Головне для орла – свобода

01.12.2011   09:50 — Агенцiя

На початку жовтня п’ятдесятишестирічний мешканець міста Щорс Станіслав Зорько вирушив по гриби. В урочищі Горбаха, проходячи повз зарості берези-самосійки, почув, як у траві щось затріпотіло.

Коли підійшов ближче, побачив – на землі в загрозливій позі стоїть хижий птах. У його лівому крилі пір’я стирчало в різні боки, злетіти він не міг. Станіславу Зорьку стало шкода пернатого, адже в природних умовах у нього лишався один шанс – стати здобиччю для лисиці. Тож накинув на птаха піджак, поклав до сумки і повіз додому.

Перші кілька тижнів хижак поводився доволі агресивно. (Свідченням цього є сліди від ударів дзьобом на руках господаря). У зробленому спеціально для нього вольєрі він відверто сумував: міг довго непорушно стояти і вдивлятися в закрите сіткою небо. Не раз і не два бив крилами по огорожі, намагаючись вирватися на волю. Проте від корму не відмовлявся. Ковбасою нехтував, а якщо пропонували на вибір мишу або придбані на базарі обрізки м’яса чи тельбухи – віддавав перевагу гризуну. Полюбив прогулянки двором, хоч і незграбно, але долав пішки чималенькі відстані. Коли його садовили на паркан, то із зацікавленістю, пильно спостерігав за курми, за собакою. Однак поводив себе чемно, напевно, відчуваючи, що на полювання наразі не здатний.

З часом звик до господаря, навчився сідати йому на руку, реагує на знайомий людський голос. Хоча, звісна річ, птах залишається при своїх вподобаннях. Скажімо, він голосним криком заперечує, коли увечері його несуть з двору до вольєра. А якщо в полі зору з’являються чужинці – починає нервувати.

Станіслав Зорько каже, що один знайомий вже пропонував – мовляв, віддай хижака, з нього гарне опудало вийде. «Але на таку пропозицію відповідь була категоричною – ні. Не для того я його рятував. Може, в зоопарк подарую, що в сусідній Мені. Якщо ж не візьмуть – потримаю вдома до весни, а потім випущу на волю. Хай тільки пір’я на крилі відросте».
Дійсно, хіба можна відправити такого красеня на смерть? Гордовитий, незалежний погляд, могутня постава. Брунатний, з рядом білих плямок на крилах. Великий дзьоб, міцні жовті лапи з гострими пазурами. Оце так порода!

На завершення історії треба згадати, кого ж саме нині утримує вдома мешканець Щорса. За компетентною думкою довелося звернутися до голови райради УТМР М.О. Мурахи. Він відразу ж визначив - це орел-скигляк, по-науковому – підорлик малий (Aguila pomarina). Про нього є окрема стаття в Червоній книзі України, виданій 1994 року. В Щорському районі цей птах був помічений неподалік урочища В’юнище. Загалом ареал його проживання в Україні протягом останніх сорока років відчутно зменшився й обмежується переважно північними та західними областями нашої держави. Для гніздування обирає старі листяні або змішані ліси, тож лісові вирубки та інші фактори непокоєння завдають шкоди розвитку популяції цього хижака. Харчується підорлик малий здебільшого гризунами. Відкладає два яйця.

Старше пташеня зазвичай убиває молодше, через два місяці після народження стає на крило. Орел-скигляк прилітає на початку квітня, а вирушає до вирію в жовтні. Зимує в Африці. Будемо сподіватися, що для одного представника такого виду птахів зимівля у Щорсі минеться добре, й він розправить крила з першим весняним вітром.

Олег Мірошниченко

http://promingazeta.blogspot.com/2011/11/blog-post_2278.html