Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Середа, 22 травня, 21:00:10

Капелан з Чернігівщини Антоній Панасенко: «Все буде Україна, я взнавав!»

06.02.2023   14:08Агенцiя

Отець Антоній Панасенко – перший священик на Чернігівщині, який перейшов із церкви московського патріархату в Православну церкву України.


Отець Антоній з Валерієм Залужним

«Вояки в бою не вбивають людей, а знищують ворогів. Звісно, вбивати людей – не можна. А знищувати ворогів святий обов’язок кожного українця», — капелан Антоній Панасенко.


Капелан отець Антоній Панасенко самовіддано захищав свободу під час Помаранчевої революції та Революції гідності – на Майданах у Києві та рідному Чернігові, займався волонтерською діяльністю – допомагав друзям-бійцям в АТО з початку віроломної російської агресії в 2014-му. І з першого дня повномасштабної війни наш отець Антоній – у перших лавах захисників Чернігова і Придесення. Нині 38-річний головний капелан ОК «Північ» отець Антоній Панасенко – гість нашої редакції.

– Отче Антонію, зазвичай священиками стають люди з віруючих родин.

– Я – родом з Ічні. Мама викладала літературу в школі, зараз вона – на заслуженому відпочинку. Тато працював будівельником, помер. Так, родина – віруюча, патріотична, національно свідома. Мене змалечку так виховували. Взагалі, я з дитинства, юнацьких літ цікавився історією. У нашій родині дуже багато читали, тож книжки стали для мене життєвою необхідністю. А історія України тісно пов’язана з церквою.

Спочатку я співав у церковному хорі, а потім був псаломником. Після дев’ятого класу – в 15 років – екстерном закінчив школу та вступив до Чернігівського духовного училища. А вже далі закінчив Харківську духовну семінарію та Київську богословську академію. Кандидат богословських наук.

– Ви одружилися?

– Відверто кажучи, свого часу я ледь не став ченцем… Але старша сестра народила мою племінницю. Я тоді потримав те немовля на руках – і захотів мати власну сім’ю, свою дитину. Захотілося продовжити наш козацький рід. Адже Ічнянщина – славний козацький край! У нашому роду були Панасенки, Шульженки, Огієнки… Відомі козацькі прізвища.

– Є чорне духовенство – ченці, і біле духовенство – одружені. Ви наразі зробили свій вибір. Не шкодуєте?

– Чому я маю шкодувати? Сім’я для мене означає дуже багато. Це було свідоме, виважене рішення. Я працював у наших громадських, молодіжних і патріотичних організаціях… І з перших же днів взяв участь у Помаранчевій революції – був на Майдані в Києві і у нас, в Чернігові, захищав свободу. Всі прапори тоді в Чернігові ми з друзями розвішували. Помаранчева революція перемогла, і я одружився. Дружину звуть Ірина. Маємо доньку Софійку, яка нині навчається у військовому ліцеї імені Івана Богуна – це майбутній офіцер, психолог. Надивилася на тата й собі захотіла…

– Знаю, Ви – перший священик на Чернігівщині, який перейшов із церкви московського патріархату в Православну церкву України.

– Так, і це – теж цілком свідомий вибір. Інакше просто й не могло бути. Адже я брав участь у Революції Гідності. Після віроломної російської агресії, багато моїх друзів пішли на фронт, в АТО – захищати Україну. Тож я займався волонтерською діяльністю, як тільки міг, увесь час допомагав нашим бійцям. І тоді вже московський патріархат ледь не заборонив мене в служінні.

То я перейшов до Київського патріархату, і був капеланом-волонтером. Став капеланом 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. В основному носив військову форму, однак спочатку був працівником ЗСУ. А два роки тому я підписав контракт, і тепер – військовослужбовець. Відбув п’ять ротацій в АТО/ООС. Священик має бути зі своїм народом та захищати рідну державу, якщо вдерлася така навіжена російська орда. Це – патріот, духовний лідер. Так мене змалечку виховували. Адже патріотичне виховання в сім’ї – дуже важливе!

