Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Середа, 11 грудня, 05:45:13

Археологічна спадщина Ялівщини

10.12.2018   11:45Агенцiя

Протягом останніх 10 років проблемні питання урочища Ялівщина перебувають у центрі уваги посадовців та громадськості. Що представляє собою Ялівщина, яке вона має значення для міста і його мешканців, які перспективи її збереження і використання?

Більшість чернігівців і гостей міста знають Ялівщину, як лісову зону відпочинку на березі р. Стрижня, як «легені міста», як лижний спуск «Королівська гірка». Частина громадськості також знає Ялівщину, як унікальну територію, де у післявоєнні роки, не дивлячись на скрутні часи відновлення зруйнованого міста і людських душ, мешканці Чернігова спромоглися створити Чернігівський обласний ботанічний сад для прийдешніх поколінь. На той час він був єдиним на Лівобережжі Дніпра. Окрім типових порід декоративних дерев тут були висаджені екзотичні цінні породи. Ялівщина стала окрасою міста, традиційним місцем відпочинку чернігівців. Тут склалася особлива екосистема – ліс із його мешканцями, своєрідний ландшафт, водна мережа, що включає р. Стрижень та його численні безіменні притоки.

Але окрім природної складової Ялівщина має ще й історичну складову. Не всі, напевне, знають, що ця територія є скарбницею археологічної спадщини.


Комплекс археологічних пам’яток урочища Ялівщина

Пам’ятки археології тут були відомі з кінця ХІХ – початку ХХ ст. за матеріалами нашого відомого земляка, заслуженого професора Імператорського Московського університету Д. Самоквасова. Саме він описав та позначив на карті міста курганний некрополь в районі південної частини Ялівщини. Пізніше поселення Ялівщини обстежили і описали археолог, співробітник Чернігівського історичного музею О. Попко (1940-1960) та київський дослідник Д. Бліфельд (1949). На сьогодні насипи курганів, вірогідно, були знищені в результаті господарської діяльності, а поховання ще чекають на виявлення і дослідження науковцями. Частину згаданих поселень неможливо ототожнити з відомими пам’ятками.

У 1970-1990-их роках територія Ялівщини досліджувалася київськими археологами Є. Максимовим та Р. Терпиловським (1976), чернігівськими археологами М. Попудренко (1971), Г. Кузнецовим (1982), О. Шекуном (1976, 1993-1997), В. Коваленком (1984), Т. Вальковою та В. Сохацьким (1993-1996), Г. Жаровим та Т. Майбородою (1994-1995), А. Мултаненом та автором статті (1986, 1992-1993). Суцільне археологічне обстеження урочища (Г. Жаров І. Ігнатенко, 2008) дозволило зафіксувати і визначити межі територій всіх збережених  пам’яток.

На сьогодні у межах урочища Ялівщина на державному обліку перебуває комплекс археологічних пам’яток, який нараховує 8 об’єктів: городище «Ялівщина», що має статус пам’ятки національного значення, та 7 неукріплених поселень («Ялівщина», «Ялівщина-1», «Ялівщина-2», «Ялівщина-3», «Ялівщина-4», «Олександрівка-1», «Стрижень-1») – пам’яток місцевого значення. Ці назви умовні, дослідники називають їх довільно, на свій розсуд, використовуючи топоніми та гідроніми; стародавні імена виявленого городища і поселень не відомі. Комплекс займає площу близько 73 га. Вказані пам’ятки занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України; дані про них розміщені на сайті Міністерства культури України, на сайті Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації, їх можна знайти у Вікіпедії (Вікі любить пам’ятки) та інших інтернет-ресурсах.

Високий берег р. Стрижень, у яку впадали численні притоки, завжди приваблював поселенців. Вже чотири тисячі років тому територія урочища Ялівщина була заселена племенами доби бронзи (ІІ тис. до н. е.). Життя тут продовжувалося і в  подальшому.

