Трагічні події, пов'язані з початком насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни

24.09.2012   10:06 — Агенцiя

"Трагічні події, пов'язані з початком насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни" - 21 вересня 2012 р. лекцію на таку сумну тему прочитано в Чернігівському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. Слухачі - бухгалтери сільських, селищних і міських рад, які навчалися на другій сесії навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації за напрямом 1501.

Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам'яті у Чернігівській області, науковий співробітник, пояснив, що у 20012 р. відповідно до Указу Президента України "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни" від 22 березня .2012 № 206/2012 та Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану заходів у зв'язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни" від 1 серпня 2012 № 524-р вшановується пам'ять насильно вивезених з України людей на примусові роботи на територію Німеччини - держави-агресора. Таких людей нацисти офіційно називали остарбайтерами.

Причиною масового вивезення працездатних людей до Німеччини в трудове рабство став зрив "блискавичної війни" восени 1941, необхідність проводити позиційні бойові дії та мобілізовувати все більше німецьких селян і робітників до армії. Це змусило А.Гітлера частково змінити свої плани й піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху. Раніше нацистське керівництво розробляло схеми тільки масового винищення мільйонів місцевих мешканців (генеральний план "Ост") та німецької колонізації захоплених радянських земель. Не відмовляючись від планів знищення українського, російського, білоруського та інших народів СРСР, Гітлер вирішив у небачених масштабах використати рабську силу в економіці країни.

С.Бутко зауважив, що вперше насильне вивезення українців у трудове рабство сталося влітку 1939 р. з Чернівецької області до Австрії, наступними на початку вересня 1939 р. потрапили до німецького Рейху українці з Галичини - військовослужбовці польської армії, які потрапили у полон й з часом були переведені до розряду цивільних робітників.

З окупованої України масове вивезення на примусові роботи розпочалося з голодної зими 1942 р. Перший ешелон із 1117 робітниками-спеціалістами вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942 р., другий до Бранденбурга - 21 січня 1942 р.. Вивезення трудових ресурсів із Києва розпочалося 22 січня 1942, коли до Німеччини було відправлено 1,5 тис. осіб. 24 лютого 1942 р. перший потяг від'їхав із Сталіного (Донецьк).
Запроваджена нацистами система з обіцянок, соціального тиску і брутального терору дала їм змогу впродовж 1942 р. депортувати з окупованих східних територій понад 1 млн цивільних робітників, більшість із яких (714 тис.) були вихідцями з України.
Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Райхом землях працювало приблизно 13,5 млн. чоловіків, жінок та дітей із 26 країн Європи. За 1941-1944 рр. загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн.чол., у тому числі 2,2 млн українців.

Представник Українського інституту національної пам'яті ознайомив слухачів із масштабами насильницької мобілізації працездатного населення на Чернігівщині. Всього за неповні два роки гітлерівської окупації у Німеччину було вивезено 41.578 осіб (за іншими даними - 60.766 осіб).

З обласного та районних центрів Чернігівщини угнано у рабство (підрахунки станом на 1947 р.): ЧЕРНІГІВ - 695 осіб, Батурин (колишній райцентр) - 75, Бахмач - 99, Березне (колишній райцентр) - 31, Бобровиця - 26, Борзна - 280, Варва - 150, Городня - 41, Гремяч (колишній райцентр) - 45, Дмитрівна (колишній райцентр) - 50, Добрянка (колишній райцентр) - 151, Іваниця (колишній райцентр) - 69, Ічня - 375, Козелець - 101, Комарівка (колишній райцентр) - 137, Короп - 60, Корюківка - 200, Куликівка - 77, Лосинівка (колишній райцентр) - 25, Любеч (колишній райцентр) - 240, Мала-Дівиця (колишній райцентр) - 73, Мена - 124, Михайло-Коцюбинськ (колишній райцентр) - 89, НІЖИН - 415, Нова Басань (колишній райцентр) - 118, Новгород-Сіверський - 300, Носівка - 78, Олишівка (колишній райцентр) - 131, Остер (колишній райцентр) - 233, Понорниця (колишній райцентр) - 200, ПРИЛУКИ - 6000, Ріпки - 40, Семенівка - 10, Сосниця - 143, Срібне - 787, Тупичів (колишній райцентр) - 20, Холми (колишній райцентр) - 107, Щорс - 1687, Яблунівка (колишній райцентр) - 52.

С.Бутко підкреслив, що ставлення нацистів до остарбайтерів відображало їхні плани до українського та інших неарійських народів Східної Європи та СРСР. У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30 % платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув'язненням у концтаборі.

Лектор на завершення виступу високо оцінив роль Української держави у захисті прав колишніх остарбайтерів та їхніх нащадків. Україна за активної міжнародної підтримки домоглася, щоб з 1993 р. Німеччина надала у розпорядження Українського фонду "Взаєморозуміння і примирення", який було створено у Києві, відповідні кошти. Цей фонд здійснив виплати 471 000 претендентам, у т.ч. і колишнім остарбайтерам та їх спадкоємцям, у розмірі 867 млн. євро.