"МАМАКЛАВА" та пропозиція руки і серця. ВІДЕО

25.03.2014   10:10 — Агенцiя

Так хочеться, аби наші душі відпустило хоч на мить. А краще — бодай на кілька годин. І ми забули не тільки про свої проблеми та марноти, а й про те, що коїться надворі, про політичні теми, горе і кров, окупацію...

Адже не може людина перебувати весь час у жалобі, скорботі, постійно розбудовувати країну по вертикалі й горизонталі. Інколи треба просто зупинитися, набрати в груди чистого повітря, побачити на небі місяць, а не вуличний ліхтар. І те, як прокидаються проліски і крокуси. А небо, хоч і сірість навколо, — синє. І весна. Й життя продовжується. Бо ми мусимо попри все робити так, аби воно продовжувалося.

Актори Молодіжного театру разом зі своїм художнім керівником Геннадієм Касьяновим над весняною прем’єрою трудилися довго. З самої осені. І п’єсу вибрали не зовсім традиційну для репертуару. »Мамаклаву» сучасного драматурга Павла Морозова. Ексцентричну, м’яко кажучи. А якщо бути точним — сексцентричну комедію. Хоча на програмці недаремно написано: кому комедія, а кому й не дуже.

Бо вистава у процесі репетицій ніби почала жити своїм життям. Щось із самої п’єси зникало, щось нове з’являлося. Аура цього театру («монастиря для своїх») відмела всі примітивні повороти, всю зайву еротику, перебори з ексцентрикою і залишила зерно без шкаралущі.

Звісно, цікаво, що ж то за комедія така? А ось і її початок. «Одного чудового ранку в квартирі пересічного бізнесмена починають коїтися дивовижні речі: із найнеочікуваніших місць — антикварного годинника, шафи, вікна — раптом починають з’являтися героїні (і герої!) його еротичних фантазій. Любовний карнавал, реальність на межі з ірреальністю, люди і примари — на сцені неймовірна фантасмагорія, де межі матеріального світу стають все більш хисткими й розмитими».

Сюжет такий. Подружжя, Ніна і Микита, збираються з друзями, Максом і Люсею, на шашлики. Майже сьома година ранку. Вони пакують сумки. Як раптом старий антикварний годинник починає відбивати час. І з середини того годинника одна за одною виходять матеріалізовані еротичні мрії головного героя — Люся (дружина друга Макса, але в іпостасі гімнастки-спокусниці); його гламурна секретарка; Мамаклава, себто Клавдія Єгорівна (дуже «апетитна» продавчиня морозива — спогад дитинства) і... масажист дружини.

Ніна в шоці. Вона навіть хоче покинути чоловіка. Адже для неї не тільки думка коханого про іншу жінку, а й еротичний сон — зрада. Микита марно пояснює, що сни — це те, що від нас не залежить. Але Ніна непохитна. Вона душею розуміє, що диму без вогню...

Тим часом Макс, побачивши свою дружину — як відображення свідомості Микити, вирішує жити саме з цією копією: вона сексуальна, красива, справжня модель, не те що рідна жінка, котра недолюблює життя, за те, що воно проходить повз неї. А Люся-2 забирає з собою секретарку... одне слово, починається справжній гармидер чи рейвах. Тут уже не до шашликів. І не до розлучень.

Потім все затихає. Ніна й Микита розуміють, що почуття ще можна зберегти. І вирішують народити дитину. Що у них виходить бездоганно. Шлюб, вірність, кохання, все повертається на круги своя. Аби сказати нам одвічні істини: треба берегти тих, хто поряд; вміти любити найпотаємнішими куточками душі — тоді для «чужорідних» фантазій місця не залишиться.

Узагалі ж — було весело. Приємно, ненав’язливо, інтелігентно. З глибинним змістом. І — весною. Так тримати!

А ось що говорить про процес творення художній керівник і режисер-постановник Геннадій Касьянов: «Ми вирішили зробити весняний проект до 8 Березня. Відтак на сцені — інший, відмінний від навколишнього буття світ, аби хоч на кілька годин ми могли відволіктися від проблем. Хоча, чого гріха крити, навколишня дійсність наклала на виставу свій відбиток.

Естетично все, «без порошинки». Так нібито й еротики немає. Вийшло, що ми говоримо про вірність. І не тільки в житті. А і в уяві. І в снах! Морозов у нашому трактуванні майже «Чехов».

У нас навіть на репетиції була цікава історія. Один юнак попрохав, як часто показують у телепередачах, аби він під час репетиції зробив пропозицію руки і серця своїй коханій. Дівчині дуже подобається наш театр, от її молодий чоловік і зробив їй сюрприз: можливість побачити, як робиться вистава зсередини. А потім серед репетиції вийшов... з годинника ошатно одягнений, з великим букетом троянд. Освідчився коханій, запропонував одружитися. Вона розчулилася і погодилася. Раптом з’явилися друзі, почали вітати. Одне слово, було море щастя. І всі фотографувалися з акторами.

Ми в процесі роботи занадто фривольні сцени, рухи, фрази поступово прибирали, все причісували. І в результаті вийшла чиста вистава (хоч і не стерильна), й не без моралі. Але весела і з присмаком флірту, іронії, гумору, певного еротичного гламуру. Та — з психологічними етюдами. А тема непорозуміння між подружжям знайшла своє драматичне звучання. Хоча завершилася щасливо».

Наразі хочеться подякувати і режисерові-постановнику Геннадію Касьянову, й акторам — головним героям: заслуженому артистові України Олексієві Бишу та Інні Атрощенко, а також заслуженій артистці України Любові Веселовій, Розалії Кучеровій, Миколі Пономаренку, Іванні Стеблинській, Миколі Бичуку та Олегові Гончару.

Олені Соловйовій — за сценографію і костюми. Олександрові Корзаченку — за музичне вирішення. А Олені Тіпаловій — за прекрасну пластику вистави.

«Полунички» «Маміклаві» додало й те, що в антракті у фойє глядачів пригощали вином та цукерками. Загалом, вистава — гарний подарунок жіноцтву на весняне свято. Недарма ж у березні «Мамаклава» йде 7 днів — 1,2,4,5,6,7 та 9. А далі — чекайте її «в гості» у травні.

Людмила ПАРХОМЕНКО

А щоб хоча б на мить уявити виставу, відеорепортаж від MrFotofokusnik