Відповідно до чинного законодавства об’єкти культурної спадщини національного значення є особливою історичною або культурною цінністю, зокрема, справили значний вплив на розвиток культури, безпосередньо пов’язані з історичними подіями, віруваннями, є витворами зниклої цивілізації. Критерій автентичності пам’ятки означає, що пам’ятка значною мірою зберігає свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування та роль у навколишньому середовищі. Саме таким критеріям відповідає городище «Ялівщина», розташоване у центрі урочища. Воно містить матеріали декількох хронологічних горизонтів, які характеризують життя і побут місцевого населення в епоху бронзи (ІІ тис. до н. е.)., раннього заліза (І тис. до н. е.),  у ранньослов’янський (І тис. н. е.) і давньоруський період (ХІ-ХІІІ ст.), має добру збереженість як майданчика, так і укріплень навколо нього.

За цими укріпленнями міститься поселення «Ялівщина», яке трактується науковцями як посад городища у період Давньої Русі. Під час охоронних досліджень, що передували прокладанню електрокабеля, тут, окрім матеріалів доби бронзи, раннього заліза та Давньої Русі виявлено житлову будівлю київської культури ранньослов’янського періоду (А. Мултанен, 1986).
На поселенні «Ялівщина-1» невеликі дослідження проводили А. Мултанен та В. Мултанен (1992-1993), Т. Валькова та В. Сохацький (1993-1996). Поселення було заселене племенами зарубинецької культури, час існування якої датується ІІІ ст. до н. е. – І  ст. н. е. Вважалося, що на території Середнього Подесення ці племена перебували лише в пізній період свого існування – від рубежу ер до кінця І ст. н. е. Розкопані три житла поселення «Ялівщина-1», з яких походить значна колекцією посуду, «поламали» теорії науковців. Виявилося, що воно є яскравою класичною зарубинецькою пам’яткою ІІ ст. до н. е. Пам’ятка займає високий берег Стрижня в районі лижного спуску «Королівська гірка». Біля її підніжжя міститься поселення доби бронзи, а на схилах зібрано фрагменти давньоруської та ранньомодерної (ХVІ-ХVІІ ст.) кераміки.

Ще одне поселення «Олександрівка-1» було розкопане на значній площі (2 га) археологічною експедицією Чернігівського історичного музею під керівництвом О. Шекуна протягом 1993-1997 років. Воно розташоване у східній частині урочища, у витоках безіменного струмка, що впадає у р. Стрижень. На сьогодні це одна з найбільш досліджених слов’янських пам’яток періоду закінчення процесів загальнослов’янського етногенезу напередодні виникнення давньоруської державності. Після проведених охоронних археологічних досліджень на цьому місці була дозволена індивідуальна забудова (житловий масив «Олександрівка»), а за результатами досліджень видано монографію, де висвітлено життя стародавнього поселення наших пращурів упродовж трьох ранньослов’янських періодів з ІІІ до VІІІ ст. (київська, колочинська та волинцівська археологічні культури).

На інших поселеннях («Стрижень-1», «Ялівщина-2», «Ялівщина-3», «Ялівщина-4») проводилася лише розвідка з шурфуванням, за допомогою якої визначені їх межі, товщину стародавнього культурного шару і його насиченість археологічними знахідками, культурну належність і періоди існування. Стаціонарні розкопки на них не проводилися.


Ялівщина: комерційний проект чи археологічна перлина у «Зеленому намисті» Чернігова? Ціна питання.

Скільки у місті коштує сотка землі? А у Ялівщині? Скільки можна отримати за неї, продавши землю під чергові «наливайки», парковки, «царські села» та зони рекреації для «простих людей»? Кого хвилюють ці питання? І чи хвилює взагалі чернігівців, власників цього нашого загального комунального майна, питання хто і як ним розпоряджається? Стільки питань…
Звичайно, держава потурбувалася про грошову оцінку археологічних пам’яток, адже треба ж якось обрахувати балансову вартість державного майна (підкреслюю – державного!), відшкодувати збитки, покаравши порушників. Але у скільки можна оцінити рукостискання через тисячоліття за допомогою горщика чи меча, коли сучасний дослідник, викопує їх із землі і торкається сьогодні, а востаннє тисячі років тому їх торкалися гончар чи воїн? Наші пращури передають нам історію із рук у руки. Це безцінне надбання. Воно не піддається обрахункам.

