Рівний рівному світ відкриває!

22.11.2012   11:16 — Агенцiя

Відбувся безкоштовний кіносеанс на великому екрані фільму "Вчитель на заміну". Зустріч відбулась у рамках проекту "Рівний рівному світ відкриває".

Дійство відбулося за адресою вул. Доценка, 26-А (Клуб за місцем проживання "Фортуна"). Проект реалізує ЧОМГО "Світанок" за підтримки Благодійного фонду "Богдана Гаврилишина".

Вперше зустріч організувала ініціативна учасниця кіноклубу "Рівний рівному", Олена Бабич, студентка 4-го курсу ЧДТУ, факультету "Соціальна робота". Відповідно до принципу рівний рівному глядачка (а не організатори) підібрала фільм, підготувала та провела дискусію. Попередньо Олена пройшла семінар по проведенню подібних заходів, організований ЧОМГО "Світанок". Цікаво, що Олена прийшла до клубу на другий фільм "Список Шиндлера", де  познайомилася з організаторами. Отже, рівний рівному може відкривати світ без участі дорослих.

Захід без труднощів не пройшов. Звісно вперше організовувати таку зустріч, модерувати дискусію з 19 осіб важко.  Як стверджує сама Олена: "Необхідно більше самоконтролю модератору, наочності та чіткості встановлених правил. Вважаю досвід корисним, хоча зрозуміла, що, напевно, така форма не зовсім моє. Рада, що в цілому, вийшло створити живу атмосферу, змістовне дозвілля і відчути  особистісний розвиток".

Тема дискусії була "Учасність та безучасність у житті людей навколо нас" на основі фільму "Вчитель на заміну". Учасники зустрічі відповіли на такі запитання: .
- Байдужість - це чума лише 21-го століття?
- Які причини байдужості? Чи є ці причини суттєвими? Для кого?
- Чи пов'язаний успіх людини з її позитивною участю в житті інших людей?
- Чи пройдете ви повз людини, якій стало погано? Чому?

По результатам зустрічі, учасниками створено 2 есе. З одним із них ви маєте можливість ознайомитися:

Есе учасника дискусії
Вечір. Втома цікава лише своєю формою формулювання думок. Своєрідною особливістю вираження. Люди на тролейбусній зупинці...люді в очікуванні повернення до власної домівки.

Місто в очікуванні спокою, нагадує такий собі - музей часу та життя. Інколи здається,що будівлі ледве стримуються, в бажанні покинути місце свого перебування. Навряд мене спокушає вигляд міста, коли втома є непереборною перепоною. Тролейбус стає рятівником. Люди. Багато людей скупчених навколо "рогатого". Думи про різне. Обличчя вусатого, стомленого кондуктора, нагадувало стару, спаплюжену скульптуру. Книги та різноманітні журнали, рятували пасажирів, від роздивляння одне одного.

 Рятувався і я. Щоденна газета, не дає мені змоги втратити подієвий ряд суспільного життя країни. Якась стаття про Бога. Читаю - "на відкритті у Вінниці "Вікна життя", (де кожна мати, має змогу, анонімно, залишити своє дитя, заміть того, що б позбавлятися його інших, в не пристосованих для цього, місцях), єпископ Кам'янець - Подільської церкви, Леон Дубровський, під час промови, наголосив на тому, що Господь не дає більшого страждання, окрім того що може бути нами подолане..." і так далі.
 
 Прочитав. Різні роздуми. Раптом відчув як біля моєї ноги щось впало. Опустив голову - глянув - чиясь рукавичка. Роздивився господаря - жінку. Придивився. Сльози з її обличчя, крапали повільно, як у кіно. очі були залиті якоюсь дивною суміщу з болі та втоми. Мого погляду вона не спіймала. Притягнув рукавичку...і газету (Навіщо газету?). А ні слова - дивно. Зупинка. Жінка вийшла.

Той випадок довго не полишав мене опісля приїзду додому. П'ю каву - згадую, палю - згадую. Дивно вийшло. Почуття жалю до невідомої мені особи, охопило мене. Не знаючи причини соленої рідини на щоках жінки, все ж таки - охопило.
Наступного вечора місто перечекати з втечею. Та сама зупинка, люди, втома. Кіно - невідома героїня моїх дум звертається до мене з тією самою газетою та рукавичкою (!). Каже - "Дякую, що зменшили відчуття гріха на серці".

Йде у іншій кінець тролейбусу. Ті самі заплакані очі чомусь довго дивилися на мене. Кіно. а не історія. Оце собі думаю: що саме вплинуло на цю дивну жінку, новина про відкриття вікна для покинутих дітей,чи слова єпископа Дубровського. В будь якому разі мною заволоділо відчуття легкості. Зазвичай я маю таке відчуття, після приятельської розмови з якимось бідолахою типу - БОМЖ...дивно…

Ніколи не знаєш, кому, коли і як знадобиться така "газета". Важливо зрозуміти, що саме щоденна газета, щоденна! Не забувати б лишень її, йдучи з дому. Кіно, а не історія!
Есе учасника дискусії: Антона Лесовой (http://vk.com/id135253031)
Відгук на цей фільм - http://vk.com/event45502082

За детальною інформацією звертайтеся до координатора проекту Анни Палькової Тел: 063 4687070