Переселенці - нове дихання для громад

21.11.2022   21:57 — Агенцiя

Із початком повномасштабного вторгнення російських військ на нашу землю кожна чернігівська громада стала прихистком для багатьох людей, яким надали статус ВПО.

 Менська громада не стала виключенням, а приймала з перших днів і досі приймає людей, яких війна змусила змінити своє постійне місце проживання. Кожна людина, що перемістилась в  своєму житті мала якусь роботу, захоплення, чимось цікавилась, робила щось для свого комфорту, оточуючих, аж поки війна не відкрила двері з ноги і не довелося поїхати. На новому місці всі адаптуються по-різному: хтось досі не може відійти від подій і повноцінно включитися в життя, а хтось одразу почав шукати роботу, думати як заробити на життя,  зрозумів, що може бути корисним громаді та новому оточенню.

Ми споспілкувались із пані Світланою, яка приїхала в Мену на початку війни і продовжує тут займатися своєю справою, яка приносить користь і громаді, і її родині.

"Ми приїхали в Мену із Сумщини, там жили за 30 кілометрів від кордону, але там із першого дня і до тепер вибухи, стрілянина і жити там дуже небезпечно. Я маю двох дітей та чоловіка. Не так давно ( до початку війни) ми приїздили з чоловіком в Мену у справах і тільки-но вийшли з електрички одразу побачили світлі і приємні обличчя людей, які нас не знали, але вітались на пероні. Я пройнялась таким моментом і Менщина закохала нас в себе. Тому, як тільки з'явилася необхідність тимчасово поїхати зі свого селища, то ми ні хвилини не роздумуючи вирушили в Мену. Тут ми зупинились в знайомих і живемо досі. Найперше, що я вирішила брати із собою - моя швейна машинка. Я займаюсь швейною справою вже багато років у себе вдома і тому не могла навіть уявити, як це сидіти в Мені без роботи. І відчувала, що мої руки в громаді зайвими не будуть. Я працюю із ремонтом м'яких меблів під час їх перетяжки, шию чохли на крісла, стільці, за потреби ремонтую одяг. Дякуючи "сарафанному радіо" люди звертаються з Мени, а також надаю свої послуги на виїзді.

Я вважаю, що моя родина працьовита, адже на Сумщині ми займались сільським господарством, обробляли город, знаходили можливості для заробітку, адже родина має за щось жити. Тому і тут не сидимо, склавши руки.

Моїй родині в Мені дуже подобається. Чоловік працює, діти швидко знайшли спільну мову із однолітками, старша відвідує клуб за інтересами. Тож доки ми можемо - ми будемо намагатися приносити користь цій громаді, наближати перемогу та повернення додому, адже тут добре, але вдома краще всім".

Матеріал підготовлено ГО «Центр Доброчин» в рамках проєкту "Сприяння відбудові та сталому розв’язанню проблем ВПО" за підтримки  МФ «Відродження» (Програма «Демократична практика»).