Коли пояснювала спійманим на гарячому чорним копачам, у чому їх злочин, наводила таке порівняння. Метал золото має свою ціну, золота прикраса – свою, вже вищу ціну, стародавня золота прикраса – на порядки вищу, а стародавня золота прикраса (та навіть і не золота), яка була виявлена дослідниками на археологічній пам’ятці і яка «розповіла історію», – безцінна.   
 
Дослідники розуміють значення території Ялівщини з її археологічним потенціалом. І не тільки для наукового вивчення та відтворення історії Чернігова і його округи, але й для розвитку туризму на Чернігівщині, для можливості показати мешканцям і гостям Чернігова не тільки присутні скрізь типові об’єкти, нехай навіть облаштовані чи відремонтовані. Людям цікаво побачити щось особливе, притаманне тільки Чернігову. І Ялівщина за своїм потенціалом вже є такою родзинкою, перлиною. Можна зберегти цю перлину, покращити, впорядкувати, розкрити для сприйняття, а можна знищити черговою стандартною забудовою. Як донести це до посадовців і пересічних громадян? Як переконати у принципі «Не зашкодь!»? Як змусити задуматися про те, що від часів Римської імперії за дві тисячі років людство, схоже, не дуже прогресувало у своєму розвитку – принципи «Поділяй і владарюй» та «Хліба і видовищ» невмирущі? Це сумно.

У 1945 році наші попередники, переживши страшну війну, голод, розруху, незважаючи на всі труднощі, які супроводжували їх у відновленні нормального життя, спромоглися посадити для нас ботанічний сад на площі 200 га! (До речі, жодного рішення про скасування рішення про Чернігівський обласний ботанічний сад не приймалося!). 


А що залишимо ми після себе?

Наприклад, на території Ялівщини, як туристичний об’єкт, можна було б облаштувати ранньослов’янське чи давньоруське поселення. При цьому, відвідувачів тут зустрічатимуть поселенці, одягнуті у «стародавні» шати, їх пригостять стравами за давніми рецептами з посуду, виготовленого за зразками оригінальних горщиків з поселень Ялівщини. Тут можна буде спостерігати за роботою ремісників, які печуть хліб, ліплять посуд, кують знаряддя праці чи зброю, чеканять монети тощо. А можна відтворити табір вікінгів, де дадуть постріляти з лука чи арбалету, проїхати на коні і сфотографують у «військових» обладунках. Варто створити маленький музей з відкритою експозицією, де поряд із оригінальними артефактами під склом помістити для вільного доступу сучасні копії речей, які можна потримати в руках та застосувати у ділі: загострити сокирою палицю, нарізати ножем буханець хліба, вирізати пружинними ножицями шматки полотна і зшити кістяною голкою заплічну торбу. Все це можуть супроводжувати конкурси і змагання, у тому числі серед дітей і молоді. Так, як це відбувається у «Карпатській Трої» чи у комплексі «Каліш – князівська обитель Пястов».

Ідей безліч. Їх висувають реконструктори і фахівці туристичного бізнесу, які вже мають досвід проведення фестивалів і знають, що може зацікавити містян та гостей Чернігова. І охочих відвідати ці фестивалі з інших регіонів України та зарубіжжя більш ніж достатньо. Ці проекти справлять мінімальне навантаження як на територію Ялівщини, так і на міський бюджет, що формується з коштів платників податків.

