Владислав Атрошенко. Про привід і привид

07.05.2012   06:48 — Агенцiя

Екс-очільник виконавчої влади на Чернігівщині в часи українського помаранчевого фальстарту і майновитий бізнесмен та депутат обласної ради сьогодні Владислав Атрошенко в експертному клубі “Чиста політика” дав цими днями прес-конференцію. Головною темою було запрезентовано його соціальні ініціативи, спрямовані на розвиток і підтримку талановитої молоді на Чернігівщині, а також підтримку ветеранів війни та людей малоімущих.

Такі ініціативи, звісно, правильні і потрібні. Вони потрібні з боку заможних людей завжди, але чомусь ініціюються – ну, так, ніби якийсь випадковий збіг обставин – зазвичай якраз перед виборами. Яких тільки ініціатив у цей час не наслухаєшся і не надивишся. Скажімо, місяць тому один знаний у Чернігові чоловік, малопомітний депутат Верховної Ради України, котрий їздить на дорогому чорному джипові і дуже любить купатися в басейні, по всіх місцевих інтернет-виданнях виступив раптом з “голосною” ініціативою про суботник. Ну, не знайшлося більше теми, аби подати голос, щоби люди нарешті звернули на нього увагу, бо ж справді – хто його бачить, коли він їде на джипові чи в басейні купається?! Ну, і тому він вирішив “порозмишлять” про суботник. Згадав навіть Іллю Ільфа, котрий вдало зауважив був колись про те, що не потрібно боротися за чистоту, треба взяти мітлу в руки. Але одна річ “размишлять”, а інша – за ту мітлу-таки взятися чи спробувати її всукати хоча б одному українському нардепові. Шо ви! Яка мітла для рук із манікюром?!

Звичайно, цих публічних людей на нашому регіональному рівні зрозуміти можна. Одного разу “вибившись” у люди, доскочивши, як їм здається, вершин чи висот, там дуже хочеться й лишатися якомога довше, а ще краще – вічно, а комусь – повернутися туди знову. Це, повторю, по-людськи можна зрозуміти, але й самим тим політикам треба усвідомлювати наскільки важливо при цьому зберігати людську подобу, залишатися поважними і поштивими, не перетворюватися на примітивних роздавачів олії й гречки, не показувати свого глупства в пресі, бути людиною хоча б трохи достойною. То – дуже і дуже не просто. Простіше – загравати з людьми, говорити по селах банальні речі і роздавати продуктові набори. Але все, що дешево куплене – завжди лишатиметься дешевим і недовговічним, від, власне, матеріального до духовного.

Ну, а щодо пана Владислава Атрошенка з тією прес-конференцією в чернігівському клубі “Чиста політика”, так то й була врешті-решт абсолютна політика. Соціальні ініціативи – то безумовно ж тільки привід. А привид осінніх виборів – ось те, що не дає вже нині спокою колишньому очільнику Чернігівщини. Ясно, що він все уже спланував, прорахував свої фінансові можливості, оцінив на сфокусованому мажоритарному окрузі своїх потенційних конкурентів і, напевно, дійшов висновку, що має цілком реальні шанси. А коли так, то нема чого серйозну і перспективну справу відкладати у довгу шухляду. Треба – за законами сучасної української політики – “бити першим”.

Ну, що ж, правильне рішення і логічне. Тим паче, що його потенційні конкуренти, залишаючись допіру офіційно у тіні, вже давно почали підготовчі “окучувальні” роботи. Якщо вірити на слово панові Атрошенку, то ці конкуренти вже не лише, не розгинаючи спини, “окучують” омріяні округи, а й б’ють пана Атрошенка та таких, як він, під “дих”. Виявляється, у нього вже почалися серйозні проблеми. Він вже має непоборні труднощі у співпраці з декотрими керівниками виконавчої влади в нашій області. Його, виявляється, нарочито ігнорують як депутата обласної ради, закривають від нього важливу та необхідну інформацію, нічим не мотивуючи і без жодних пояснень. “Я не можу отримати списки учасників бойових дій міста Чернігова, Ріпкинського і Чернігівського районів, яких хочу забезпечити слуховими апаратами та окулярами…”, – обурювався перед журналістами Владислав Атрошенко.

