продаж кілька обласних газет: «Гарт», «Деснянка», «Чернігівщина», «Весть», «Світ-інфо». Звісно, приємно, що в цьому невеликому переліку — і наша газета «Світ-інфо». Але де ж самі газети? Виявляється, у кіоскера «під прилавком». Запитую, а чому не на прилавку, не на вітрині? Що це за дискримінація наших місцевих газет? З’ясувалося: справа в іншому. Кіоскер пояснила, що цих газет надходить усього по кілька штук і на всі є постійні покупці, котрі регулярно, щотижня, підходять і купують свої улюблені видання. Але як бути «непостійним покупцям», котрі ось, як я, підійшли до кіоску? Адже Ніжин — велика вузлова залізнична станція, через яку перевертаються сотні, тисячі пасажирів, чимало приїжджих, котрі хотіли би придбати місцеву пресу. Як їм? А ніяк. Усе розібрано, розписано, зайвого нема.

Важко картати кіоскера, котрий має постійних покупців, так само – пред’являти претензії останнім, що воліють, замість оформлення передплати, ось так «передплачувати» газети вроздріб.

Але чому кількість газет на кіоск така обмежена? І чому під цей «ліміт» потрапили саме обласні газети? Це вже запитання до «Укрпошти», структурою якої є це відділення і цей кіоск при ньому. До іншого кіоску, що всередині вокзалу, які претензії? Він приватний, чим хоче, тим торгує. А от наша рідна державна пошта...

Здивувало, що не завозиться в кіоск «Укрпошти» жодного примірника обласної газети «Деснянська правда» — видання обласної ради та обласної державної адміністрації. Як з’ясувалося, кіоскер не проти, аби давали на продаж і цю газету, і трохи більше тих, що продають, — із запасом.

Я ніколи не ворогував з іншими обласними газетами, навпаки — за чесну та здорову їх конкуренцію. І тепер із журналістської солідарності порушую цю тему. Бо знаю, що редакціям обласних газет непросто. Неможливо диктувати пошті, скільки такої-то газети вона має взяти на реалізацію вроздріб. Це визначає сама пошта. І, як правило, говорить редакціям, що їхні газети погано реалізуються в кіосках, тож нащо завозити зайве? Зайве справді не треба, просто варто давати на продаж із невеликим запасом. Важко ж точно вгадати, скільки чого продасться. Нереалізоване, згідно з угодою, пошта спише і поверне редакції.

А тепер — стосовно бідкання, що кіоски й так завалені періодикою.


Так чим же завалені кіоски?

Взяти хоча би вітрину звичайного газетного кіоску в Чернігові, яких по місту десятки. Обласних газет, як і в Ніжині, ви на видному місці не побачите, вони далі, у глибині кіоску. А на вітрині — те, чим завалений і описаний вище кіоск на станції Ніжин. Там кіоскер чесно зізналася: якщо обласних газет не дають хоча би одну-дві про запас, то певним товаром кіоск завалюють так, що величезну кількість його списують непроданим. Це видання — з-поза меж області, а може, й України. Що ж це за друкована продукція, якою завалена пошта і якої списують цілі гори? Ось вона – що в Ніжині, що в чернігівських кіосках, цей невмирущий ширвжиток. Щотижневі журнали (назви в оригіналі, російською): «Лиза», «Даша», «Отдохни», «Моя история», «Радости и печали». Мильні серіали для легкого чтива, для розваг.

Кольорові, гарний папір і друк. До них примикають «Ванга», «Нострадамус», «1000 секретов», «Судоку», «Кроссворды», «Сваты». А ось цілий серіал журнальчиків і газет «для дому»: «Приятного аппетита», «Наша кухня», «Лечебник», «Народный доктор», «1000 советов», «Домашние цветы», «Садовод и огородник».

Ринкова економіка, свобода слова. Не може бути жодних адміністративних заходів проти цієї навали, на кшталт заборон. Можна тільки роз’яснювати. Що це є частина російськомовної культурницької експансії проти України, ось таке заполонення нашого медіа-ринку. І це продовження ситуації на телебаченні, в шоу-бізнесі, книговиданні та книготоргівлі. Можна би нагадати вже не раз сказане — про сумнівну цінність рецептів лікування за подібними виданнями, іншими словами — небезпеку самолікування.

Водночас варто вкотре сказати про неповороткість наших видавців, які не здатні заповнити ринок подібною україномовною друкованою продукцією — для дозвілля, корисні поради для дому. Лише зрідка надибуєш у цьому російськомовному морі щось україномовне на кшталт «Дім. Сад. Город». А невже не продавалися би подібні українські видання? Невже господиня не прочитає кулінарного рецепта чи пораду для городника, якщо буде написано не російською — «морковь», а українською — «морква»?



Петро Антоненко, «Світ-інфо»