Коли до чернігівців приїжджають гості з інших міст чи із-за кордону, що ми їм показуємо, про що розповідаємо, куди ведемо? Правильно – на найвідоміші і найдавніші ділянки стародавнього міста – Вал, Болдині Гори з Антоніївими печерами, Єлецький та Троїцький монастирі, на Чорну Могилу, до музеїв. Часто можна почути версії та суперечки про походження назви міста, легенди про князя Чорного і княжну Чорну, Іллю Муромця, похованого у кургані Гульбище, а також доводи-бажання про старшість Чернігова перед Києвом. Тоді ми звертаємося до давнини, до свого коріння, ми хочемо мати під ногами багатовікову базу, представити щось оригінальне, своє, що є тільки у нас, у Чернігові. Тоді нам подобається історія, археологія, дослідники, музеї, чернігівські артефакти.

Але коли чернігівці оформляють приватизацію чи викуп земельної ділянки, будівництво в охоронних археологічних зонах та на пам’ятках, коли вони зустрічають обмеження у використанні територій, на яких жили ще їхні батьки-діди-прадіди, то історія відразу забувається, пам’ятки викликають незадоволення, а дослідники і пам’яткоохоронці стають ворогами. І їм ось уже протягом десятків років ставляться одні й ті самі запитання.


Чи не забагато в нас пам’яток?

Часто можна почути закид пам’яткоохоронцям: мовляв, навіщо вам стільки пам’яток, тисяча вже є, для чого тисяча перша пам’ятка? Досить виявляти і брати на облік нові, зупиніться, вивчайте ті, що вже обліковані. Але ж ми не на базарі – купили необхідну кількість товарів і заспокоїлися, бо на найближчий час вистачить. Кожна пам’ятка – як одна із сторінок книги історії, унікальна, неповторна, зі своєю виключною інформацією і речовими доказами. І жодний найдосвідченіший науковець без досліджень не може сказати: ця пам’ятка унікальна, а ця рядова, типова. Маючи на обліку в області близько 7 тисяч археологічних об’єктів культурної спадщини, ми, можливо, ще не виявили найвизначнішої, такої, що переверне нашу уяву про історичні процеси, які відбувалися на теренах Чернігівщини, спростує усталені теорії і приведе до сенсаційного відкриття. Не перший раз уже повторюю: знищити пам’ятку будівництвом чи знецінити, спустошити її чорнокопацькими розкопками – вирвати сторінку з книги історії. І якщо вирвати багато таких сторінок, ця книга, безцінне неупереджене джерело інформації, книга, записана у землі, а не на замовлення правлячої князівської чи церковної верхівки, буде втрачена. І станемо ми «Іванами непомнящими» без роду-племені, без коріння, без зв’язку поколінь, такого важливого для нашої самоідентичності, прагнення донести свою самобутність, неповторність, свій вклад у розвиток людства. І особливо у наш час постійних викликів у зв’язку з подіями в Криму та на Сході країни.


Розкопати всі археологічні пам’ятки?

Другий закид, який теж уже набив оскому дослідникам: навіщо вічно охороняти пам’ятки, чому б їх усі не розкопати, щоб звільнити територію для будівництва, господарської діяльності та ще й на правах приватної власності.

 Хочу донести до свідомості громадськості цю тезу: сьогодні не стоїть питання дослідити всі археологічні пам’ятки. Адже будь-яке втручання у пам’ятку, у тому числі і археологічні дослідження, є руйнівним, оскільки пам’ятка розкопується так би мовити «на знос», предмет її охорони (стародавній культурний шар, житла, господарські споруди і ями, поховання, посуд, предмети побуту, прикраси, зброя, а також матеріали антропології, палеозоології та палеоботаніки) вилучаються і ця територія буде викреслена з пам’ятки. Водночас сучасні методи польових археологічних досліджень та лабораторних аналізів не є ідеальними, не гарантують здобуття повної інформації на об’єкті дослідження. Саме тому головна задача сьогодення не розкопати якнайбільше пам’яток, а зберегти їх для майбутнього більш досконалого  вивчення.


