Корона "Дня" Володимиру Бойку

30.12.2020   11:36 — Агенцiя

Корона "Дня" Володимиру Бойку – за утвердження місцевого самоврядування та наукову послідовність і принциповість в просуванні української історії.

Бойко Володимир

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

1. «Перевантажте рік! Він із вірусом!», — дотепний жарт одного із дописувачів у соціальних мережах. На самому початку нинішньої пандемії він неабияк підняв настрій у доволі гнітючій атмосфері, що виникла після усвідомлення масштабу біди. Принаймні мені на вихідних 14 — 15 березня було відверто моторошно. Але гумор рятує навіть за явно неоптимістичних обставин. Тож посміялися — і до справи, авжеж із дотриманням можливих заходів безпеки. Треба ж якось тому всьому давати раду — зрештою, адаптивну здатність людини ще ніхто не перевершив. Що важливо — знову, як і рік тому, довелося переконувати багатьох знайомих — те, з чим ми зіткнулися, не вистава або ж чиясь інтрига, все по-справжньому, наслідки — теж. Це не катастрофа (хіба що потенційно), але ж неабиякий виклик для кожного.

2. Герой року — той, хто наприкінці лютого — на початку березня наполіг на введенні в Україні жорсткого карантину, переконавши українських урядовців. Тоді мало хто розумів з чим ми маємо справу. Потім (навіть тепер) згадане рішення жорстко критикувалося, навіть висміювалося — мовляв, виявилися перебільшеним, спричинило надто сильний удар по економіці. Адже начебто нічого особливого із поширенням вірусу не сталося. Фактично, тоді були врятовані тисячі, якщо не десятки тисяч життів. Інша справа, що держава Україна погано скористалася виграним часом для підготовки до цілком очікуваної осінньої хвилі захворюваності (першої для нас). Та й поведінка багатьох співгромадян виявилася далекою від відповідальності перед ближніми, що посилило удар. Лише в жовтні — листопаді прийшло усвідомлення перед якою прірвою ми постали навесні цього року, але відвернули від неї. Сподіваюсь, у нас ще буде можливість сказати слова подяки.

Стосовно антигероя — для мене це той, хто «злив» операцію з «вагнерівцями». Вся інформація, що є відкритих джерелах, засвідчує її справжність. Та й зовнішня реакція на це вказує. Тепер можна лише здогадуватися про прізвище. Колись (сподіваюсь — скоро) дізнаємося про цю персону (чи персонажей) та нанесені  втрати. А поки що важко собі уявити більшого удару по іміджу держави та оцінки її спроможності як серед наших партнерів, так ворогів. До речі, серед опосередкованих учасників, білорусів, також.

3. Протягом року «День» досить регулярно оприлюднював статті, присвячені подіям у Білорусі — причому розпочав ще до загострення ситуації, засвідчивши тим самим неабияке її розуміння. Створені вони  різними авторами, з деякими із них знайомий особисто, з іншими — лише за шпальтами газет. Але кожен значний аналітичний матеріал намагався показати своїм друзям, колегам — громадянам нашої північної сусідки. Зрештою, від Чернігова до Гомеля лише 100 км, тож часом йдеться ледь не про родинні (і про них теж) стосунки.

Існує дуже суттєва різниця у сприйнятті подій в середині та зовні — ми це добре відчули на собі за часів Майдану (і першого, і другого). А тепер самі опинилися в стані небайдужих спостерігачів. Тому поява кожної такої статті ставала для мене подією — звідси посилена увага до теми (навіть поза її об`єктивним значенням). Емоції, очікування, сподівання, маніпуляції, палке прагнення розуміння та підтримки — все разом. Як наслідок — обміни думками, часом, гарячі. Зрештою — свій унікальний шлях. Неймовірний живий подих історії — тобто ти начебто розумієш чим подібні ситуації завершуються (варіантів не так багато), але цього разу це не документи з архіву, а знайомі люди та їхні долі. Вдумлива періодика за таких обставин дуже важлива, чи не так?

4. Створення нового адміністративно-територіального устрою України, насамперед, на базовому рівні, а також — на новому субрегіональному. Поясню — весь період незалежності Україна жила за нав’язаною ззовні колоніальною системою територіального управління — власне радянською, тоталітарною, в  основі якої — російська. Переконаний, що її пролонгація унеможливлювала стійкі позитивні зрушення, зрештою, збереження такого устрою суттєво сприяло тому, що ми рухалися від однієї кризи до ще іншої, ще гострішої. А так і до самознищення недалеко. Подолати небажаний алгоритм можна за допомогою перерозподілу фінансових, майнових важелів, а разом із тим (і насамперед) — вивільнення людського потенціалу. Це те, що давала реформа місцевого самоврядування, яка спиралася на ідею автономних територіальних спільнот (громад), мешканці яких пов`язані спільними інтересами. І от марення (з нашою участю) почало справджуватися. Реформаторам вдалося (часом заходячи на «червоне») протягом року одна за одному подолати перешкоди на шляху до створення реального місцевого самоврядування — свого роду сучасної реінкарнації магдебурзького права. На наших очах відбувся цивілізаційний злам — можливо, багато хто ще не зрозумів далекосяжні наслідки ухвалених рішень. Поява зацікавлених суб`єктів (наділених повноваженнями та ресурсами органів місцевого самоврядування) у природній спосіб (тобто такий, що ґрунтується на інтересах) стимулюватиме місцевий та регіональний розвиток, зрештою, «зіш`є» країну, створить нову конфігурацію, перетворивши Україну на успішну країну вільних самоврядних територіальних громад.

5. Шукати рішення, щоб навколо тебе не відбувалося. В жодному разі не йти за течією, але враховувати її сили та напрямок — для розрахунків власної активності та визначення реалістичних цілей. А ще — більше уваги до родини та цінностей, що пов`язані зі звичайним спілкуванням. Його несподіване обмеження наочно продемонструвало наскільки ми залежні один від одного, а разом із тим — цікаві один одному. Мабуть, ми потребували цього струсу, аби взяти умовну паузу та подивитися один на одного. Нинішня криза — подарунок долі для зміцнення цінностей, які останнім часом активно витіснялися.

6. Для мене «День» зажди є газетою, де стовідсотково можна знайти нестандартні та необумовлені політичною кон’юнктурою погляди на події сьогодення. Якщо прагнеш розібратися в джерелах того, що відбувається, — це до газети «День». А все тому, що теперішність у виданні спирається на фундаментальне знання минулого — причому як України, так і наших сусідів, світових тенденцій. Змінювалися президенти та (ще частіше) уряди, але в примхливому навколишньому світі незмінним залишався вміння «Дня» поєднувати малопомітні для стороннього ока причино-наслідкові зв`язки та у доступній формі їх показувати, спонукаючи читачів до власних інтелектуальних зусиль. Звідси роль для України — відкритого депозитарія історико-культурної, політичної, економічної спадщини, а водночас — спонукального чинника для роздумів, дискусій та самоусвідомлення.

№246-247, (2020)