Бійтесь арбалета, або "Чернігів стародавній" із натягнутою тетивою...

18.10.2014   13:14 — Агенцiя

Всі ми «в курсі справи», яка нині скрута з фінансами.

 І не тільки у пересічних громадян чи не дуже крутих бізнесменів, котрі окрім того, що намагаються вижити і при цьому виглядати більш-менш пристойно, допомагають грошима й нашим хлопцям на фронті, й вимушеним переселенцям. Зрозуміло, багатьом державним установам та організаціям серйозно «порізали» запланований бюджет і всі шукають будь-яку можливість підзаробити. Але ж не можна при цьому переходити межі хоча б якоїсь пристойності.

Майже сім років біля «візитівки» Чернігова, Катерининської церкви, стояли намети так званого «похідного храму» якоїсь незрозумілої секти. Й усі ці роки громадськість обласного центру постійно «воювала» з цим ганебним для нашого історичного міста явищем. Боролася і в судах, і в засобах масової інформації, і за допомогою акцій протесту й численних мітингів. У цій «війні» влади та громади активну участь брали і працівники державного історичного заповідника «Чернігів стародавній». Варто сказати, що тоді вони на чолі з колишнім керівником показали себе бійцями й патріотами. І хоча намети «похідного храму» розчинилися в повітрі лише після перемоги Революції Гідності — громада все-таки перемогла.

А от днями в Чернігові неподалік знаної на весь світ церкви з’явилося нове архітектурне «диво» — дерев’яний тир для стрільби з луків та арбалетів. І це диво на території заповідника вималювалося вже з повного благословення керівництва того ж «Чернігова стародавнього», котре, певно, таким чином вирішило дещо поповнити свій бюджет і дати підзаробити місцевим бізнесменам.

Власне, споруду, а офіційно це – мала архітектурна форма (МАФ), тиром назвати важко. Не сумніваюся, що у відповідних документах її називають якось інакше, на кшталт безпечного атракціону, скажімо, для діточок дошкільного віку. У це чомусь вірить навіть керівництво заповідника, яке дало на це дозвіл та запевняє, що жодної загрози ця споруда не спричинить.

Вирішив поцікавитися у звичайних чернігівців, які прогулювались алеєю, гріючись під іще доволі теплим осіннім сонечком, — що вони про цей тир думають. І почув у відповідь, після того як люди, уважно роздивляючись, кілька разів обійшли цей «шедевр дерев’яного зодчества», таке, що дітям і підліткам краще з вуст своїх батьків ніколи не чути.

Коли перекласти всі ці вислови на більш-менш пристойну мову, то виглядатимуть монологи приблизно так: «Зовсім із розуму вижили! Хто таке до­зволив? Який тир ? Мало того, що це незаконно, так іще й небезпечно для життя перехожих! Є норми, технічні умови, за котрими зводяться подібні «споруди». Тут же нічого навіть і близько не враховано! Будь-яка стріла, випущена вище рівня паркану, або котра пішла вбік — це шалена стріла! Тільки крите приміщення може розташовуватися в такому місці! А як же правила благоустрою міста й недотримання загального вигляду історичних і заповідних місць?»

Або: «Ну ось це… на якій підставі тут з’явилося? Хтось же дав добро! І тому «комусь» тепер потрібно добре поміркувати про правовий і юридичний аспекти свого дозволу. Що він потім робитиме, коли якась стріла через порив вітру, не дай Боже, вразить на смерть або скалічить якогось малюка чи просто перехожого!»

Скажу від щирого серця — багато разів стріляв із лука та арбалета на різноманітних історичних фестивалях і гульбищах. Усюди на першому місці були правила безпеки, яких потрібно обов’язково дотримуватися. При цьому практично завжди інструктор не дозволяв стріляти, коли раптово змінювався вітер. А тут, у нашому «історичному» тирі, на мій погляд, можна тільки полювання організовувати на живих людей, тварин, пташок та ліхтарі. Особливо якщо «прийняти на груди» трохи більше оковитої, ніж норма.

За неофіційними джерелами, наші бізнесмени пообіцяли: якщо бізнес не піде — згорнуть цей атракціон. Хоча ясно вже — треба поставити цю споруду деінде. Це ж усе-таки заповідник, а не парк культури та відпочинку чи якийсь Діснейленд. Тим паче, якраз там – правила безпеки на першому місці. Й перевіряльників безпеки для людей сила-силенна.

А от що робити громаді: чекати, поки не станеться чогось лихого, чи вже починати тривалу боротьбу з керівництвом заповідника?

Олександр ШИЛО