Право власності на пам’ятки

Ще одне дражливе питання, яке зачіпає інтереси громадян та юридичних осіб, – право власності на пам’ятки археології. Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачене виключне право власності держави на пам’ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані (ст. 17), що підтверджено Земельним кодексом України (ст. 84). Інші пам’ятки (архітектури, історії, монументального мистецтва, науки і техніки), за виключенням деяких, занесених до спеціального переліку, можуть перебувати у приватній власності, а пам’ятки археології – ні. Передача цих земель у приватну і навіть комунальну власність (ст. 83 Земельного кодексу України) заборонена. І не треба вдаватися до словоблудства і маніпулювання статтями законів щодо перебування пам’яток у Держреєстрі чи Державному земельному кадастрі, забезпечення її обліковою документацією. Адже для стародавнього поселення, городища чи кургану це не має значення – вони існують, вони є об’єктами матеріального права, об’єктивною реальністю. І навіть той, хто отримав земельну ділянку під пам’яткою археології у власність, повинен пам’ятати: будь-якому будівництву на ній передують охоронні археологічні дослідження.


Чорні копачі і археологія

Чому археологічними дослідженнями повинні займатися фахівці, а не чорні копачі без відповідних дозволів і кваліфікації? «Народна археологія», як назвали у сусідній державі чорнокопацтво, – це болюче питання сьогодення. Розкрадачі старожитностей, які заполонили зі своїми металодетекторами та саперними лопатками всю Україну, наносять археологічній спадщині найбільших, непоправних збитків. Давно відійшли у минуле часи, коли таких фахівців не було, але інтерес до старовини був присутнім і представники різних верств населення займалися збиранням окремих знахідок. Але з того часу пройшло більше 300 років. Людство усвідомило, що речі «розповідають» історію тільки «у своїй хаті». Тобто певний артефакт може дати нам відомості для історичних реконструкцій тільки у контексті прив’язки до конкретного археологічного об’єкта (житла, господарської споруди, поховання, культурного шару певного поселення, городища, міста у межах певного ареалу конкретної археологічної культури). І тоді ми отримаємо відомості про дату існування населеного пункту; етнічне та соціальне походження його мешканців; за ними можна простежити торгові зв’язки, розвиток культури та ремесел; виявити зміни у побуті, освіті, віруваннях населення на певній території. В іншому випадку це якраз і буде тисяча перше вістря спису чи стріли, браслет, хрестик, монета, ніж і т. д і т. п. Жодний із цих предметів вже не дасть тої інформації, яку потенціально містить у собі. Так само, як «випотрошені» пам’ятки втратять своє значення, свою найважливішу частину – речові докази для історичних розслідувань.  

Вже 1874 року на ІІІ Київському Археологічному з’їзді були затверджені перші інструкції з методики археологічних досліджень, зберігання знахідок, публікації матеріалів. 1908 року, готуючи матеріали до ХІV Чернігівського Археологічного з’їзду професор Д. Самоквасов запропонував нову редакцію методики. Він наголошував: «…Еще вреднее для науки Комиссия признала раскопки курганов лицами, неподготовленными к этому делу теоретически и практически. Каждая древняя земляная насыпь представляет собою вещественный исторический памятник. Этот памятник делается достоянием современной науки и сохраняется для будущих ученых поколений правильною научною раскопкою, верным и полным описанием его внешней формы и внутреннего содержания и хранением бытового материала в полной целости, в том составе, в каком он выкопан из древней могилы или древнего общественного жилища». Вчений порівнював неякісно видану літописну пам’ятку, яку можна виправити у другому виданні, з неякісними розкопками археологічних пам’яток, які вже не можна розкопати вдруге – вони назавжди будуть втрачені. Більше того, такі розкопки можуть призвести до неправильних висновків і як наслідок – викривлення історії. 

