Чи прихистить Чернігів ЮНЕСКО

18.05.2016   15:23 — Агенцiя

Головне багатство кожного міста — його історія. Чернігова це стосується особливо, адже тут унікальний набір історичних пам’яток.

Розпорядитися такою спадщиною можна по-різному. Та ми живемо в епоху здорового прагматизму, і один з розумних варіантів — відштовхнутися від вислову Бенджаміна Франкліна: «Час — гроші». Так, минувшина може приносити кошти, які працюватимуть на розвиток міста. Подати історію так, щоб її захотіли побачити і заплатити за це дзвінкою монетою, найкраще в межах розвитку туристичної галузі. Саме в такому напрямі й рухається Чернігів останніми роками. Один із шляхів до цього, на думку багатьох краян, — передання історичного центру міста під егіду ЮНЕСКО.

Що це дає, розуміють усі. Насамперед зацікавленого туриста, якому захочеться побачити, що за диво додалося до списку Світової спадщини. Адже княжий град Чернігів — справжня перлина. Однак, на жаль, поки що без достойної оправи.

«Вам не вистачає родзинки, ідеї, яка викличе захоплення у світі», — кажуть фахівці. Справді, потрібно знайти щось власне, неповторне, чого немає в інших. Приміром, не розпорошуватися на кілька десятків дрібних фестивалів, а обрати один і виростити його у грандіозне кількаденне дійство. А вже у його межах показати гостям міста решту цікавих проектів.

Об’єкти, які пропонують внести до списку Світової культурної спадщини, — пам’ятка давньоруського зодчества, одна з найстаріших збережених монументальних кам’яних будов України Спасо-Преображенський собор та ще одна окраса Чернігівського Валу пам’ятка архітектури домонгольської доби Борисоглібський собор — за історичним значенням становитимуть достойну конкуренцію будь-якому світовому архітектурному витвору.

Тут є те, що особливо зацікавлює туристів: естетична привабливість, наліт таємничості, захоплива романтика стародавніх легенд. А ще — активна наукова діяльність, щорічні підсумки роботи численних археологічних експедицій.

Немає поки що привабливих комерційних проектів: переодягання туристів у строї княжої доби, щоб зробити фото на пам’ять, можливості постріляти з лука в «печенігів» із символічними призами-сувенірами, написати листа друзям гусячим пером і справжнім чорнилом тощо. Тобто дати туристові не лише наукову інформацію, а й змогу відпочити.

Уже давно пораховано, що основні кошти гості міста залишають не так за послуги екскурсовода, як за готель, харчування та сувеніри. У Чернігові це великий шмат роботи. Якщо останнім часом у середмісті відкрили маленькі симпатичні кафе з українським колоритом і з європейською стриманою вишуканістю, то з готелями поки що складно.

Без перебільшення: Чернігів — місто-музей. І його бажання потрапити під егіду ЮНЕСКО теж має багаторічну історію. Однак перший варіант згодом визнали не надто зручним: статус ЮНЕСКО вимагає дотримання певних критеріїв, зокрема звертають увагу на цілісність архітектурного ансамблю. А історична частина міста потребує реконструкції й оновлення відповідно до вимог сучасності. Тож «підегідну» територію звузили до розмірів Дитинця, де зосередилася більшість історичних пам’яток.

Тобто вийти на міжнародний рівень означає, що в разі виникнення проблеми, що стосується визнаних культурних об’єктів, вона також стане міжнародною. Але розв’язувати її доведеться самотужки. Тож бути під егідою ЮНЕСКО — це взяти на себе відповідальність за історичні пам’ятки. І як про них дбають, бачитиме весь світ.


Тарас ВОЗНЯК, член правління Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць ICOMOS:
— Ми мали зустріч у міській раді й визначили дві епохи, які можуть характеризувати Чернігів: давньоруська і барокова. Однак це не означає, що гроші одразу потечуть річкою: внесення до списку дає лише славу, решта залежить від того, як управлінці нею розпорядяться. Спочатку приходять зобов’язання для влади оберігати історичну спадщину. Гроші прийдуть на другому етапі, коли всьому світу вже відомо про цей об’єкт.


http://ukurier.gov.ua/uk/articles/chi-prihistit-chernigiv-yunesko/