Ніколи не впадати у відчай

25.09.2017   09:35 —

На Сновщину на інвалідних візках приїхали Олег Берташ з Козельця та Сергій Шурута, заступник голови організації «ІНТЕГРАЦІЯ» з Чернігова.

Цих людей з обмеженими можливостями супроводжував реабілітолог ЧОБО «Аратта» Ярослав Дудіч. Мета приїзду гостей - перевірити доступність споруд  для маломобільних груп населення у Сновську та своїм прикладом довести, що можна повноцінно жити, не зважаючи на стан здоров’я та життєві обставини.

Зустріли їх на в’їзді до міста заступник голови райдержадміністрації Володимир Карпенко, завідуюча сектором інформдіяльності та комунікацій з громадськістю апарату РДА Наталія Смоляк та голова районної благодійної організації «Аратта» Володимир Смоляк.

В Україні, і в нашому місті зокрема, дуже багато щоденних перешкод виникає для людей, які пересуваються на візку. Як заїхати сходинками в банк, магазин, держустанову, аптеку. Елементарно – де можна їм у Сновську поїсти і потрапити в туалет? Чому, коли здається в експлуатацію нова будівля, архітектор району підписує документи, знаючи про відсутність пандусів або вони зроблені «відчіпного»?  Прикро, що поруч з нами живуть люди-інваліди, а ми не дбаємо про них. А вони ж чекають позитивного ставлення до себе.

Марафонці-візочники побували на зустрічі з колективом і вихованцями центру дитячої та юнацької творчості (керівник Наталія Скотаренко). Серед присутніх були й діти з обмеженими можливостями.  Перша перешкода – потрапити в приміщення. Нині в ЦДЮТ триває ремонт, тож пандус незабаром там облаштують. Проте гості одразу зауважили: «Не робіть його так, як накреслено в проекті. Це не зручно для людей на візку. Внесіть зміни в документи поки ще не пізно». Наталія Валеріївна пообіцяла врахувати їхню пропозицію, знаючи проблеми інвалідів зблизька, бо діти з особливими потребами постійно відвідують заклад.

Олег розповів, що у візку з 2009 року, а до того він дуже любив їздити на велосипеді і майже не користувався громадським транспортом. Сергій любив спорт, відслужив у армії, навчався в педінституті на факультеті фізвиховання. Проте хвороба 22 роки тому прикувала його до візка. Але обоє чоловіків не впали духом, приймають активну участь у змаганнях. Сергій неодноразово бував і за кордоном, у планах – проїхати 4000 км Європою. Їхні візки обладнані спеціальними механічними пристроями за аналогією з велосипедом, але крутити їх треба руками. Олег завдяки такому винаходу долає тепер відстань у 72 км від Козельця до Чернігова не за дев’ять годин, а за три, приїжджаючи спеціально на службу в храм.

Своїми прикладами чоловіки доводять, що можна жити повноцінним життям і не впадати у відчай. Ці люди, потрапивши у складні життєві обставини, прагнуть до освіти, домагаються результатів і перемог у різних заняттях, від них іде позитивна енергетика. Дивлячись на них, замислюєшся: чому серед здорових фізично людей трапляються такі слабкодухі й аморальні, які не цінують життя і дані їм можливості?

Р.S. Назавтра була дощова погода з грозою. Тож повертатися в Чернігів їм довелося маршруткою. Знову перешкода: громадський транспорт у нас теж не пристосований для візочників. Дякуючи водію Сергію Дрозд у, який виявив неабияке милосердя до цих людей і допоміг Олегу і Сергію сісти в мікроавтобус разом з візками.


Лариса Мартиненко, голова громадської ради при РДА