Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Субота, 18 вересня, 10:01:14

Михайло Коцюбинський. В чистій пам’яті на дні…

01.09.2014   07:22Агенцiя

Першими моїми книжками, які я прочитав по складах, були тонюсінькі ілюстровані збірочки Михайла Коцюбинського «Про двох цапків» та Наталії Забіли «Ясоччина книжка».

Пізніше, у першому чи другому класі, мене вразило оповідання «Харитя», про котре згодом, уже студентом, написав вірша, початок якого й досі пам’ятаю:
Жне дівча у полі жито…
Із дитячих літ мені
Коцюбинського «Харитя»
В чистій пам’яті на дні.

Відкриваю Коцюбинського й дотепер. І його творчість, і його справжнє життя, не прикрашене радянськими міфами…

1.
Він усе життя був одержимий любов’ю до квітів. Навіть на службу (а працював чиновником у статистичному бюро губернського земства) ходив із незмінною квіткою в бутоньєрці, чим дивував міщанський Чернігів.

До речі, ніхто в місті навіть і не підозрював, що цей інтелігентний чоловік — відомий український письменник. Хоч Михайло Коцюбинський жив тут п’ятнадцять років, тут ним були написані найкращі твори, саме в Чернігові до нього прийшло визнання: його перекладали на німецьку, польську, чеську, шведську мови… Та в цьому чернігівці не винуваті — українська мова за царизму зазнавала утисків, і Михайло Коцюбинський друкував свої твори здебільшого за кордоном, у Галичині, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії. Сам же, на службі в Чернігові, розмовляв російською.

2.
Відразу після смерті письменника українське літературознавство поставило Михайла Коцюбинського поруч з Іваном Франком та Лесею Українкою. Проте знавці літератури радянської доби зробили з нього співця революції 1905 року, а його повість «Fata Morgana» — головною у творчості: там і класові проблеми, і революційні конфлікти.

Це справді чудова повість. Ще й досі зринають у пам’яті рядки, що ми вчили у школі: «Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлюпає сум».

Мені неодноразово доводилося бувати у селі Вихвостові Городнянського району, де жили реальні прототипи повісті, де й досі шанують, як ніде більше, Михайла Коцюбинського. Я добре знав солдата-фронтовика і прекрасного педагога Миколу Павловича Таратина — засновника музею книги «Fata Morgana». Він усе своє життя боровся за його створення. Знаю його доньок — Валентину, котра живе в Чернігові, та Лідію, з якою вчився в інституті й котра нині мешкає в російському місті Петропавловську-Камчатському. Треба позаздрити тому, як вони піклуються про батькову пам’ять.

Однак головна його повість — усе ж таки «Тіні забутих предків», оповідання — «Цвіт яблуні», «Intermezzo». І від цього нікуди не дітися. Це ще раз підтверджує книжка «І ката, і героя він любив», яка вийшла кілька років тому й викликала широкий відгук у пресі. Відомий учений-філолог, професор Яро­слав Поліщук, очищаючи українське літературознавство від колоніальних нашарувань радянської епохи, пише, що творчість Коцюбинського на початку ХХ століття зазнає кардинальних змін — його проза стає модерною, а деякі критики ще за життя письменника зауважували: в ній помітний імпресіонізм. Цей період пов’язаний із переїздом Коцюбинського до Чернігова, де він обріс колом української інтелігенції, серед якої були Борис Грінченко та його дружина Марія, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Михайло Чернявський. Та й сам Коцюбинський, розповідаючи про літературні впливи, згадував Кнута Гамсуна, Юхана Августа Стрінд­берга, Моріса Метерлінка…

3.
Сто з гаком років минуло відтоді, як Михайло Коцюбинський написав повість «Тіні забутих предків». Друге життя повісті дав Сергій Параджанов, знявши в 1964 році фільм про Ромео і Джульєтту (Іван та Марічка були саме такими) на екзотичному гуцульському матеріалі. Через рік фільм «Тіні забутих предків» визнали справжнім шедевром: на міжнародних фестивалях він виборов кілька премій.

