Повернення Героя - на Менщині вшанували політрозвідника С. Петлюри

22.09.2017   09:46 —

На свято Михайлового чуда, на день села, у с. Синявка Менського району було відкрито, першу на північній Чернігівщині, меморіальну дошку члену Центральної Ради, офіцеру армії Української Народної Республіки Шкляру Василю Прокоповичу, громадсько-політичному діячу, керівнику Департаменту Політичної Розвідки МВС УНР (аналог сучасного СБУ).

Цього теплого осіннього дня, до Синявки на встановлення меморіальної таблички прибули численні гості: дочки Василя Шкляра  —  Ліда і Леонтина та онуки Ярослав і Тарас, учасники історичного клубу «Холодний Яр» —  історик Роман Коваль, кобзар Тарас Силенко, активіст Ігор Гаврилишин, представники Фундації «Вільні люди» — історик та «Самооборонівець» Олександр Ясенчук, волонтери Віталій Курач та Юніс Аскеров, представники Українського Інституту Національної Пам’яті в Чернігівській області — Сергій Бутко та Сергій Горобець.

—  «Наш тато, постійно розповідав нам маленьким про Синявку – її природу, славетне козацьке минуле, старовинну церкву, не забув до самої смерті він і своєрідну чернігівську говірку, якої він намагався навчити і нас, все своє життя він мріяв потрапити на свою батьківщину, —  розповідали доньки Героя, —  у 30-ті роки він отримав лист від своїх рідних, що їм геть нічого їсти. Після того зв'язок перервався».

Урочисте зібрання відбулося біля школи, в якій учився Василь Шкляр, їй цього року виповнюється 120 років. Відкрили промовами пам’ятний мітинг  Синявська староста   Ганна Філь та директор  Синявської загально-освітньої школи Леонід П'ясковський.
Прикметно, що школа розташована біля старовинної Покровської церкви (1708 р.), де поруч лежить могила місцевого уродженця, кобзаря П. Ф. Ткаченко- (1878-1918 рр.). Про служби в церкві та кобзарські співи так тепло згадував Василь Галашко Шкляр.

Під час зібрання, нащадки Героя познайомилися з місцевими Шклярами і почули історію свого прізвища – Шклярами або Склярами на Менщині називали тих, хто займався гутництвом себто виробляв скло.

Після відкриття дошки присутні змогли почути виступ сучасного кобзаря Тараса Силенка, відвідати місцевий краєзнавчий музей, куди передали унікальні світлини В. Шкляра, та взяти участь у святковому концерті до дня села.

Представники УІНП передали методичні матеріали, щодо Української Революції до школи.


Шкляр Василь народився 25 лютого 1887 р. , у козацькому містечку, Синявка Сосницького повіту Чернігівської губернії (тепер Менського району Чернігівської області — помер у 1950 р., у м. Комарно Городоцького району, Львівської області).
Закінчив Синявську земську однокласну школу, Київську школу десятників дорожнього і будівельного діла (1912), 4 семестри архітектурного відділу 1-х Петроградських політехнічних курсів, 2 семестри Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків, 1 курс Українського державного університету (Кам’янець-Подільський, листопад 1919 — листопад 1920). В російській армії від 2 лютого 1915 р. до 1 травня 1917 року (солдат, юнкер, старшина).
Учасник Першої світової війни, командир 5-ї сотні 243-го запасного пішого полку. Активний учасник українізації частин російської імператорської армії. — голова Української ради 243-го запасного пішого полку (19.5.1917 р.), член Всеукраїнської ради військових депутатів (14.7.1917 р.).
Делегат Другого і Третього всеукраїнських з’їздів українських військових, що відбулися у 1917 р.. Організатор Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків. Учасник антигетьманського повстання (у складі «Головного Штабу Республіканських військ» та Головному інформаційному бюро Армії УНР).
— «Дальша боротьба Українського народу вимагала більшої кількості активних борців, і тому я залишався учасником боротьби по стороні У.Н.Р.», — писав він.
Працював у Міністерстві внутрішніх справ. Керував Відділом Політичної розвідки МВС УНР. Розділив «увесь тягар, який судилося зазнати уряду У.Н.Р.». Інтернований у таборах у Польщі (25.11.1920 — 25.1.1922). Закінчив УГА.
Написав спогад «Суд» з історії Української Революції у 1922 році.
Під час Другої Світової війни контактував з підпіллям, зокрема допомагав Олені Телізі дістатися до Києва.
Після закінчення Другої Світової війни, сім’я була депортована поляками до УРСР — у м. Комарне, де мешкала тітка дружини.
Завдяки оперативним навичкам зміг в умовах радянського терору приховати свою біографію. Помер у 1950, де на місцевому кладовищі його рідні встановили надгробок.
Його ім’я Україні повернув відомий авторитетний історик Роман Коваль.


Прес-служба Чернігівського осередку «Фундації «Вільні Люди»