Православні святкують Третю Пречисту

04.12.2012   09:37 — Агенцiя

Введення у храм Пресвятої Діви Марії – велике християнське богородичне свято. Святкується 21 листопада за юліанським календарем, 4 грудня – за григоріанським, – йдеться у “Вікіпедії”.

Євангеліє нічого не згадує про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засноване на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея “Про Різдво Пречистої Діви Марії”.

Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом.

Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні посвяття. Про нього маємо згадки від V ст., але аж через кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715–730) і Тарасія (784–806), випливає, що празник Введення був установлений у VIII столітті. Синайське Євангеліє з VIII століття, котре подарував до синайського монастиря імператор Феодосій III (715–717), між дванадцятьма празниками згадує і празник Введення.

Цей празник мають і грецькі богослужбові книги з IX століття. Із ІХ ст. його починає святкувати вся східна Церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: “Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки”. Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX–X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелія на цей празник, але день 4 грудня поданий як: “Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ”. Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і посвяттям. Службу на цей празник склали Григорій Нікомидійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно – аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширився по цілій Європі. Західна Церква святкує празник Введення також 21 листопада.

У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року в введенських повір’ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев’ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. З цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення. Як на Новий Рік (а також і на Різдво і на Великдень) хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим “полазником”, себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: “Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того зі грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, – то це злий знак” (Ів. Франко “Народився Календар” в Етн. Зб. НТШ, V, 205).

Звечора подекуди святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три води, проливали воду через полум’я, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб “прядиво пішло на руку”. Обсипали того дня корови сім’ям і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.

Як із іншими великими річними святами, і це свято в’язалося з культом померлих:”На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння – “видіння”), що душа дивиться на своє тіло” (М. Грушевський, “Іст. Укр. Літер.”, І, 145).
Ворожили з різних прикмет, який буде новий господарський рік: Скільки на “Воведення” води, стільки на Юрія трави; як на Воведення вода, то в літі молоко і т. д.

http://vinnica.unian.net/ukr/detail/7082