Про велику кількість археологічних речей, отриманих фактично внаслідок грабіжницьких розкопок і знищення курганів «по распоряжению начальства», він зазначає: «…Эти древности не имееют ни малейшего интереса для историка, потому что при найденных вещах не имеется дневников раскопок, — описания устройства гробниц, положения покойников и расположения бытовых предметов в гробницах. Столько же бесполезны для историка большинство археологических материалов, хранящихся в Императорском Эрмитаже. Копали могилы естествоиспытатели и археологи; первые искали в могилах костей, интересных для антрополога, а вторые бытовых изделий; но те и другие, за немногими исключениями, обращали одинаково ничтожное внимание на устройство могил и различия в частностях похоронного обряда разных местностей».
Таким чином, вченими 150 років тому було започатковано певні методи і принципи польових археологічних досліджень, які у подальшому були вдосконалені науковим товариством і зведені у ранг закону, який передбачає відповідальність дослідників за якість проведених вишукувань, і в якому прописані всі етапи: від отримання дозвільних документів на археологічні дослідження до здачі наукового звіту до архівів, а отриманих колекцій – до державних музейних закладів.

То ми скеруємо історію назад? Будемо деградувати? Повернемося у скарбошукацтво і невігластво?


А як за кордоном?

Така позиція держави України не є унікальною. Це норми міжнародного права у сфері збереження культурної спадщини.
16.01.1992 р. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини. За її визначенням, археологічна спадщина, одна із складових національного культурного надбання, – це головний елемент пізнання історії людства, свідок стародавніх подій, невідтворне джерело європейської колективної пам’яті, засіб історичних та наукових досліджень та реконструкцій.

І тут ключовими є всі слова. Збереження національної культурної спадщини є одним із пріорітетних завдань кожної держави. Разом із тим, такі визначення і поняття конвенції недвозначно показують, що археологічна спадщина кожної держави, населеного пункту в державі, і Чернігова у тому числі, не є містечковим надбанням, це частина загальної історії людства і ставитися до її збереження необхідно саме на цих засадах.
У Конвенції звертається увага на питання серйозних загроз для найбільш вразливої категорії пам’яток – археологічних, – через руйнування від зростаючої  кількості   великих проектів освоєння територій. Адже пам’ятки археології нерозривно пов’язані із земельними ділянками, на яких вони розташовані; їх не можна перенести в інше місце. І «…відповідальність  за  охорону археологічної спадщини має покладатися не тільки на безпосередньо заінтересовану державу, а й на всі європейські країни з метою зменшення ризику руйнування і сприяння збереженню такої спадщини».

Конвенція наголошує на важливості запровадження відповідних адміністративних  і наукових наглядових процедур і необхідність урахування потреб охорони археологічної спадщини у політиці  планування  забудови  міської  та  сільської територій та культурного розвитку.   

Комплексне збереження археологічної спадщини, за Конвенцією, передбачає використання у міру можливості неруйнівних методів дослідження, які повинні здійснюватися лише кваліфікованими, спеціально уповноваженими на те особами за попередніми дозволами, у тому числі, на використання в археологічних  дослідженнях  детекторів металу та будь-якого іншого обладнання чи методів для виявлення
археологічних об’єктів.

 За міжнародними стандартами, охорона археологічної спадщини, серед іншого, полягає
- у плануванні, спрямованому на забезпечення збалансованих стратегій охорони, збереження та введення у культурний обіг ділянок територій, що мають археологічну цінність,
- у внесенні змін до тих проектів розвитку територій, які можуть мати негативний вплив на археологічну спадщину,
- у повному врахуванні місцевостей, що мають археологічну цінність, та їхнього контексту в оцінках екологічних наслідків та рішеннях, що приймаються на їхній основі.
І у всьому світі пам’ятки археології є державною власністю.  

2014 року територія урочища Ялівщина отримала статус регіонального ландшафтного парку, за який протягом 2007-2014 боролися і науковці, і громадськість, який був схвалений Міністерством екології та природних ресурсів України і який на сьогодні чинний.

Підсумовуючи сказане, хочу підкреслити бачення фахівців у сфері охорони і досліджень археологічної спадщини: тільки статус регіонального ландшафтного парку дозволить зберегти Ялівщину, як унікальний природний та історичний об’єкт з усіма її неоціненними складовими. Ця позиція залишається незмінною з 2007 р., коли Ялівщиною почала опікуватися громадськість Чернігова спільно з державними установами: Погоджувально-експертна комісія з питань Ялівщини, Громадська рада, профільна депутатська комісія при Чернігівській обласній раді, Громадська рада, тимчасова контрольна, експертна комісії і робочі групи при Чернігівській обласній державній адміністрації. Громадські ініціативи підтримали Чернігівська обласна інспекція з охорони пам’яток історії та культури, на той час орган охорони пам’яток у Чернігівській області; розвили науковці кафедри екології та охорони природи Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, Державна екологічна інспекція Чернігівської області, Державне управління охорони навколишнього середовища Чернігівської області.
Питання залишається актуальним і сьогодні, коли про Ялівщину знову заговорили як про комерційний об’єкт. Тому громадськість та фахівці державних установ хочуть привернути увагу чернігівців до подальшої долі Ялівщини.   

Нам тримати відповідь перед нащадками. Нам усім і все буде зараховане рано чи пізно. Адже «від кожної нашої дії залежить рівновага усього сущого. Ми повинні навчитися берегти рівновагу. Маючи розум, ми не повинні вчиняти нерозумно. Маючи вибір, ми не можемо діяти безвідповідально» (Урсула Ле Гуін).


Валентина Мултанен, начальник відділу охорони пам’яток історії, археології та монументального мистецтва комунального закладу «Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму» Чернігівської обласної ради.

 

Останні новини Чернігівщини

Знищили понад 2 кілометри сіток

Знищили понад 2 кілометри сіток 13:06

Управлінням Державного агентства рибного господарства у Чернігівській області в черговий раз знищено заборонені знаряддя лову, які були вилучені під час викриття порушень Правил рибальства.Дев’ятого грудня Чернігівським рибоохоронним патрулем механічним шляхом знищено 98 одиниць заборонених знарядь лову, загальною довжиною 2 187 метрів, у тому числі: 77 од. сіток зяберних (одностінних), 19 од. сіток поріжних, одна сітка «рамка» та один ятір. «Кожного місяця проводяться заходи з утилізації заборонених знарядь лову, згідно яких судом прийнято рішення щодо конфіскації та знищення, а також вилучених згідно з актами безхазяйного майна», - прокоментував начальник Чернігівського рибоохоронного патруля Микола Каленюк. Чернігівський рибоохоронний патруль попереджає, що за використання заборонених знарядь лову передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 85 КУпАП. За незаконне зайняття рибним промислом, що завдало істотну шкоду, передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ст. 249 ККУ.

Призначено нового командувача військ ОК

Призначено нового командувача військ ОК "Північ" 11:47

Командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-лейтенант Олександр Сирський представив особовому складу Чернігівського гарнізону нового командувача військ оперативного командування «Північ».

У справі щодо першого заступника голови Чернігівської обласної ради винесено постанову

У справі щодо першого заступника голови Чернігівської обласної ради винесено постанову 11:14

9 грудня 2019 року відбувся розгляд справи про притягнення Мельничука Валентина Васильовича до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, за результатами якого провадження у справі закрито за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Доходи місцевих бюджетів області – понад 5,9 мільярда гривень

Доходи місцевих бюджетів області – понад 5,9 мільярда гривень 11:05

Як повідомили в Департаменті фінансів Чернігівської облдержадміністрації, за січень-листопад цього року доходи місцевих бюджетів (без урахування трансфертів) склали понад 5,9 мільярда гривень.

У Ніжині відкрили Центр підтримки підприємництва

У Ніжині відкрили Центр підтримки підприємництва 10:26

У рамках реалізації Стратегії розвитку Ніжинської міської об’єднаної територіальної громади 2027 на базі Ніжинського центру надання адміністративних послуг відкрили центр підтримки підприємництва.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини