Вижити під час війни: досвід громад Чернігівщини

26.04.2022   14:01 — Агенцiя

Наступ російських військ на півночі спіткнувся через шалений опір українців - до такої потужної боротьби військових, місцевого населення, яке без зброї розвертало російські танки, ворог був не готовий.

Його план швидкого загарбання України провалився. Наступ ворогів на столицю зупинився поблизу Чернігова, що став ніби неприступною фортецею, і стримав росіян. Облога обласного центру тривала місяць, й увесь цей час частина громад регіону перебували в окупації. Досвід діяльності місцевого самоврядування на окупованих територіях Чернігівщини є різним, залежно від того, чи ворог просто пересувався селами громади, чи вів активні бойові дії. Між тим, основна мета діяльності обраних представників місцевої влади, як і в мирні часи, полягала в забезпеченні життєдіяльності населених пунктів та надання необхідних послуг людям.

Кіптівська ТГ: працюємо для людей і в мирний час, і в час війни

Фото відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Кіптівської сільської ради

Кіптівська громада, створена однією з перших в області, переживала воєнні лиха, згуртувавшись й активно працюючи над вирішенням нагальних проблемних питань та допомагаючи сусідам. Адже в Іванівській громаді, що розташована поруч, села були окуповані російськими військами, які вбивали і тероризували мирних жителів.

Як розповідає Кіптівський сільський голова Володимир Кучма, зважаючи на близькість бойових дій, снаряди теж долітали до сіл громади. Зокрема, шість населених пунктів Кіптівської громади зазнали часткових руйнувань, у тому числі й Кіпті. Село Красилівка тричі обстріляв ворог. Від обстрілів загинули троє мирних жителів, втрачене майно місцевих жителів - будинки, господарчі споруди.

Кіптівська громада, як й інші громади області, активно приймала внутрішньо переміщених осіб: кількість жителів населених пунктів у цей час зросла з 6 тис. до 8,5 тис. Намагалися знайти прихисток від війни люди, як із ближніх сіл - Золотинки, Слободи, Количівки, Іванівки, так і з Київщини - Бучі, Гостомеля тощо.

«Я, наскільки це були можливо, підтримував контакт із старостою Красного, передавали ліки, продукти, паливо. Адже в цій ситуації розуміємо, що чужої біди не буває», - підкреслює Володимир Кучма.

Голова громади зауважує, що його команда працювала з першого дня війни і ввесь цей час прагнула бути з людьми.

«Ми теж переживали відчай, страх. Але розуміли, що обрані громадою, є посадовцями, і ніхто, крім нас, проблем не вирішить», - говорить він.

Кіптівська громада у період активних бойових дій у регіоні теж зіткнулася з неможливістю поставок хліба. Довелося організовувати міні-цех з виробництва хліба. В одному з сіл запустили старий млин, що виявився в робочому стані, пшеницю перемелювали на жорнах. Місцеві жінки знайшли рецепт хліба і випікали.

«Дуже смачний був наш місцевий хліб. Мені згадалося дитинство і бабуся, яка випікала схожі буханці», - поділився Володимир Кучма.

Голова громади переконаний, що і в мирний, і в час війни місцеве самоврядування працює для людей.

«Ми намагалися не залишити на самоті чи без шматка хліба жодної людини в нашій громаді. Соціальні працівники були на робочих місцях, надавали необхідну допомогу і під час війни. Працюємо з внутрішньо переміщеними людьми. А нині на порядку денному - посівна», - говорить Кіптівський сільський голова.

Він переконаний: «війна - війною, а хліб треба садити». І ще варто подбати про запаси в громаді продуктів, дров, паливо-мастильних матеріалів, наявність генераторів - усього того, що спрощує виживання людей у надзвичайних умовах.

Він наголошує: «зараз бойові дії на Чернігівщині не ведуться, а тому це час, щоб набратися сил і згуртуватися». Адже війна в Україні триває, і ніхто, на жаль, не може гарантувати, що наступ на київському напрямку не повториться.

Володимир Кучма зауважує, що багатьом людям складно сприймати реалії війни. Якщо агресія Росії була передбачуваною, то поведінка Білорусі виявилася несподіваною. Саме з їхньої території відбулося вторгнення на Чернігівщину, з їхніх військових аеродромів злітали літаки, які бомбили мирні українські міста.

«Не є виправданням заяви білорусів, що вони не брали участі, але ж було відверте сприяння. Як можна було спотворити багаторічні сусідські стосунки? Це не по-людськи, і взагалі поза вимірами людської моралі», - впевнений голова громади на Чернігівщині.

 Понорницька громада: працівники селищної ради з перших днів війни - на роботі

Фото Волонтерського центру Понорницької громади

 Частина сіл Понорницької громади, зокрема, Шаболтасівка та Авдіївка розташовані на шляху з Новгород-Сіверського до Чернігова. А тому цією дорогою пересувався ворог.

За словами Галини Яковець, заступниці Понорницького селищного голови, російські війська рухалися то вперед, то назад, зупиняючись на нетривалий час.

«Громада втратила дороги, в тому числі й ті, які відремонтували, адже ними пересувалися ворожі танки, важка техніка», - говорить вона.

З наступом російських військ села Понорницької громади виявилися відрізані від сполучення з іншими населеними пунктами, а це значно порушило життя місцевих жителів. Викликом стало поповнити запаси продовольства, забезпечити доступ до медичної допомоги. У місцевих магазинах миттєво з полиць зникло все - люди в паніці розкупили всі товари.

