Від редактора до старшого солдата: історія чернігівського медійника Сергія Кириченка

12.02.2026   10:49 — Агенцiя

Сергій Кириченко – один з найдосвідченіших чернігівських редакторів. Майже 20 років він відпрацював у різних виданнях «Чернігівської Медіа Групи», а з початку повномасштабного вторгнення долучився до Збройних сил України.

Спробувати сили у журналістиці він прийшов у 2005 році, а в 2015-ому з журналіста став редактором медіа, з якого починав свою кар'єру.
Наразі, у вільний від служби час, Сергій Кириченко пише історичні та спортивні статті для сайту “Печера”, веде колонку у розділі “Погляди”, де описує свій особистий погляд на актуальні події.
Про життя цивільне і військове, нові звички і поєднання службу з журналістською роботою Сергій розповів в інтерв’ю регіональному представнику Інституту масової інформації в Чернігівській області.

Чернігівський медійник Сергій Кириченко з початку війни поєднує захист України і журналістику. Фото:  фейсбук-сторінка Сергія Кириченко
 

Як ти потрапив у військо? Пішов добровільно до армії?
Добровільно, але великою мірою випадково. У перший день, 24 лютого 2022 року, вивіз дружину, дітей та маму на Західну Україну, бо там були родичі. До Чернігова повертатися було проблематично. Я там(на Західній Україні - авт.) став на облік і, чесно кажучи, не думав, що мене кудись заберуть, тому що я не служив строкової служби, у мене не було військової спеціальності. Я прийшов, став на облік і мені сказали: «Ти нам підходиш». От, власне, не скажу, що я доброволець, який перший пішов і сказав, буду (служити – авт.). Але і не уникав. Зараз я не комбатант, в тилу. Прийшов солдатом, через пів року став старшим солдатом. І от досі я старший солдат.
Які перші контрасти після цивільного життя тебе чекали в армії?
Що стосується взагалі побутових речей, то ти їх залишаєш «за брамою». Тут геть інакше. Хто, наприклад, має досвід життя в гуртожитку, той плюс-мінус собі може уявити. Головне – це те, що ти не маєш жодної можливості, скажімо так, побудувати якийсь власний простір. Тут все на виду, незалежно від того, який час і день. Це повністю перебудовує уявлення про таймінг, менеджеринг і так далі. Тобі треба підлаштовуватись під обставини - постійно підлаштовуватися.
У тебе виходить так підлаштовуватись, щоб вистачало часу на колонку або якісь журналістські матеріали?
Так, це перевага людей, які служать не на нулі, а в тилу. Є вільний час. Єдине, він не може бути спланований. Власне, тому, коли я частково і епізодично повернувся до колись основної діяльності, то умова була така, що я не можу працювати на жодні дедлайни, тому що не залежу від себе. Мені йдуть назустріч. Це і цікаво, і є ностальгія - вона не зникла за чотири роки служби. Так що, власне, журналістика тепер трохи як хобі.
Зараз ти співпрацюєш з «Печерою»?

Так, знову ж таки, це «Чернігівська Медіа Група», сайт, який ми обдумували, придумали для нього назву і концепцію, обговорювали тривалий час протягом 2021 року. Власне, до лютого 2022 року ми працювали, готувалися, мали запуститися навесні, але сталося так, як сталось, із запізненням. Добре, що цей проєкт взагалі народився. Я, чесно кажучи, не думав, що після 2022 року ми повернемось до цієї теми. Але змогли це все зробити, і я трохи долучився до нього.

Історичний огляд Сергія Кириченка про найбільші катаклізми в історії Чернігова. Скріншот: Pechera.info
Деякі медіа в Чернігові після початку повномасштабного вторгнення або припинили роботу, або майже вже не працюють.  Водночас «Печера» відкривається, має клуб підписників, які хоч невеликими сумами, але підтримують редакцію. Як ти думаєш, у чому феномен цього проєкта?
З лютого 2022-го і до осені 2024-го я повністю випав з редакційної, журналістської роботи. Не те, щоб я був переконаний, що проєкт на цьому закінчиться, не почавшись. Але, чесно кажучи, про нього згадував ностальгічно: от було б добре, якби встигли це зробити. Втім предметно особливо не цікавився. І потім Ярослав Сухомлин (шеф-редактор Чернігівської Медіа Групи, - авт.) повідомив, що проєкт запускається і запитав, чи не хочу я приєднатись частково. Це було трошки здивуванням, що не просто не закрили цю ідею, а запустили проєкт. Чому і як - не зовсім до мене питання. Я дивуюся досі, але це значить, що є якась надія і якась втіха досі, бо може бути і так.
Крім журналістики у тебе в армії з’явилось хобі - біг. Це більше для здоров’я фізичного чи психологічного?
Це вимушено. Десь з 2015 по 2022 роки за рахунок того, що я багато ходив, я скинув близько двадцяти п'яти кілограмів ваги. Раніше я часто чув таку думку: уяви собі, що ти кожного дня носиш на собі додатковий рюкзак вагою близько 20 кілограмів. Я розумів це головою, але особливо мене це не мотивувало. А коли тут, дійсно, носиш з собою додаткову вагу, то власна вага сприймається по-іншому. І я вирішив, що якщо вже ношу  на собі додаткові кілограми, то власні можна трішки зменшити, компенсувати, скажімо так. Тож, почав бігати більше саме з цих міркувань. Потім мені це насправді зайшло дуже добре. Якщо б мені хтось три роки тому сказав, що мені це сподобається, я би не повірив, може, навіть, реготав. Але воно мені дуже допомагає, переключає. Тому тут два фактори в одному: і голова, і тіло.

Пробіжка на 12 км напередодні Різдва.  Скріншот фейсбук-сторінка Сергія Кириченко
Ми віримо, що колись буде закінчення війни і демобілізація. Ти плануєш повноцінне повернення до роботи в медіа?
Так. За півтора роки, поки я був дотичний (до співпраці з Печерою, –авт.), дуже скучив. Зараз використовую кожну можливість, щоб якось відчути це все, що було так нещодавно. Або згадую взагалі якісь наші ідеї, проєкти зі своєї роботи. Вони були наївні, але дуже зрозумілі, драйвові. Якось згадалося кілька таких штук, які я навіть не думав, що буду пам'ятати. І хотілося б їх впровадити. Але все буде залежати від ситуації в країні - і безпекової,  і економічної. Все буде залежати від того, на яких умовах це закінчиться. Але мені б хотілось повернутись, тому що це те, на що я не вчився, але те, чому я вивчився за час роботи.
 

Андрій Кужель, регіональний представник Інституту масової інформації у Чернігівській області