Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

П`ятниця, 29 березня, 16:49:04

Вона любить цей світ кольоровим

21.01.2012   11:52Агенцiя

Близько року тому в Чернігові розпочалася робота над доволі цікавим проектом “Журнал за 24 години”, в якому взяли участь майже сорок журналістів, художників, фотографів, дизайнерів. Вони не тільки вклалися в означені терміни та ощасливили місцевий “бомонд” дуже цікавими, унікальними та оригінальними матеріалами в електронному вигляді, але й надрукували невеликий наклад цього досить привабливого видання.

Олександра Стародуб

Олександра Стародуб

Головним ідейним та організаційним натхненником проекту стала молода, гарна й дуже енергійна дівчина – Олександра Стародуб. Варто сказати, що це далеко не перший і (абсолютно в цьому впевнений) не останній цікавий проект, які згодом будуть на слуху (і на виду!) у чернігівців. Їх будуть нахвалювати, а, може, й гудити. Але в будь-якому разі жоден із цих задумів, котрі колись втілювалися, здійснюються нині чи будуть реалізуватись у майбутньому цією досить “потайливою персоною”, не залишить багатьох мешканців міста байдужими. Такі ідеї зроблять їхнє життя значно цікавішим. Подібним до того, про яке співала колись відома група “Машина времени”: “Я раскрасил свой дом в самый праздничный свет… мне на весь этот мир было красок не жаль… я любил и сказки творил, и забыл про печаль…”

На превеликий жаль, людей, котрі б не давали жити “спокійно” в нашому місті, ще не дуже багато. А таких, які не тільки щось цікаве “вигадують”, але і втілюють задум у реальність (при цьому роблячи багатьом людям щастя) – тим більше. Тому познайомимо читачів з цією життєлюбною дівчиною трохи ближче.

“А я хоча би спробував”

Якщо пам’ятаєте, саме це сказав герой Джека Ніколсона в кінофільмі “Пролітаючи над гніздом зозулі”, показуючи на прикладі іншим кіногероям, що потрібно братися навіть за те, чого аж ніяк неможливо здійснити. Та врешті-решт ця спроба виявилася правдивою – інші люди все ж зробили те, що здавалося неможливим.

Самі знаєте будь-яку людину формує дитинство, а життя лише відшліфовує. Саші (Олександрі) Стародуб поталанило з батьками (інженерами за освітою). Їхні родинні стосунки були побудовані на тому, що має найбільшу ціну всюди й завжди – на довірі. Батьки дозволяли дитині (школярці, підлітку) робити і пробувати зробити те, чого їй хотілося. При цьому вона намагалася таке ставлення виправдати. Й успішно уникла майже всіх “помилок молодості”, зате набула багатьох рис, які так необхідні в житті й роблять людину справді людиною.

До речі, в цій родині завжди було, є й буде місце для друга людини – собаки. Зрозуміло, що кожен із нас має власну думку щодо спілкування з домашніми тваринами, але, як на мене які стосунки у тебе з братами нашими меншими – такі будуть і з людьми.

Саша закінчила музичну школу (скрипка). Мабуть, думала йти слідами свого прадіда – дуже гарного скрипаля. Скажу чесно, в далекому дитинстві мій дідусь придбав для мене на ярмарку скрипку, але досить швидко не витримав моїх мук творчості й подарував її сусідській дитині, яка мала до скрипки більший хист і терпіння. Тому дуже поважаю людей, які віддали багато свого часу цьому музичному інструментові.

У журналістику Олександра “потрапила” ще школяркою. Друг батька мав відношення до газети “Діловий Чернігів” і запропонував дівчині спробувати свої сили в цій сфері. Як результат – шість доволі цікавих публікацій і бажання “пробувати” далі: репортерство (у штаті чи поза штатом) у різних міських друкованих засобах масової інформації. Робота фрилансером (вільним журналістом) і намагання стати професіоналом у цій нелегкій справі.

Закінчивши школу з гіршими оцінками, ніж могла (без медалі за відмінне навчання), Олександра подала документи для отримання вищої освіти з улюблених спеціальностей, якими хотіла оволодіти з дитинства: кінолога, журналіста й соціального педагога. Навчання за контрактом, на жаль, родина тоді б не потягнула. Тому “на бюджет” пройшла до нашого педагогічного університету, який спокійно та без особливих клопотів закінчила. Про що, власне, не жалкує, адже професія соціального педагога дуже важлива в нашому ще доволі нелегкому та буремному бутті. Й абсолютно не заважає активно брати участь у громадському житті міста (в усіх його проявах).

