Олександр Соколов: Успішне місто - добробут кожного

24.09.2015   10:01 — Агенцiя

Останнім часом на вулицях нашого міста з'являється все більше політичних бігбордів. Начебто і особи молоді та цікаві, і обіцянки красиві.

Є серед кандидатів у мери цілком успішні бізнесмени. Мимоволі думаєш: «Якщо він зміг вибудувати прибутковий бізнес, то і містом управляти зможе. Олігархами просто так не стають». Можливо. Але є деякі принципові «але».

Місто — живий організм, а не ринок чи завод, якими звик управляти «бізнес-мер». Прибуток понад усе — у крові будь-якого олігарха, інакше він би ним не став. Сьогодні важливо розуміти, що олігархи та їхні ставленики борються не за успішний Чернігів, а за контроль над містом і прибуток, який воліють вичавити з нього. Адже децентралізація буде залишати у місцевому бюджеті більше грошей. А це той самий прибуток. Для них. Але не для Чернігова.

Яким би успішним не був олігарх в бізнесі, за два роки він не стане управлінцем-мером. А тренуватися на Чернігові не можна. Це не бізнес-тренінг і не годівниця. Проте, за ці два роки можна встигнути приватизувати на користь олігархів головні комунальні об'єкти — ТЕЦ, водоканал, магістральні мережі... І тоді, наприклад, гаряча вода для нас стане золотою.

Сьогодні Чернігову необхідний розвиток, а не красиві борди та зміна табличок на кабінеті мера. Кандидатів багато і різних, а мер один. З ним і вирішили поговорити. Громада тричі підтримувала Олександра Соколова і вже 12 років він міський голова. За винятком піврічного періоду безвладдя в місті, коли несподівано навіть для самого себе на виборах переміг бізнесмен-депутат Микола Рудьковський. І через короткий час кинув Чернігів, його жителів зі своїми проблемами і втік до парламенту.

«ЗА ЦІ РОКИ БУЛО ЧИМАЛО ПОЛІТИКІВ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУВАЛИ НАШЕ МІСТО ЯК КАТАПУЛЬТУ ДО КИЄВА» 

— Що думаєте про той сумний досвіді, коли Рудьковський зник також несподівано, як з'явився?

 — Я 12 років працюю для Чернігова і не розумію цих бігунів. Знаєте, за цей час було чимало бізнесменів-політиків, які використовували наше місто як катапульту до Києва. На жаль, і сьогодні такі ризики є. За півроку безвладдя Чернігів вижив тільки за рахунок накопичених раніше потужностей. Не впевнений, що повторення такої ситуації не стане «летальним» для багатьох життєво важливих пунктів. Будь-які спроби радикально зламати життєдіяльність громади, нехай навіть під приводом «але ж по-новому» — ризиковані й болючі. Реакцією на це стане економічний крах і тотальне зубожіння людей. Інвестори теж підуть. Вони не готові до радикальної зміни команди. Пройдуть роки, перш ніж інвестор почне довіряти новим особам. І це нормально. У нас цього часу немає. Будуть закриті інвестпроекти з модернізації ТЕЦ, водоканалу, будівництву шкіл і дитячих садків, створення транспортних маршрутів. У цьому випадку мова йде навіть не про рівень комфорту в місті, а про його виживання.

До вашого обрання в місті навіть гарячої води не було. Про борги перед бюджетниками й згадувати не хочеться. За півроку люди зарплату не отримували. А в нашому історичному центрі до 2001 року, чесно кажучи, можна було знімати фільми про Апокаліпсис. До слова, це людська якість — швидко звикати до хорошого і сприймати як належне, а погане запам'ятовувати надовго.

— Не можу з вами погодитися. Чернігівці заслуговують того, щоб хороше — було звичайною справою. І я вдячний, що саме громада вказує мені на недоліки.

Ви згадали про борги ... Моя позиція — кожна праця має бути оплачуваною. Особливо, коли мова йде про людей, які працюють заради добробуту нашого міста: медикам, вчителям, працівникам соціальної сфери. Лікар повинен думати про здоров'я пацієнта, а не про те, де роздобути грошей, щоб прогодувати сім'ю. У січні 2002 року ми повністю погасили борги по зарплаті. З цього моменту у Чернігові ніколи не було заборгованості. Сьогодні працівники бюджетної сфери вчасно отримують зарплати з надбавками, на які центр грошей не дав. В інших містах людям ці гроші спеціалістам не виплачують, в тому числі і у Києві. Ми за рахунок міського бюджету таку індексацію робимо. Безумовно, цього недостатньо і я буду і далі відстоювати підвищення зарплат у Чернігові. На жаль, все і відразу — тільки у популістів.

