Деякі факти про взаємини Володимира Гнатюка і Михайла Коцюбинського: до 145-річчя Володимира Михайловича Гнатюка (1871-1926)

09.05.2016   09:19 — Агенцiя

Володимир Гнатюк 9 травня 2016 року виповнюється 145 років з дня народження видатного фольклориста, етнографа, мовознавця і видавця Володимира Михайловича Гнатюка.

Іван Франко назвав його «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу». Володимир Гнатюк був людиною надзвичайної душевної чистоти, самовідданості, цілеспрямованості.

Масштаби його плідної збирацької та видавничої діяльності виходили далеко за межі слов’янського світу.

Народившись у Велесневі на Тернопільщині й проживши практично усе своє життя в Австро-Угорщині, Володимир Гнатюк був єднальною ланкою передової української інтелігенції Галичини і Наддніпрянщини.

Зокрема, інтенсивні творчі й людські стосунки, незважаючи на кордони й відстані, Володимир Гнатюк мав з Михайлом Коцюбинським.

Їхнє листування почалося з ініціативи В.Гнатюка і тривало з 1897 по 1913 роки (до смерті М.Коцюбинського).

У фондах Чернігівського літературно-меморіального музею М.М.Коцюбинського зберігається 99 листів В.Гнатюка до нього і 27 збірок етнографічних матеріалів, зібраних і виданих В.Гнатюком.

Уже за кілька тижнів по смерті М.Коцюбинського, 17 червня 1913 р. В.Гнатюк написав спогади про нього і наступного року вперше опублікував їх як передмову до збірки «М.Коцюбинський. Листи до В.Гнатюка» (Львів, 1914 р.). У спогадах В.Гнатюк дає оцінку творчості М.Коцюбинського як одного з першорядних надбань світової літератури: «Твори М.Коцюбинського писані так, що не можуть старітися, тому він усе буде мати читачів у широких кругах. Любов і краса – це ті діаманти, які він вишліфував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури. Він не дав нам стільки, скільки міг би дати при інших, відрадніших обставинах, але те, що дав, належить до першої проби і певно здобуде собі місце навіть у всесвітній літературі».

В.Гнатюк захоплювався творчістю М.Коцюбинського ще від студентських років. Як упорядник ювілейного збірника з нагоди 25-річчя літературної діяльності Івана Франка В.Гнатюк запрошує до участі в ньому М.Коцюбинського.

Будинок Наукового товариства ім. Т.Шевченка, в якому працював В.Гнатюк

Згодом В.Гнатюк стає секретарем Львівського наукового товариства імені Т.Шевченка та секретарем і редактором новозаснованої Українсько-руської видавничої спілки.

1899 року він видає окремою книжкою «В путах шайтана і інші оповідання» М.Коцюбинського. З того часу їхнє листування стає особливо інтенсивним. В.Гнатюк готує до друку і видає ще три книги оповідань М.Коцюбинського: «По-людському» (1900), «Поєдинок» (1903), «У грішний світ» (1905). Загалом Товариство з 1899 по 1913 рр. випустило7 томів творів М.Коцюбинського. Низку його оповідань В.Гнатюк опублікував також на сторінках «Літературно-наукового вісника», який редагував у Львові до 1906 р.

Перша особиста зустріч М.Коцюбинського з В.Гнатюком відбулася навесні 1905 р. М.Коцюбинський приїхав до Львова по дорозі до Берліна перед Великоднем. Згадуючи про цю подію, В.Гнатюк писав: «Бажаючи показати йому наше село, виїхав я з ним і Іваном Франком на самі свята до с. Яйковець до тамтешнього пароха о. Сев. Борачка, де провели ми час дуже приємно».

М.Коцюбинський, І.Франко, В.Гнатюк. 1905 р.