Усі ідеї важливі й потрібні

Майже так (за змістом) сказав одного разу класик (відомий поет). А обирати їх потрібно на свій власний смак та розсуд. На жаль, частіше за все шлях від вибору надзвичайно цікавої ідеї до втілення її в життя дуже довгий. Варто сказати, що більшість цікавих задумів залишається тільки на рівні розмов. Проте буває і навпаки.

Доволі давно (за сучасними мірками) в Харкові протягом чотирьох років видавався журнал “Наш”. Це було досить “круте” видання про різні гілки культури: від міського андеграунду до класики. При цьому матеріали друкувалися тільки авторські, правдиві, без відвертого “замовлення” тощо. Тобто журнал був таким цікавим, що його підшивки вільно “гуляли” всією країною. Їх читали й перечитували. І, скажемо відверто, – заздрили харків’янам. А багатьом, мабуть, хотілося повторити їхній “подвиг” та випустити подібний журнал у своєму рідному місті. Адже в кожному великому й не дуже населеному пункті є багато цікавого в культурній царині з того, що не потрапляє під приціл офіційних заходів та підтримки. Особливо – фінансової. Швидше за все, саме тому співзвучного видання так і не змогли відкрити в інших містах. От і з’явилася ідея видавати схожий журнал за 24 години в електронному вигляді.

Варто сказати, що наше славне місто все-таки доволі вигідно вирізняється з-поміж інших міст України – люблять у нас експериментувати. А ще можуть, за просто так, надати не лише кваліфіковані поради, а й реальну допомогу.

Коли ідея вже остаточно визріла в голові Олександри Стародуб, вона зробила деяким творчим особистостям нашого міста пропозицію попрацювати над цікавим проектом абсолютно безкоштовно. Й ті не відмовилися. За кілька днів таких ентузіастів (зі своїми унікальними задумами) набралось уже кілька десятків, тим більше, що організаторський хист Олександри та вміння “поговорити” посприяли тому, що бізнесмен Сергій Кнуренко надав приміщення. А видавець Ярослав Сухомлин заплатив за друк ста примірників майбутнього журналу. Ресторатор Ігор Вареник дав обіцянку “підгодовувати” всіх учасників проекту. Знайомі (й нові обличчя) завезли та підключили всю необхідну техніку – й рівно о десятій годині ранку розпочався цей “шалений” день.

Склад авторів журналу підібрався різний та сильний (на думку більшості читачів). Вони всі працювали “за їжу” та за втілення в життя своїх задумів. При цьому, роблячи свою справу, встигали допомагати одне одному. Якщо чесно, то ЦІЛУ добу працювала тільки Олександра. Інші виконували свою частку роботи й періодично “зникали”. Всього в проекті взяло участь близько сорока людей, з яких вісімнадцять “горбатилися” майже постійно. При цьому (а цього ніхто не підраховував) приходило дуже багато знайомих: хто просто поцікавитися, хто чимось допомогти. Було цікаво й бурхливо. “Працівників” розважали обідом і вечерею, театром тіней, послугами масажистки та іншими потрібними речами. Як результат – журнал було справді зроб­лено за добу. Й розміщено в Інтернеті. Тоді автори та організатори отримали можливість трохи поспати.

А потім відбулася презентація друкованого видання. Згодом (десь через місяць) деякі учасники проекту ні з того ні з сього почали наполегливо домагатися продовжити проект і зробити ще кілька випусків журналу. Олександра “відбивалася” від продовження скільки могла, але врешті-решт “здалася”. Хоч і розуміла, що реалізація цієї ідеї буде набагато важчою. Навіть якщо люди згодні працювати, не отримуючи грошей. Адже основний тягар падає на її “тендітні жіночі плечі”. А це й реєстрація видання. Й постійний пошук партнерів та благодійників, котрих усе-таки малувато. А щоб цей проект став хоча б самоокупним, потрібно мати й час, і меценатів, і гарних та “терплячих” рекламних агентів (бо в нашому місті дуже часто можливі рекламодавці “посилають” потенційних партнерів за дуже конкретною адресою), і ще багато чого. Зрозуміло, можна було піти легшим шляхом та зробити це видання більш “жовтим”. Але тоді це був би зовсім інший журнал. Де, швидше за все, працювали б зовсім інші люди.

