Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

П`ятниця, 10 липня, 03:41:52

Радість творити диво, або В завтра через космос минулого

05.10.2015   10:29Агенцiя

Немов весняної роси виграй­дитинства незабутній образок: «Погоршки! Погоршки! Погоршки!» — зично вихрипує дядько литвин (хоч це був ніякий не литвин — сюди й білорусів по минулій пам’яті клеїли). Гончарі їздили наші, з­за Десни, чернігівські люди.

І біжу я підстриба назустріч сумирній конячині, що неквапом, бо  ж горшків повнісінька плетуля, везе оті дзвінкі сонячні дива. Миски й мисочки, кухлики й кухлята, глечики і глечата, риночки й макітриці. Якщо матуся щось купить у того бородатого гончаря, мені обов’язково на гостинчик свистунець­сакодуйчик дарується (ну це я для цноти рідної мови випустив у слові одну буквицю).

Мистецтво гончарства, либонь, таке ж древнє, як і сама цивілізація. Раніш Єгипет, Елладу вважали осердям людської набутності. І раптом  Русь­Україна побила їм горщики (чи то пак амфори)  трипільською найдревнішою й найдовершенішою у світі керамікою. На той час коли у Європі ще ліпили з розкачаних стрічечок глини неоковирні посудини,  трипільці вже мали гончарне коло. І як вони вмудрялися витворяти на них огромезні – куди влазило до двох центрів збіжжя – зернівки, дивуються й сучасні майстри


У двовідерну макітру сховався якось, у піжмурки з перевесниками граючись, і я. Ще й лантушком зверху прикрився. Хлопці – під піл, під стіл, на піч… Як у воду… Та й розбіглися. Підрегочуючи на свою витівку, спробував я вибратися з посудини… дзюзьки: ні рукою, ні ногою зворухнути. Голова притиснута до грудей.  Зачувши  баби Онисі підстрибисту ходу, заскиглив шкодливим цуценям. «О Господи! Де ти,  припутню, є?! А як ти сюди забрався?! Ану вилазь, окаянний! Де це моя лозина?!» На той шарварок підстигли й тато. Але і з їхнього визволення нічого не вийшло… Макітра міцно тримала свою жертву. Вихід один… «Як це бити? Як це, Гарасиме, бити? Це ще дядинчина макітра!» — аж зверетенилася баба Онися. І, лишень пирснули навсібіч череп’я, так шлягонула моє задерев’яніле тільце лозиною — аж зараз, здається,  шкулить нижче спини. Ото відчуваю себе ще й досі високо­превисоко — двічі родженим.

І ось уже при моїй сивині, чи правдивіше – лисині, ота чарівна мить дитинства повернулася знову. Горщики й горнята, куманці й куманчата, пищики, свищики, грайчики, підтьохкувачі щойно з жару печі леліють серце теплом. Беру з рук творця, деміурга, чародія гончаря пана Олега  полумисочок, прилучаючись до древньої вкраїнської  цивілізації. «Оті хвилясті лінії на обідочку, — пояснює гончар, — це знаки води. Схожі посудини використовувалися в магічних обрядах заклинання дощу — золотого скарбу для хлібороба. Схожі знайдені у трипільських розкопках. І їм, уявіть, більше шести тисяч років!»

Може, тут, у Стольному (містечко прадавнє з магдебурзьким правом) були колись і свої знатні гончарі?   А були ж! І взявся це рукомесельство відродити родовий чернігівець Олег Луцук. Не задумуючись, з одного стольного града в інший перебрався. Звичайно, не без допомоги голови Менської райради  пана Володимира Невжинського. Задум створити при стольненській школі гончарний учнівський осередок підхопив і її директор – пан Сергій Бредюк, повіривши, що чернігівець зможе відродити  прадавнє рукомесельство — дати до рук дітлахам радість творити диво. Олег Луцук довів це. Тому підтвердження – численні дипломи. Серед них навіть президентський. А школярка Катруся Шило в конкурсі «Люби  і знай свій рідний край»  виборола перше республіканське місце. Її макітрочка, з круторогими воликами на лиці посудини, прикрашає майстереньку. Чотири групи юних майстрів (по двадцятеро дітей у кожній) не горобцям дулі дають, а серцем прилучаються до історії рідної землі, осягаючи древнє й завжди сучасне рукомесельство.