Безумовно. Нині таких розумних, як пан Атрошенко, на кожному мажоритарному окрузі назбирається не один десяток. І вони, ближче до офіційного старту виборів, усе прибуватимуть та прибуватимуть. У цю пору тих, хто, так би мовити, безкоштовно прагне засунути тутешнім людям, нашим виборцям, у вуха слухові апарати, а на очі вбрати збільшувальні скельця, назбирається цілий мішок під зав’язку. Тому тут уже не гроші головне, а адреси потрібних виборців, щоб потрапити туди, де в тебе візьмуть ті гроші, та ще й поцілують у руку, а не скрутять дулю і не спустять злого пса. Це розуміє і пан Атрошенко, і багато тих, хто збирається невдовзі несамовито “битися” до не першої в їх житті, але великої і публічної депутатської крові.

Багато журналістів чернігівських ЗМІ, котрі були на тій прес-конференції, вже поспішили розтиражувати свої прогнозні та аналітичні висновки. Переважна більшість називає навіть і конкретний виборчий округ, де змагатиметься пан Атрошенко, і прізвища основних його конкурентів, виділяючи особливо чітко одного із заступників чинного керівника обласної виконавчої влади. Хоча ніхто ще на “коня” не сідав і не їхав, так би мовити, у тому орієнтовному напрямку.

Ще сам пан Атрошенко ніде публічно не сказав, що він іде на вибори. Так, така думка в нього ніби то є, оскільки будь-яка людина, як самовисуванець, може спробувати працевлаштуватись на Печерських пагорбах. Але чи так буде – то ще питання відкрите, а преса може додумувати що завгодно. Особливо сумнівними аналітичними сентенціями видаються ті поспішні прогнози, котрі споряджають на безкомпромісну мажоритарну битву одного із заступників пана Хоменка.

З-поміж тих бійців партії, котру репрезентує означений претендент, дуже велика нині щільність, і кожен “багнет”, здобутий по мажоритарці для цієї партії – на вагу золота. Через те тут навіть не фінансова складова для претендентів матиме значення, чи точніше, не тільки вона, а й здібності – від розумових та комунікативних до навіть таких, не зовсім шанованих в регіональній українській політиці, як мотивувальні та ораторські.

Все те спонукає ясно завважити, що поки що насправді не ясно нічого. За боксерською термінологією всі ці прес-конференції, поїздки та зустрічі, вшанування, подяки, заклики, привітальні листівки на перших шпальтах видань, бурхлива імітація діяльності на благо України і простих людей – то, так звані, нині лише безконтактні спаринг-бої, котрі мають дати відповідь найперше самим претендентам: чи мають вони шанси, чи не затремтять у них коліна й руки, чи вистачить у них внутрішньої жаги та зовнішньої словесності, аби мішок грошей, приготований на вибори – де в когось він власний, а в когось як кредит на “буйну” голову – не зарити в землю чи не втопити у Десні.

Адже ставки на ці вибори дуже високі. Колись, вже так давно, на радянському екрані демонструвався з успіхом фільм, що мав назву “Ставка больше, чем жизнь!” Та назва нині дуже актуальна і навдивовижу слушна. Тільки то буде тепер не фільм і не театр. То буде ціла динамічна епопея, у якої величезна армія домашніх і закуплених по всьому світові, нарваних режисерів. Вони вже невтомно, день і ніч, ліплять сюжетні лінії та нарізають епізоди. Політичні аналітики кажуть, що осінні парламентські вибори в Україні, то має бути щось. Побачимо. Ми в тій епопеї – на радість чи на сум – є дійові особи, а не сторонні спостерігачі.

Іван Городищанський

http://www.hvilya.com/news/vladislav_atroshenko_pro_privid_i_privid/2012-05-06-875