Молоді сталкери нагадають чернігівцям про радіацію

25.04.2013   12:59 — Агенцiя

Романтика зони відчуження, природні аномалії, невидані монстри, створені радіацією, — такий захоплюючий та цікавий світ створила в уяві цілих поколінь молоді комп’ютерна бродилка «S.T.A.L.K.E.R.», що з фотографічною точністю відтворює реалії Чорнобиля.

Скористатися цим інтересом молоді вирішили ліквідатори аварії на ЧАЕС, щоб виховати собі достойну заміну, покоління нових ліквідаторів, технічно озброєних, підготовлених теоретично й практично.

Адже Чорнобиль нікуди не дівся, і хоча з плином часу радіаційна загроза стала здаватися нам не такою вже й страшною, та насправді з наслідками тієї трагедії доведеться боротися ще багато й багато років, запевняють «чорнобильці».

Пригоди сталкерів — не комп’ютерні

Ось так всього рік тому і з’явився молодіжний клуб «Сталкер» при Чернігівській обласній організації ВГО «Союз Чорнобиль України».

— Молодь хотіла будь-якою ціною потрапити до зони. Ми скористалася цим гачком — минулого року на роковини трагедії організували таку поїздку разом із ветеранами чорнобильського руху та переселенцями. Це справило на молодих людей незабутні враження і змусило заглибитися в питання, пов’язані з радіацією. А далі ми запропонували їм відчути себе не просто глядачами в музеї, а робити реально корисні справи, стати повноцінними сталкерами, які працюють над важливими завданнями, а не просто в це граються на комп’ютері, — розповідає Володимир Олексієнко, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС та керівник Чернігівського радіологічного загону «Сталкер».

Тепер завдання молодіжних загонів — нагадати чернігівцям, що радіації не треба боятися, але її необхідно поважати. Адже у людей склалося хибне уявлення, що пройшло багато років з часу трагедії, а значить, небезпеки вже нема. А тому в нас абсолютно не уявляють, як захистити себе від невеликих доз радіації.

Навчалися прямо в зоні

Але, щоб навчати інших, сталкери для початку навчалися самі. Спершу здобули освіту «Дозиметрист громадських організацій» на курсах в обласному методичному центрі цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. А потім — і прямо в зоні, на Чорнобильському спецпідприємстві «Екоцентр», де працює комплексна система радіаційного моніторингу.

Наступний крок — з’ясувати, яка ж ситуація в Чернігові й конкретно в кожному мікрорайоні. Для цього сталкери розпочнуть регулярні заміри радіаційного фону в місті. Вже готуються маршрути і загони для вимірювання. Тільки дозиметрів у сталкерів поки небагато. Працюють із побутовими, неліцензійними приладами, а тому й висновки будуть неофіційні.

«Пляма» в центрі Чернігова з фоном, як на ЧАЕС

Але якщо побачите таких молодих людей, звертайтеся, щоб поміряли й у вас у дворі. Адже практика показує: можна виявити дуже небезпечні місцини. Насправді, ми навіть не підозрюємо, поруч із чим живемо. А, між іншим, Чернігів — найближчий до реактора обласний центр. За великим рахунком, подув із заходу вітер — що біля реактора, те ж і у нас у місті, у нас у дворі, у нас за столом.

— У цілому, в Чернігові рівень радіації не перевищує норму, але трапляються різні «плями». Наприклад, минулого року зайшов у гості до одного з музеїв міста з дозиметром. Мене попросили поміряти — все нормально. І тут в одному кабінеті підхожу до столу, а там — за 60 мкР/год (при нормі 30). Під столом ящик з експонатами, чорнобильськими дозиметрами. У ньому — вже 79 мкР/год. А внизу лежала залізяка, що випромінювала 900 мкР/год — практично, як на проммайданчику на ЧАЕС. А людина ж стільки років сиділа за цим столом! — пригадує Володимир Олексієнко. І додає: — А, наприклад, щебінь для будівництва везуть із Житомирської області, а там осіла хмара після аварії. Ось зробили ви ремонт, і якийсь камінь вам прямо на ліжко «світить». Ви й не здогадуєтесь, а здоров’я потроху погіршується.

І от за таких обставин, коли до зруйнованого реактора напряму — 70 км, практично у кожного чернігівця є дорогі телефони, а простенького дозиметра нема в жодному господарстві. Більше того, купити апарат у Чернігові неможливо, тільки через Інтернет.

Від радіації захищає… вінегрет

До речі, такі популярні сьогодні поїздки в зону, кажуть активісти, абсолютно безпечні. Адже там концентрація дозиметрів на квадратний кілометр — ледь не рекордна. Це режимний об’єкт, де ситуацію моніторять цілодобово: найменші коливання радіаційного фону — і вже нікого не впустять. Тому ризики мінімальні. І це Володимир Олексієнко доводить прикладами з життя.

— Я привіз із Прип’яті уламок люстерка. Зустрілися з друзями у кафешці в центрі міста. Міряю на люстерці — 6 мкР/год, кладу дозиметр на стіл — 9, на яблука — 12, на цукерки — 14. Ось така вийшла хохма — предмет із зони виявився найчистішим із того, що було у нас у центрі міста! — каже чорнобилець.
Тож більш уважними та обережними радять бути все ж у повсякденному житті.

— Нормальні люди миють руки після туалету, а дозиметристи — ще до. Ми не знаємо, скільки гарячих часточок у нас на руках. Тож, як мінімум, після вулиці треба мити руки з милом, міняти вологий килимок перед дверима, — радить Володимир Олексієнко. — З їжі найбільш радіопротекторна страва — вінегрет. Все, що туди входить, або захищає від радіації, або виводить її. А от червоне вино, всупереч розповсюдженій думці, зовсім не виводить радіацію з організму. Адже алкоголь, навпаки, сприяє її накопиченню. Поменше треба їсти й солодкого, що сприяє вимиванню кальцію з кісток. А на його місце «із задоволенням» вбудовується стронцій.

У Чернігові буде музей з експонатами з Прип’яті?

У молодіжного загону «Сталкер» планів ще — хоч відбавляй. Планують подивитися й природу зони, це все ж радіоекологічний заповідник. І переконатися, що там не кровососи бігають, а кабани, лосі, коні Пржевальського.

— Це корисно знати і для здоров’я, і для майбутнього — ця зона потроху розповзається. Радіації все одно, чи стоїть КПП, їй не треба показувати паспорт, вона собі розповсюджується, — зауважує Володимир Олексієнко.

А ще мріють створити в Чернігові музей Чорнобиля з панорамами та унікальними експонатами з Прип’яті. Та найголовніше завдання — вшанувати пам’ять та закарбувати імена всіх ліквідаторів з Чернігівщини.

Найближчим же часом планують гуманітарну місію до зони відчуження. Адже там досі живуть самосели. Молодь прагне, чим зможе — одягом, медикаментами, харчами — допомогти людям, які так поруч, але абсолютно відрізані від решти світу.

Чижова Ольга, "Чернігівські відомості"