— Не лише посуд для борщів сходив із гончарного кола, — занурюється в минувшину пан Олег. — Посудини­погодниці, мисюрники­календарі, музичні інструменти – пискуни, гудаки, зозулі­окарини, сакодуйчики – широко використовувалися в обрядових дійствах, аби відганяти різну нечисть – шишів, мерків, навій, греців. Аж на шість ладів свистілку знайшли археологи в Мезинській, що на Коропщині, стоянці.  Просто серце терпне — це ж 30 тисяч років тому. Вже тоді прадавній українець (підкреслюю – українець, бо зі своїх земель ми нікуди не звіялися), розгадав і таїну глини, і таїну звуку.

Та не лише горщиками заставлена невеличка шкільна майстеренька. Ось журний козак­бандуриста. Ось дженджуристий, ну кап­на­викап сомище, дядечко на всю шир розтягнув міхи баяна… Мить – і вшкварить гопки. І вшкварив! Валентина Журавля — вчителя музики – на Менщині знають як людину­оркестр. Частий гість і на вечірках, і на ярмарках. Здається, немає такого інструмента, на якому він не утнув би щось веселеньке. Ось цю усмішкувату мить і закарбував  пан Олег у теракоті.
Має Олег Луцук свій почерк, що віддалено нагадує трипільських майстрів. Саме тому він і став учасником міжнародного форуму на загалом­то нашій Берестейщині. Зі Стольного у Столінське, у вйоску Городную. Зацікавили гончаря швецькі майстри, було чого повчитися й у румунів, болгар. А особливо вразили роботи грузинського майстра Джималі Болоташвілі, бо з національних глибин черпає наш сусіда снагу. Тому його дивовижні глеки можна зустріти у найвибагливіших збирачів.

Проте, як не дивно, захоплення гончарством у Олега не родове. Батько — заслужений діяч космічної галузі, інженер, удостоєний орденів та інших високих державних нагород, що й на заслуженому відпочинку працює на «ЧЕЗАРІ».    

Але сина гени покликали в космос українського минулого, що має тисячолітню глибину. Гончарі робили не лише горщики. Гончарі будували храми. Ота плінфа. Оті голосники, що надають Софії Київській, та врешті, всім старовинним храмам  особливо врочистого звучання — робота рук майстрів. Недарма ж у народі підмітили: «Не святі горшки ліплять — майстри».

Воно гени ще в дитинстві смикали пана Олега до глини. Виліпив сільничку, ще й у грубці обпалив. Але по­справжньому заспівала йому глина в тяжкі 90­ті, коли, мотаючись із таким­сяким крамом по ярмарках, здибався з гончарями. Звичайно, перший млинець, як завжди, глевкий. Львівські, опішнянські, чернігівські майстри підправили своїми замащеними глиною правицями. І пішло.

— Покинув Чернігів. Перебрався у Стольне. Далі ви вже все знаєте! Душі  й Серцю воля. Тут дружині простір зі своїми квітами. Тут я справжній! Тут і дітлахи до мене тягнуться. І радість, що син­п’ятиліток Леонід не сільничку, а  коників­свистунців намагається попасти на своїх малих долоньках. А це головне, бо глина любить таїну розкривати в синах.  В онуках. Правнуках. Отоді рукомесельство це буде вічне. Міцно з української вічності в українську будучність проросте.

Іван ПРОСЯНИК,
Письменник
«Деснянська правда»

Останні новини Чернігівщини

Гроші самі не приходять!

Гроші самі не приходять! 14:37

Їх потрібно заробити, або створити умови для бізнесу, якій отримавши прибуток, сплатить більше податків.

Оприлюднено базові показники роботи суду за перше півріччя 2020 року

Оприлюднено базові показники роботи суду за перше півріччя 2020 року 13:02

За перше півріччя 2020 року Чернігівським окружним адміністративним судом розглянуто майже дві з половиною тисячі справ та матеріалів.

Інформація щодо захворювання на коронавірусну інфекцію

Інформація щодо захворювання на коронавірусну інфекцію 12:20

За даними Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА станом на 11.00 четверга, 9 липня, в Чернігівській області зафіксовано +6 випадків захворювання на коронавірусну хворобу.

В області до 93% збільшилась кількість дітей, охоплених сімейними формами виховання

В області до 93% збільшилась кількість дітей, охоплених сімейними формами виховання 12:15

Протягом першого півріччя поточного року в області статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування отримали 112 осіб.

У Городні пробурили нову артезіанську свердловину

У Городні пробурили нову артезіанську свердловину 12:07

На початку липня у Городні завершили будівництво артезіанської свердловини. Її глибина – 508 метрів. Це резервна свердловина, що дозволить забезпечити стабільне водопостачання якісної питної води жителям міста, пишуть на сайті громади.