Роботи та проблем у нас вдосталь, і ніхто на них очі не закриває. Але і зроблено вже було чимало. У 2004-му ми почали проект зі Світовим банком з реконструкції водного господарства. Перші гроші отримали в 2009-му. І сьогодні ми єдині в країні, хто цю реконструкцію завершив. В цілому водоканал оновлено на 80%. ТЕЦ модернізовано на 75%, замінено турбіни та котли. Система теплокоммунеренго оновлена ​​на 50%, побудовано 17 нових котелень. За рахунок американських, німецьких і європейських інвестицій, а також міського бюджету реконструюємо дитячі садки. У нас в середньому на 100 місць претендують 114 дітей. Звичайно, всіх приймають. Але це абсолютно не той рівень комфорту, який повинен бути у наших дітей. Тому одне з моїх головних завдань на найближчі два роки — повністю вирішити проблему з мережею дитячих садків.

«СКІЛЬКИ НЕРВІВ ВИТРАЧЕНО ЗА 12 РОКІВ, ЩОБ НЕ ДОПУСТИТИ ПРИВАТИЗАЦІЇ КЛЮЧОВИХ ОБ'ЄКТІВ МІСТА. ІНАКШЕ — ТАРИФИ БУЛИ Б ЗОЛОТИМИ »

— Останнім часом у Чернігові все частіше говорять про плани олігархів «задушити» ключові об'єкти енергетики, водоканал, тепокоммуненерго, щоб потім забрати їх у громади за борги. А там і комунальні тарифи можна підвищувати — разів так у три-чотири. Поки це тільки побоювання. Але все ж таки. Що думаєте?

— І я ці побоювання розумію. Скільки нервів і сил витрачено за 12 років, щоб не допустити приватизації стратегічних для нашого міста об'єктів! І сьогодні Чернігів має інженерну інфраструктуру, стан якої краще, ніж у багатьох обласних центрах країни. Сьогодні у нас одні з найнижчих комунальних тарифів, прокладені нові магістральні мережі до віддалених районів. А колись мені пальцем біля скроні крутили, кажучи, що зробити гарячу воду в місті неможливо. І при цьому важливо, що інженерні комунікації належать громаді, а не олігархам.

 «ЗУПИНИТИ ВІЙНУ. ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ В АФГАНІСТАНІ ЗАГИНУЛИ 117 НАШИХ ХЛОПЦІВ. ЗА ЧАС АТО ВЖЕ 135 ... »

— Ви пройшли Афганістан, у мирний час 20 років очолювали чернігівську Спілку воїнів-ветеранів. Це була не наша війна, зараз Донбас ...

— Це була чужа війна і чужа земля. Ми були заручниками геополітики. Багато років допомагали членам нашої афганської сім'ї, матерям, дружинам, дітям загиблих. Донецьк і Луганськ - це Україна... Це наше горе, у нас сьогодні знову — сироти та вдови. Це теж наша сім'я. Ми в боргу перед кожним, хто пройшов АТО, перед кожним, хто не повернувся. І у відповіді за їхні родини. Це не поверне синів і чоловіків, але допомагати ми просто зобов'язані.

Наші земляки, які пройшли цю війну, вже отримали 581 земельну ділянку. За цим показником Чернігівщина — четверта область в Україні. Кожен чиновник головою відповідає за швидкість розгляду заяв на отримання земельної ділянки від наших бійців. Ніякої тяганини і бюрократії бути не повинно. Ми разом зобов'язані зробити так, щоб нашим захисникам було куди повертатися, де створювати сім'ї, ростити дітей. Щоб у них була робота, справа, яка хоч трохи допоможе пережити важкий реабілітаційний період. Діти наших воїнів повинні у першу чергу отримувати путівки на оздоровлення, а сім'ї — пільги.

Війну треба зупинити... У нас був хлопець, Максим. Його батько два роки служив в Афганістані і повернувся живим. А його Максим після двох курсів інституту пішов служити в батальйон МВС, а взимку 2014-го у Києві його застрелили у спину. Батько, який пройшов війну, втратив єдиного сина...

Жодна смерть наших кращих хлопців, бійців, не повинна бути марною. Вони воювали і гинули за рідний квітучий край, за безпеку і благополуччя своїх родин, дітей, старих. Моя мета, не тільки як мера і громадянина своєї країни, але і просто як людини — зробити Чернігів успішним, процвітаючим, благополучним. Щоб у кожній родині був достаток, а в нашому спільному домі — мир.

PR