Володимир Гнатюк неодноразово запрошував Михайла Коцюбинського до мальовничого карпатського села Криворівня, що було місцем літнього відпочинку впродовж багатьох років для родин І.Франка, М.Грушевського, В.Гнатюка, Олександра Олеся, Гната Хоткевича, А.Крушельницького та інших.

В.Гнатюк з рідними і знайомими у Криворівні. 1910 р.

Саме В.Гнатюк активно сприяв написанню перлини не тільки української, а й світової літератури – повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», а також «Камінної душі» Гната Хоткевича.

Повертаючись з Італії, 31 липня 1910 року Михайло Коцюбинський поїхав до Гуцульщини. Через хворобу сам В.Гнатюк не міг супроводжувати гостя у подорожах, але організовував маршрути таким чином, щоб Михайло Михайлович побачив і відчув гуцульське життя найповніше. М.Коцюбинський їздив полонинами, спілкувався з гуцулами, їв їхні страви, уважно слухав їхні пісні, легенди і перекази.

Уже після першого короткого перебування в Карпатах Коцюбинський вирішив змалювати чарівний гуцульський край і його людей у художньому творі.

Гнатюк щиро підтримав цю ідею і вислав у Чернігів 5-томну монографію В.Шухевича «Гуцульщина» і кілька своїх праць про гуцульську демонологію та народні оповідання про опришків.

19 липня 1911 р. М.Коцюбинський вдруге приїхав до Криворівні. Там по кілька разів на день він спілкувався з родиною Гнатюків, їздив у віддалені гуцульські села, щоб узяти участь у різних народних обрядах.

Під впливом вражень М.Коцюбинський так писав 4 серпня 1911 р. в листі до Є.Чикаленка: «Мало не весь час їздив я верхи по горбах, був на полонинах, в диких місцях, куди можна дістатись тільки пішки або гірським конем, таким звиклим до гір… Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою. Нарід наскрізь поганський, що живе серед різнорідних злих духів, з якими веде боротьбу от пелюшок і до смерті. Первісні номади, вони так тісно пов’язали своє життя з своєю худобою (маржиною), що творять одну сім’ю».

Після повернення до Чернігова восени 1911 року Михайло Коцюбинський завершує роботу над повістю «Тіні забутих предків».

Титульна сторінка книги М.Коцюбинського «Тіні забутих предків»

У червні 1912 року разом із сином Юрієм письменник здійснив ще одну подорож до Криворівні. Під час цієї поїздки був зібраний матеріал для нової повісті з гуцульського життя. На жаль, цим творчим планам Коцюбинського не судилося бути втіленими в життя.

Творча і людська дружба Володимира Гнатюка з Михайлом Коцюбинським була взаємозбагачуючою для них. Обставини не завжди сприяли їхнім особистим контактам. Володимир Гнатюк так і не зміг завітати до Чернігова. Натомість у його дружини пані Олени лишилися надзвичайно теплі спомини про перебування восени 1911 року в гостинній родині Коцюбинських.

В.Гнатюк з майбутньою дружиною О.Майковською. 1893 р.

Донька Володимира Гнатюка Олександра часто згадувала про перебування Михайла Коцюбинського у Криворівні, особливо події 1912 року.

В одній із виданих нею книг про діяльність батька є розділ про взаємини В.Гнатюка і М.Коцюбинського.

До 100-річчя від дня народження М.М.Коцюбинського за мотивами його повісті було створено кінофільм «Тіні забутих предків».

Олександра Володимирівна Гнатюк-Писнячевська, яка на той час мешкала у Парижі, уважно стежила за відгуками на кінострічку.

22 рецензії на фільм «Тіні забутих предків», опубліковані у французькій пресі, були передані нею у Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.Коцюбинського.

Окрасою музейної колекції також є паризьке видання «Тіней забутих предків» французькою мовою з її дарчим написом:
«Ірині Михайловні Коцюбинській
зі щирою пошаною
Леся Володимирівна Гнатюк.

Париж, 7 грудня 1970».