Взагалі ж, тоді мені посприяв Валерій Залужний. Він же очолював ОК «Північ». Запропонував мені підписати контракт. Звісно, я із задоволенням погодився. Вже не уявляю себе без військової форми. А військовий має бути завжди напоготові.

– Ви очікували повномасштабної війни з росією?

– Як військова людина я розумів, усвідомлював, що велика війна буде. Втім, не думав, що російські загарбники коїтимуть такі страшні злочини, про які ми всі тепер знаємо. Очікував боїв на Сході, на Півдні, але не уявляв, що вони отак несамовито попруть на Київ та Чернігів. Вважав, будуть провокації якісь недолугі тут, на білоруському та російському кордонах, однак сталося те, що сталося…

Я мешкаю в Олександрівці, тож одразу дізнався, коли 24 лютого підлі окупанти жорстоко вдарили по Півцях, коли їхні «Калібри» обстрілювали Гончарівське. Втім, наше Гончарівське вистояло. Багато людей переконані – це – завдяки гарнізонному храму Юрія Переможця, котрий збудували всією нашою великою військовою родиною і відкрили 19 грудня 2021 року. Церква й зараз стоїть, не пошкоджена, витримала всі ворожі удари. А наша бригада тоді вже була на марші. Тобто кацапи, по суті, не влучили так, як хотіли… І українські танкісти сповна проявили себе, діяли дуже самовіддано!

Рашистів підвела їхня самовпевненість. Ми дивувалися, як так можна воювати. Пам’ятаю, як вони під Ріпками їхали, немов на парад, навіть люки в танках не позакривали! Сиділи в парадній формі. На що вони розраховували? Звісно, ми знищували колону за колоною… Тоді ми їх зупинили, хоча і величезною ціною. І про цю ціну маємо пам’ятати.

А наша перша окрема танкова Сіверська бригада продемонструвала свою вогневу міць та силу, і це надзвичайно допомогло в перші дні навали, доки належно організувалися всі інші захисники Чернігова та Придесення. Хоча дехто раніше казав: «Подумаєш, трактористи, мазут…»

– А тепер всі знають про подвиги танкістів, які так героїчно захищали Чернігівщину!

– Бригада прийняла основний удар, і за цей час нашим силам вдалося підготуватися до відсічі. Відверто кажучи, спочатку було так, що по три дні не їли; не милися тижнями, а то й місяцями, – така була вкрай напружена і небезпечна ситуація.

– А як себе проявили українські капелани?

– Там, де були капелани, жоден підрозділ не відступив. А за перші тижні боїв в Україні чотири капелани загинули. Взагалі, на 24 лютого в наших військах було 98 капеланів, з них 86 – православні. Хоча є католики, греко-католики, протестанти, мусульмани… Парафіяльні священики були в резерві раніше, але періодично їздили на фронт. Тоді було важче, мало хто розумів, настільки важливі капелани в армії. Тепер уже таке розуміння є. І от, коли почалася велика війна, священиків, які були в резерві, покликали, і вони прибули, багато хто зараз воює. Дехто потрапив в окупацію, проте згодом все одно приєднався до українських підрозділів.

– Ви й зараз займаєтеся волонтерством?

– Тепер, в основному, наші хлопці, бійці, просто звертаються до мене, кажуть, що їм потрібно. І я тоді прошу допомоги у друзів-волонтерів. Так усе це відбувається. Взагалі, справжні волонтери виконують дуже велику роботу!

– Як до Вас звертаються бійці?

– Я – отець Антоній. Тож так і бійці звертаються – кажуть «отче». Наразі капелан у війську – це не тільки конфесійний священик. Це – національно-патріотичне виховання, психологічна допомога. Духовний лідер. Бо немає різниці, яке у бійця віросповідання, до якої конфесії він належить. Кожен так молиться, як він хоче та вміє. Між капеланами різних конфесій – величезне братерство.