Показ цієї кінострічки в Києві був символічним: виступив Іван Дзюба, йому асистували Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл. Дзюба тоді повідомив про арешти української інтелігенції, а Стус закликав усіх встати, і люди підвелися…

Гліб Лазаревський у спогадах про Коцюбинського писав: «Головною розвагою тоді в Чернігові було кіно, що допіру з’явилося. Михайло Михайлович дуже любив кіно, передбачав йому блискуче майбутнє. Майже на кожній прем’єрі картин я бачив і Михайла Михайловича, здебільшого з дружиною. Ми уклонялися один одному і з захопленням дивилися на екран, де під звуки розбитого піаніно смішив людність Макс Ліндер, хвилювали Франческа Бертіні, Віра Холодна, Володимир Максимов».

Хтозна, чи відав тоді Коцюбинський, що його «Тіні забутих предків», під якими він поставив дату й місце написання «Жовтень, 1911, Чернігів», стане колись фільмом, який обійде весь світ.

4.
Вчитайтеся в його прозу… Шляхетний стиль, густопис письма, мовне повнокрів’я. В усьому — ощадливість. Так писав наш сучасник Григір Тютюнник, так писали його сучасники — росіяни Антон Чехов та Іван Бунін, француз Гі де Мопассан… Він і для наступних поколінь залишиться сучасним письменником.

5.
Михайло Михайлович (а прожив він лише 48 років) часто бідував, особливо на початку своєї творчості. Збереглися листи, які він посилав із Житомира до Чернігова молодій дружині, котра виховувала їхнього однорічного Юрка. Він слізно прохає допомогти, бо власник газети вчасно не розраховується зі співробітниками редакції: «Маю ще лиш на два обіди в кишені, а тютюну нема. Пришли мені, голубонько, кілька карбованців, щоб не пропасти з голоду».

Не ліпше було і в Чернігові. Як згадувала приятелька сім’ї Коцюбинських Тодосія Шкурко-Левицька, «Михайло Михайлович зупинився на невеликій хаті, бо біля неї був гарний садочок з квітами і чудовий краєвид на Троїцький монастир та на Болдині гори… Проте і цей дешевий будинок був над силу Коцюбинському. Все життя через нього він був боржником місцевого банку…»

Уже після смерті, в радянські часи, постать класика української літератури була оповита таємницями. Довгий час ніде не згадувалося ім’я найстаршого сина письменника — Юрія Коцюбинського, репресованого 1937 року. Не можна було ді­знатися і про доньку Оксану, яка померла в 1920 році (вона була дружиною іншого репресованого — Віталія Примакова). Крім того письменник спілкувався з людьми, котрих згодом було оголошено «ворогами Радянської держави» — Євгеном Чикаленком, Сергієм Єфремовим, Михайлом Могилянським, Богданом Лепким, чернігівцями Іллею Шрагом і Володимиром Самійленком, багатьма іншими. Була в житті Коцюбинського ще одна таємниця, на розкриття якої наклала табу не лише тодішня влада, а й молодша донька Михайла Михайловича — Ірина. Про стосунки її батька з Олександрою Аплаксіною. Письменник упродовж восьми років палко й ніжно кохав цю жінку, молодшу за нього на шістнадцять років.

А ось зустріч на Капрі в Італії з Леніним Михайлові Михайловичу приписали радянські ідеологи — у Коцюбинського ніде нема згадки про Леніна. Та й хто такий Ленін? Тоді він був маловідомим політемігрантом, а Коцюбинський — відомим письменником.

6.
Та повернемося до квітів. Ось що писала донька письменника Ірина Коцюбинська: «У нас чудовий садок. Стежкою, що йшла від сходів веранди, він розділявся на дві частини. Ця стежка була обсаджена декоративними деревами: каштанами, липами, кленами, березами, ясенками.

Кущі спіреї та бульденежу утворювали плутанину гілок, обтяжених сніжними кулями та ніжними віночками цвіту. Рожевий мигдаль додавав гіркуватого духу до ніжних пахощів білих троянд, рожевої шипшини, жасмину та бузку, що пишно розрослися понад стежками. А внизу під кущами синіли озерця барвінку, фіалок, розтікалася білими струмками запашна конвалія.

Клумби перед верандою прикрашалися пломенистими тюльпанами, ніжними нарцисами, столітнім червоним маком, білими й жовтими запашними лілеями та іншими квітами.

Білий «Мойсеїв кущ», який тато привіз із Італії, наповнював повітря сильним солодким духом. Уночі садок огортали пахощі білого каприфоліуму, матіоли й тютюну.

У кінці саду попід парканом росли кущі ліщини, барбарису, аґрусу, порічок і малини. Вздовж усієї садиби височіли тринадцять пірамідальних тополь. Чернігівці їх називали тополями Коцюбинського.

Не дивно, що в садку було так гарно. Дбайливі татові і мамині руки зазнали тут багато праці. Батько й мати часто радились, які квіти де садовити, яких сортів дерев і кущів замовляти в садівництві. Восени їздили до садівництва Гофедіца або Зборовського, відбирали кращі щепи фруктових дерев. Біля ялинки, яку тато сам посадив під вікном спочивальні, росла пишна красолька, яку він так любив. З лісу приносили заячу капусту, коріння папороті…»

7.
У 1934 році в садибі письменника створено меморіальний музей Михайла Коцюбинського. Що характерно: його весь час очолювали рідні класика — брат Хома, дочка Ірина, внук Юлій, а нині вже й правнук Ігор Коцюбинський. За винятком десятиріччя, коли на посаді директора був Феодосій Сендзюк, до речі, колишній редактор газети «Деснянська правда».

Вперше в цьому музеї я побував іще п’ятикласником. Пізніше запам’яталися нам, молодим літераторам, зустрічі з директором музею і теж письменницею Іриною Михайлівною Коцюбинською. У пам’яті залишились і зустрічі з її сином — відомим скульптором Флоріаном Коцюбинським. І, звичайно, найтепліші стосунки з шановним Юлієм Романовичем Коцюбинським.

Музей став справжньою Меккою для письменників, художників, музикантів Чернігова. Відвідавши його перед ювілеєм письменника, я залишив мою нову книжечку про Тараса Шевченка з підписом: «Музею Михайла Коцюбинського, до якого заходжу як у рідну хату».

Саме рідним домом називаю оселю Великого Сонцепоклонника.

 

Володимир САПОН, лауреат літературно-мистецької премії ім. Михайла Коцюбинського


http://www.hvilya.com/news/v_chistij_pam_jati_na_dni/2014-08-31-5095

Останні новини Чернігівщини

На профорієнтаційну екскурсію до поліції Чернігівщини завітали старшокласники

На профорієнтаційну екскурсію до поліції Чернігівщини завітали старшокласники 10:00

У рамках проєкту «Моя майбутня професія — поліцейський» у ГУНП та Тренінговому центрі поліції Чернігівської області побували десятикласники чернігівської школи №33.

СБУ провела масштабні навчання з нейтралізації ворожих диверсійних груп поблизу північного кордону з РФ

СБУ провела масштабні навчання з нейтралізації ворожих диверсійних груп поблизу північного кордону з РФ 09:50

СБУ провела масштабні тактико-спеціальні навчання у Чернігівській та Сумській областях. У заходах було задіяно понад 1,5 тис. осіб і більше 100 одиниць техніки, в тому числі безпілотні літальні апарати.

Рибпатруль Чернігівщини за тиждень викрив 19 порушень правил рибальства

Рибпатруль Чернігівщини за тиждень викрив 19 порушень правил рибальства 09:30

З 9 по 16 вересня 2021 року державними інспекторами Чернігівського рибоохоронного патруля зафіксовано 19 порушень Правил рибальства.

У Коропі відбувся міні-фестиваль здоров’я

У Коропі відбувся міні-фестиваль здоров’я 09:10

Жвава зона здоров’я, спорту й цінних життєвих знань днями працювала в нашому парку імені Миколи Кибальчича. У рамках компоненту Програми DOBRE «Голос громади у місцевому самоврядуванні» тут пройшов міні-фестиваль здоров’я.

Вишивка, вибійка, писанки та ляльки: у Чернігові відкрилася виставка майстрині Ольги Костюченко

Вишивка, вибійка, писанки та ляльки: у Чернігові відкрилася виставка майстрині Ольги Костюченко 09:00

ишивка, вибійка, писанки та ляльки. 15 вересня в обласному історичному музеї імені Тарновського відкрилася виставка майстрині Ольги Костюченко. Триватиме вона до кінця року.