«У такому режимі ми прожили місяць. Основним питанням було забезпечення місцевих мешканців хлібом. Випікали в селі Деснянському, де були запаси борошна. На початку війни доставляли з Семенівки, а потім припинили. Згодом, почали їздити за продуктами в Кролевець, Конотоп. У співпраці з волонтерами доставили гуманітарний вантаж із Черкас», -  розповідає про життя громади в окупації Галина Яковець.

Вона наголошує, що суттєву допомогу жителям громади надавав в умовах окупації Волонтерський центр Понорницької громади.

Галина Яковець зазначає, що всі працівники місцевої ради були на місці, за цей час звільнилася та виїхала тільки одна співробітниця. Упродовж березня працювали повний робочий день.

Посадовиця вважає, що ознакою ефективної командної роботи є вміння колег перекваліфікуватися, взятися за ту роботу, що наразі потрібна. Саме так, за словами заступниці селищного голови, було в Понорницькій громаді. Працівники фінансового та земельного відділів, де зменшилося робоче навантаження, зайнялися реєстрацією внутрішньо переміщених осіб. До Понорницької громади приїхали, втікаючи від війни, понад 1100 людей, в тому числі майже 400 дітей. Найчастіше - дорослі діти приїхали до своїх батьків, або це були чиїсь знайомі.

У воєнний час в співробітників селищної ради значно зросли обсяги робіт щодо ведення обліку військово зобов’язаних чоловіків і жінок, а також проведення мобілізації.

Серйозним викликом для громади є зупинка роботи місцевих підприємств, адже через це надходжень до місцевого бюджету майже немає.

«Ми виживаємо на дотації та залишках. Зарплату працівникам бюджетної сфери за квітень зможемо заплатити, а далі потрібно розв’язувати цю проблему», - зазначає посадовця.

Після відступу окупантів громада повертається до нормального ритму життя - запрацювали школи і дитячі садки. На порядку денному - підвіз дітей до навчальних закладів, забезпечення автобуса дизпаливом.

«Це приємні клопоти, до яких хочеться повернутися. Всі хочуть працювати», - говорить Галина Яковець.

Куликівська ТГ: після руїни йде відродження

Фото зі FB сторінки Юлії Пастернак

 Куликівська громада, зважаючи на територіальну близькість, була на межі бойових дій російської та української армій під Черніговом. Через Куликівку рухалися тисячі людей, які під обстрілами, ризикуючи життям, втікали з міста в облозі. Після відступу окупантів та відкритих проїздів відкрилася страшна правда, наскільки зруйнованими є окремі села цієї громади.

Голова Куликівської громади Юлія Постернак розповіла, що Бакланова Муравійка - ще одне маленьке село, що разом із Грабівкою стали своєрідним щитом для громади.

«Що бачили і відчували жителі під час обстрілів з російських гаубиць, градів, під час бомбардувань з літаків?... Прості і мирні жителі... Не дай Боже нікому і ніколи не бачити і відчувати такого. Попри біль, у розмові з жителями, вони не бажають пережити такого горя навіть найбільшому ворогу, єдине просять у Бога справедливого суду», - поділилася вона.

Більша частина місцевих жителів евакуювалися, але були сміливці, які лишалися до кінця.

«Старенькі помирали, просто не переживши страху, що зненацька застав їх на своїй землі, у своїй хаті. За тиждень тиші у будинки повертаються люди, але є й ті, яким вже немає куди повернутися. На місці їх житла - пустка!», - повідомила голова громади.

Разом із своїм заступником вони привезли в старостат гуманітарну допомогу, ліки та генератор для зручності кожного жителя. Адже електропостачання ще відновлюють, газопостачання вже налагоджене.

«Сумно і боляче жити серед розрухи... В кожній хаті жили люди, любили, ростили дітей, невтомно працювали на землі, садили яблунево-вишневі сади, дбали все в господарство, а тепер..... тільки згадка, як тепло і затишно було у їхньому домі...», - зазначила Юлія Постернак.

На Чернігівщині загалом і в Куликівській громаді, зокрема, зараз триває активна фаза розмінування окупованих територій та ділянок активних бойових дій.

У громаді працює група з виявлення небезпечних снарядів. Робота ведеться, та ділянок, вражених російськими залишками ще багато, і про точну дату завершення повідомляти зарано. Через це, не так багато на території громади полів, де проводиться посівна.

«Виплата пенсій здійснюється. Місцеві підприємці наповнюють новим змістом свої магазини. Ціни дещо вищі, ніж до війни. Але маємо розуміти, що логістикою і пальним сьогодні дуже непросто», - зауважила голова Куликівської громади.

У селах і центрі громади розпочали весняні толоки. Так, у центрі Куликівки прибрали територію ставка «Сільське», впорядкували клумби. Хоча наводити лад вийшли здебільшого працівники селищної ради та бюджетних установ.

 

Фото зі FB сторінки Юлії Пастернак

 «Маємо прибратися, поки є час. Для постраждалих населених пунктів замовили будматеріали. Працює спеціальна комісія з виявлення руйнування та збитків від наслідків активних бойових дій», - уточнила Юлія Постернак.

Проте війна триває в Україні і в громаді ще продовжена комендантська година.

«Розуміємо, що городні справи не за горами, але, як стемніє, суворо дотримуємося світломаскування. Ворог спостерігає - пам’ятаємо! Передбачити його дії ніхто не може», - підкреслює голова Куликівської громади.

Ірина Синельник