Звісно, спочатку не всі бійці розуміють, хто ж такий насправді капелан. Дехто сприймав мене як рядженого, що просто махає кадилом… Було й таке. Адже п’ять тисяч здорових, молодих хлопців, котрі вже брали участь у боях, пережили війну, зовсім інакше уявляли роль капелана. Важко не хлопцям, а священикам перебудуватися до роботи з військовими. Бо є своя специфіка, для якої необхідно мобілізувати всі сили та знання, котрі має капелан.

А тепер, після таких запеклих боїв, крові й смертей вони самі туляться до священика. Я для них став своїм. Вони мені всі довіряють, щодня радяться зі мною – буквально за будь-якої потреби.

– Сповідаєте, причащаєте, хрестите, ховаєте?

– Все роблю, як і належить священику… За час великої війни поховав 321 бійця. Фактично, всіх, хто загинув, захищаючи наш Чернігів, ховав я. Розшукали ми багатьох загиблих бойових побратимів і по всій Чернігівщині, де тривали такі запеклі бої, й там, де стояли окупанти. Декого з наших військових діставали з-під завалів… Були й перепоховання. Адже багатьох хлопців місцеві мешканці поховали таємно від кацапів, а потім повідомили нам.

– Ви маєте зброю?

– Раніше капелан не мав права брати до рук зброю. Але з березня такий дозвіл від нашого церковного Синоду є… І я вважаю, що це – правильно. Зброя для захисту – це дуже важливо! Так було і в знаменитому римському війську.

Святитель Василь Великий – архієпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний діяч, один з Отців Церкви, християнський святий. Йому приписують винахід іконостасу та складання літургії Василя Великого. Він був одним із перших капеланів у візантійському війську та написав рекомендації для них. Так от, капелан має право на захист людей, котрі знаходяться поруч із ним, наприклад, поранених. До речі, чудове свято Святого Василя Великого ми щороку відзначаємо, вшановуючи саме цього незабутнього подвижника.

– Наскільки я знаю, росіяни не беруть капеланів у полон?

– Авжеж, не беруть… Досі трапився тільки один випадок, коли у полон потрапив капелан отець Василь Вирозуб, котрий їхав на острів Зміїний від місії «Червоного Хреста» – забирати наших поранених та небіжчиків. Втім, трикляті орки, для яких немає нічого святого, взяли його в полон. З нього там усіляко знущалися: поголили голову та збрили бороду, били й катували… Богу дякувати, отець Василь уже повернувся додому, його вдалося обміняти.

Хочу згадати таких наших мужніх капеланів, як отець Євген Орда (він був капеланом Національної гвардії та волонтером, пережив окупацію…), це і капелан Чернігівського прикордонного загону отець Максим Щербина, який був зі мною на війні.

– Яке у Вас військове звання?

– Старший солдат, а тепер, згідно з наказом, всі капелани мають стати офіцерами. У мене – посада майора. Нині капелани є в кожному військовому підрозділі, починаючи з батальйону, адже потреба у них – справді велика. Капелани служать у арміях США, Канади, багатьох інших країн, і вони чудово себе скрізь зарекомендували. До речі, у війську в Канаді є капелани українського походження, вихідці з нашої української діаспори. Це – чудові хлопці, я з ними із задоволенням спілкуюся.

– А Ви вінчали бійців?

– Так, до великої війни, я проводив прекрасні таїнства вінчання в ЗСУ. Хрестив їхніх діточок. Адже здійснюю душпастирську опіку не тільки над військовослужбовцями, а й над їхніми сім’ями. Адже трапляються конфлікти в родинах, бо чоловік воює на фронті, і по 10 місяців удома не буває. Самі розумієте… Надаю психологічну підтримку, спілкуюся з їхніми дружинами.

– Ви – ще й парамедик!

– Авжеж, я надаю першу медичну допомогу. Крім своєї індивідуальної аптечки, маю також рюкзак парамедика. Просто, як і більшість капеланів, я проходив курси парамедика. Взагалі ж, всі медики працюють у нелегких психологічних та фізичних умовах.

– Ви, священик, плакали на війні?

– Плакав… Коли ховаєш друга, який тільки місяць тому одружився… Дуже важко стриматися і не заплакати. Втім, загалом я скрізь, за будь-яких обставин, прагну поводитися спокійно, виважено. Розумію, що я капелан, і на мене багато бійців тут рівняються, беруть із мене приклад. Це – правда, дуже відповідально.

– Бійці Вам так довіряють, що радяться про найпотаємніше…

– І це – нормально, правильно. Щоб допомогти, я маю знати якомога більше. Розумієте, капелан – це зовсім не заступник командира з морально-психологічного забезпечення. Ні, це – колосальна різниця! Тому не треба плутати ці поняття. Психологи багато роблять для бійців, у них такий підхід, їх так учили. Та особисто знаю дуже багатьох, які зривалися, не витримували шалених навантажень. А ми, капелани, пропускаємо все через власні серця і душі.

– Людина – в принципі, не створена для вбивства… Проте ми змушені захищати свою Вітчизну й давати відсіч віроломним, лютим загарбникам.

– Я пояснюю воякам, що вони в бою не вбивають людей, а знищують ворогів. Звісно, вбивати людей – не можна. А знищувати ворогів, захищаючи Батьківщину, рідний край, свою землю, – святий обов’язок кожного українця.

– Як Ви відновлюєте свої сили?

– Взагалі, коли я служу літургію біля Престолу, то відчуваю потужну Божу підтримку. Я не перебуваю у відчаї, не відчуваю себе самотнім. І це – найголовніше. Тому й наші прекрасні храми під час війни не закриваються, а приймають усіх бажаючих вірян.

– Маєте державні нагороди?

– Маю, але не хочу хвалитися.

– Думаю, всі капелани вірять у нашу Перемогу над російською ордою.

– Капелани – це найсвідоміші люди. Я Вам і на прапорі написав слова, які говорю тепер постійно: «Все буде Україна, я взнавав!».



Спілкувався Сергій Дзюба
speckor.net

 

Останні новини Чернігівщини

Підтримка військових та зміцнення фортифікаційних споруд довкола Чернігова: загальноміська нарада

Підтримка військових та зміцнення фортифікаційних споруд довкола Чернігова: загальноміська нарада 11:58

6 млн грн перераховано 13-ій бригаді Національної гвардії України «Хартія» з бюджету Чернігівської міської територіальної громади.

У Прилуках поліцейські відкрили два кримінальні провадження за спроби нетверезих водіїв відкупитися від відповідальності 11:38

На вихідних патрульні Прилуцького районного відділу поліції викрили 56-річного кермувальника мопеда, який мав явні ознаки алкогольного сп’яніння, а також п’яного «майстра дрифту» на легковику марки «ВАЗ».

До підприємців, які здійснювали продаж алкоголю та тютюну неповнолітнім, застосовано штрафні санкції та анульовано ліцензії

До підприємців, які здійснювали продаж алкоголю та тютюну неповнолітнім, застосовано штрафні санкції та анульовано ліцензії 11:35

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області спільно з працівниками Головного управління Національної поліції в Чернігівській області здійснюється відпрацювання суб’єктів господарювання, які всупереч вимог законодавства, здійснюють реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, які не досягли 18-річного віку, що свідчить про порушення ст. 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

 Школи Чернігівщини отримають 150 мільйонів гривень держсубвенції на будівництво 5 та ремонт 2 протирадіаційних укриттів

Школи Чернігівщини отримають 150 мільйонів гривень держсубвенції на будівництво 5 та ремонт 2 протирадіаційних укриттів 11:07

Серед відібраних комісією МОН України проєктів – Прилуцькі ліцеї № 2 та 14, Бахмацький ліцей № 1, Тупичівський ліцей і Корюківський ліцей № 2 (будівництво укриттів) та Сухополов'янський і Талалаївській ліцеї (капремонт укриттів).

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини