Бойове хрещення батальйону "Чернігів"

11.10.2016   10:22 — Агенцiя

Батальйони територіальної оборони стали одним із символів війни на Донбасі.

З огляду на дуже складну ситуацію на Сході країни керівництво держави було змушено було піти на такий надзвичайний захід. За попередніми планами вважалося, що ці батальйони посилять охорону стратегічних пунктів в кожній області, а в прикордонних - ще і прикордонників. Однак вкрай драматичний розвиток ситуації змусив міністерство оборони змінити плани і практично всі тербати були відправлені на фронт.

Не зважаючи на те, що Чернігівська область не густонаселена, проте вона одна з небагатьох змогла виставити відразу два батальйони по 450 осіб кожний.

Бійці цих підрозділів з честю витримали суворі випробування війною. Сьогодні хотілося б розповісти про перше відрядження першого чернігівського батальйону на фронт.

В кінці квітня 2014 року розпочалося формування нового батальйону територіальної оборони Чернігівської області, який отримав порядковий номер 13. Базою став навчальний центр «Десна», куди звозили мобілізованих першої хвилі, причому крім військкоматів Чернігівщини підключилися Київський міський та Черкаський обласний. Варто зазначити, що перша хвиля відрізнялася великою кількістю добровольців - фактично люди самі приходили у військкомат і тут вже по факту оформляли мобілізацію.

Два тижні батальйон проходив злагодження, адже з чотирьох сотень солдатів і офіцерів потрібно було створити підрозділ. Тим більше, що більшість офіцерів не мало реального досвіду командування по суті піхотним підрозділом. Командиром тоді ж був призначений майор Олександр Середа.
Батальйону було видано легку стрілецьку зброю - автомати та кілька ручних кулеметів. Також були видані сталеві каски радянського зразка зі складів. Про отримання  бронежилетів на той час мови просто не йшло.

Як згадував один з бійців: «Самим необхідним мінімумом нас забезпечили. Але не можна сказати, що все було ідеально, були свої певні проблеми, голими-босими ніхто не ходив. Автоматів всім вистачило, навіть незважаючи на те, що зброя була старша за мене, головне, що воно стріляло. Звичайно, хотілося б, що якщо країна прагне в Європу, то щоб більше уваги приділялося армії. Як це не трагічно, але за роки незалежності армію повністю зруйнували - нового нічого не було. Зараз почали видавати нову форму, а ми тоді поїхали на війну в старому, радянському «дубку», який після третього прання «розлазиться».

За штатом батальйону передані 3 БРДМ-2 та автомобільна техніка. За списком були прийняті 65 машин, проте левовою  часткою з них були мобілізовані цивільні ГАЗи з блакитними кабінами. Природно, що технічний стан більшості з них  був далеко не найкращий.

Крім того не додавали оптимізму й кадрові перестановки  - так, 8 травня був призначений новий комбат. Тоді ж було отримано наказ на висування на Донбас - конкретно в Луганську область. Причому, як згадують бійці, у відрядження поїхали виключно добровольці - до речі, саме тому з потрібних за штатом  425 чоловік в строю залишилося тільки близько 400.

Вранці 9 травня батальйон пішов з «Десни», кінцевим пунктом призначення був Старобільський район Луганської області. Вже через три дні, отримавши додаткове озброєння у вигляді автоматичних гранатометів АГС-17,  батальйон приступив до виконання поставлених завдань. Так як підрозділ знаходився на  третьой лінії  наступу, то завдання були тилового характеру - охорона державних об'єктів (перш за все адміністрацій), а також перевірка документах на блок-постах.

Блок-пост батальойну

Тонкою лінією опорні пункти батальйону витягнулися вздовж доріг в районі Мілове, Біловодськ, Старобельск.  До  20 травня на схід від населеного пункту Новоолександрівка Біловодського району був створений базовий табір. Цей період був відносно спокійним - населення було налаштоване переважно про-українськи, та й зброї у бойовиків ще фактично не було. На жаль, не обійшлося і без небойових втрат - так, 12 червня загинув капітан Олексій Коновалов.
Основна фаза бойових дій почалася на Луганщині після виборів президента 25 травня 2014 року. Після чого наспіх зібрані армійські підрозділи почали швидко розширювати контрольовану територію. Слідом за ними йшли тербати. Так, до кінця червня базовий табір батальйону був переміщений південніше - в село Нижній Мінченок.

З виходом до державного кордону з'явилися нові проблеми - почалися обстріли як з території Російської Федерації, так і з окупованої частини Луганської області. Наші бійці намагалися активно протидіяти цьому - так, була створена позаштатна група розвідників під командуванням капітана Кучеренко (позивний «Барс»), яка в організованих засідках знищила дві диверсійні групи - загинуло 11 диверсантів, з яких шестеро - громадяни Російської Федерації.

Після обстрілу базового табору 13-го батальйону.

Дійшло до того, що батальйон був висунутий на передову і брав активну участь у звільненні стратегічно важливого районного центру Станиця-Луганська. Тут противник зазнав серйозних втрат,  проте й підрозділ  втратив  2 бійців загиблими та  17 – пораненими.

Серйозним обстрілам піддавалися і блок-пости, які обороняли бійці батальйону, причому противник активно використовував артилерію і міномети.

В кінці вересня підрозділ  (батальйон)  був передислокований в с. Орехово Старобільського району, а потім виведений на ротацію, де був переформований  в 13-й окремий мотопіхотний батальйон у складі 1-ї окремої гвардійської танкової бригади.

Всього за півроку перебування на Луганщині батальйон втратив 9 чоловік загиблими і 37 пораненими.

Михайло Жирохов, військовий історик