А не цей справді самобутній та яскравий колектив. Який уже випустив чотири номери. Можливо, вийде і друкований п’ятий (пошуки коштів іще тривають), але в планах і шостий, і сьомий, і восьмий…

Господиня галереї

Ідея “Галереї вихідного дня” народилася під час розмови за філіжанкою кави з одним із молодих фотографів, який “пожалівся” на відсутність місця для організації своєї фотовиставки. Олександра поспівчувала, й посиденьки трохи затягнулися: погомоніли на цю тему, помріяли, трошечки “порозпускали слини”, згадуючи приміщення-пустки (яких у Чернігові вдосталь). І розійшлися. Тобто закінчилося все ніби “як завжди”. Але згодом мрія отримала друге (чи перше?) дихання в розмові з підприємцем та громадським діячем Андрієм Кудабековим. Який погодився надати частину приміщення колишнього бізнес-клубу (на вихідні) під галерею.

За кілька місяців це місце вже стало популярним серед місцевого бомонду, й там раз на два тижні (у грудні – щовихідних) експонувалися і світлини місцевих фотохудожників, й картини (різноманітних стилів) тутешніх живописців. Там завжди цікаво й затишно. Якась неповторна та приємна атмосфера для людського спілкування (а цього всім нам точно не вистачає). Зрозуміло, що на виставку кожного майстра приходить свій контингент відвідувачів, але й постійних відвідувачів (завсідників) уже чимало. Адже місцевих талантів у нас немало й похвалитися є чим. Та поспілкуватися. Та вислухати зауваження чи пропозиції. І познайомитися з іншими творчими особистостями нашого міста.

Поки що ви більш-менш докладно ознайомилися з двома цікавими та реалізованими проектами Олександри Стародуб. Але ж їх набагато більше! Не збираюся співати дифірамби цій непосидючій дівчині (трудоголіку), котра ніяк не може (не хоче) навчитися жити тихим та розміреним життям. Яка займається ще й різноманітними проектами своїх друзів чи знайомих. Яка не дуже багато має часу для сну й відпочинку десь на безлюдному острові з коханою людиною. Яка втілює в життя свої ідеї та задуми. Для котрої, можливо, головним є сам процес. Яка, коли щаслива, готова поділитися своїм щастям з іншими.

Не знаю, чи вважає Олександра Стародуб себе щасливою людиною. Чи подобається вона всім навколо, чи ні. Головне, як на мене, аби таких енергійних людей з фантазією та ідеями було більше. І кожний новий успішний проект цьому якраз і сприяє.

Тож хай щастить тобі, Сашо, й надалі. А разом із тобою – й нам усім!

http://www.hvilya.com/blog/vona_ljubit_cej_svit_kolorovim/2012-01-21-142

Олександр Шило

Останні новини Чернігівщини

«єРобота»: «Родинне Древо» в Ніжині

«єРобота»: «Родинне Древо» в Ніжині 16:45

Наприкінці минулого року в новозбудованому готелі «Reikartz Nizhyn» («Optima Collection» Ніжин), що розташований на в’їзді в місто, біля центрального вокзалу та основних транспортних розв’язок, відкрився новий ресторан «Родинне Древо».

Коли витрати для роботодавця перетворюються на інвестиції…

Коли витрати для роботодавця перетворюються на інвестиції… 16:38

Комп’ютер, монітор, офісне крісло, термінал, мобільний телефон, настільна лампа – майже в 70 тис. грн обійшлося робоче місце для завідувача складу СТОВ «Батьківщина» (сел.Срібне)

Пам’яті Андрія Юрченка: у Чернігові відбулися змагання з дзюдо на честь загиблого Героя 09:41

Цим видом спорту Захисник України займався з дитинства і аж до вступу в Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Де, навички та вміння, отримані під час тренувань з бойового мистецтва допомогли самореалізуватися та показати чудові результати в навчанні.

На варті безпеки дітей: у Чернігові офіцер «СОБ» виявив біля школи підозрілий предмет 09:32

Вчора під час обстеження території поблизу чернігівської школи офіцер «Служби освітньої безпеки» виявив у землі підозрілий предмет, що візуально схожий на міну. Пильний поліцейський негайно відреагував на знахідку та убезпечив дітей від наближення до ймовірно вибухонебезпечного предмета.

 До довічного позбавлення волі засуджено двох російських військових за умисне вбивство чотирьох цивільних

До довічного позбавлення волі засуджено двох російських військових за умисне вбивство чотирьох цивільних 09:27

За публічного обвинувачення прокурорів Прилуцької окружної прокуратури в порядку спеціального судового розгляду визнано винними двох військовослужбовців зс рф у порушенні законів та звичаїв війни, вчинених групою осіб за попередньою змовою, поєднаних з умисними вбивствами (ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України). Вироком Ічнянського районного суду їх засуджено до довічного позбавлення волі.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини