"Патріот" знаходить 9 червоноармійців. ВІДЕО

05.08.2013   07:32 — Агенцiя

У селі Араповичі на Новгород-Сіверщині членами Чернігівського пошукового клубу "Патріот" виявлені останки 9 червоноармійців, загиблих у 1943 році.

Війна знов нагадала про себе у Сіверському краї. Про неї, кляту, навіть через 70 років навряд чи хто забув. Та й хіба можна залишити поза увагою криваві події, що відбулися на Десні вересневого 1943 року.

Тоді, після Першої Пречистої, чарівна напувальниця духм’яних поліських луків на два тижні перетворилася на криваву артерію, більш схожу на моторошне пекло. Тут на останньому рубежі перед Дніпром все звелось до простої істини - або ти пройшов, або тебе скосила ворожа куля!?

Що й казати, не жаліли наших молодих солдатиків імперські «полководці». Вони, геть бездарні, вульгарні, геть схиблені на перемозі «любой ценой» як солдати партії та раби міршавого вождя бачили в призовниках 1943 року лишень «гарматне м’ясо». Тому й не жаліли цих безвусих молодиків.

У наддеснянському селі Араповичі, що за 10 кілометрів від Новгорода-Сіверського у суботу 3 серпня безіменних вояків підіймали з сирої земельки невтомні руки вправних та щирих достойників з Чернігівського пошукового клубу «Патріот».

Шість чоловіків, маючих за плечима з півтора десятка років волонтерської звитяжної праці на ниві пошуку загублених імен, взялись за добру християнську справу. Вони розкопали загиблих червоноармійців у вересні 1943 року. Невинно убієнних виявилося аж дев’ять.

Того пекельного вересневого дня 1943 року, одразу після відходу німців, їх вкрили землею на краю «Шкуркового рову» в Араповичах за три метри від натореної дороги, на садибі тітки Мелашки. Ця жіночка з сусідами до виритої ями стягла кількох молодиків, що лежали над розлогим ровом.

На ту пору така невтішна картина з сотнями загиблих червоноармійців, розкиданих у різних кутках чотирьох сіл Команської сільради не була чимось дивним або незвичним. Їх, бранців 1943 року «освобождєнія» полягло тоді кілька тисяч від Рогівки і до Коропа. Бо на цьому просторі відбувалось форсування Десни. Це майже про них мовив Булат Окуджава, зауваживши, що «нам нужна одна побєда, одна на всєх, ми за ценой нє постоім!»

На жаль, відсотків 70, увійшовших в Україну зі Сходу після «Курської дуги», так і залишилися у сирій землі. От тільки сказати правду про страшні та непоправні втрати 1943 року ніхто з комуністичних вождів від Сталіна до Горбачова не наважився. А людей - жителів останньої імперії, привчили слухати традиційну брехню про «переможну» війну та «урочисто» святкувати «пірову Перемогу 1945»!? І тривало таке паскудство 70 років, ховаючи правду про пекло 1943 року у безіменних могилах вздовж правого берега Десни.

До цього «тимчасового» поховання, проіснувавшого сім десятків років, членів «Патріоту» привів місцевий мешканець, священик Української Православної Церкви Київського патріархату отець В’ячеслав Павленко. Панотець - щирий патріот свого краю, добре знає місцеву історію. У нього не повернулися з фронтів війни двоє дідів. Тому докладає чимало зусиль задля пошуків, розкиданих берегом Десни солдатських поховань.

А баба Валентина, ровесниця початку Другої Світової, у чиєму володінні садиба з вкритими землею вояками, погоджується на розкопки тимчасового поховання. Посилаючись на розповідь своєї матері Мелашки Михайлівни, каже, що за кілька метрів від родинного будинку лежать п’ятеро або семеро червоноармійців. Однак, тривале та старанне розкопування останків воїнів, проведене пошуковою групою з «Патріоту» під керівництвом ОлександраСвітличного, підіймає на поверхню кістки 9-х мучеників пекельного 1943 року.

Вправно працюють члени патріотичного клубу Буренок Олександр, Чашагоров Павло, Рябець Руслан, Григор’єв Олександр, Самоненко Ігор. У цих мужніх чоловіків великий досвід. Адже під кінець своєї роботи вони скажуть, що відтепер на їхньому обліку 167 піднятих останків.

Між іншим, креативне патріотичне пошукове об’єднання єдине у Чернігівській області. Його члени працюють на добровільних волонтерських засадах, зовсім не обтяжуючи зобов’язаннями державу. А вона й рада не квапитись, щось допомогти. Бо коли б не так, вже давно така поважна аматорська фундація отримала б у обласному центрі приміщення для свого розташування. Однак, не переймаючись проблемою, чоловіки у вільний від роботи час займаються шляхетною справою відновлення справедливості - сприяння тому, щоб воїни минулої війни знайшли свій вічний спокій у братському похованні.

«Все розпочалось, - каже Олександр Світличний, близько 15 років тому, коли мене зацікавіла тема підняття із забуття поховань кількох десятків людей під Шестовицею біля Чернігова. У наступному були різні райони області. На жаль, величезна кількість червоноармійців й до сьогодення розкидана по лісам, ярам, полям та лукам нашої області. Рік тому ми у Биринському лісі за Десною мали досвід відкопали останки одинадцяти воїнів. Навіть одне ім’я вдалось встановити. Ось зараз копаю, а думки линуть до постаті мого діда, що пропав безвісті у 1943 році. Хто зна, може це його останки піднімаю?»

На краю розкопаного поховання на городі Валентини Ляшенко до середини дня з’являється 9 маленьких черепів солдатиків з військових підрозділів, форсувавших Десну. Вони у «Шкурковому рову» натрапили на потужний спротив німців і були знищені. Хлопці виявились геть юними, на що вказує зовсім маленький об’єм черепів та гарні зуби. Поруч безліч набоїв, казанок, дві пари взуття, гудзики, залишки підсумків для набоїв, плащ-намету та ще деякого знарядження військового часу. Є перебиті кістки, прострелені черепи. Під саперною лопатою опиняється кілька гранат. Керівник групи викликає представників міліції, відділку з надзвичайних ситуацій та місцевого самоврядування. Приїздять сапери з Чернігова. Вони знешкоджують вибухонебезпечну військову атрибутику. Зібрані останки воїнів направляються на відповідну процедуру ідентифікації до районного відділка внутрішніх справ та судово-медичної експертизи.

А у шістьох членів Чернігівського патріотично-пошукового клубу «Патріот» добігає кінця чергове дослідження ще одного масового поховання з переліку невідомих від 1943 року...

70 років минає від часу страшних за своїми наслідками щодо загибелі бранців подій, названих в історії України «освобождєнієм». Прикро, але про справжні непоправні втрати Червоної армії тієї осені, як і всієї совєцько-німецької військової компанії ніхто з союзної влади так і не осмілився доповісти нащадкам. Однак саме такі «відкриття» і вимагають оголосити вердикт всім тим, хто назвав себе «полководцями» «Вєлікой Отєчєствєнной войни».

Та, слава Богові, є у нашому житті такі мудрі та віддані справі відновлення справедливості чоловіки, як от члени патріотичного клубу з обласного центру. Вони, не дивлячись на зайнятість, життєві проблеми, допомагають нинішньому поколінню онуків та правнуків Другої світової остаточно підвести риску під найстрашнішою війною ХХ століття, по-людськи поховавши залишки останнього вояка пекельного протистояння двох тоталітарних систем. На жаль наразі таке залишається тільки мрією...

http://boryslav.blox.ua/html