25 років тому прийнято Декларацію про державний суверенітет України і декомунізовано центральну площу Чернігова

16.07.2015   07:33 — Агенцiя

Чверть століття тому, 16 липня 1990 р., Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Було зроблено вирішальний крок на шляху до незалежності нашої країни.

Декларація була прийнята у часи розвалу СРСР, стрімкого загострення системної політичної та соціально-економічної кризи комуністичного режиму.

Прихована імперським пануванням міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках почала перетворюватися у криваві міжетнічні сутички.

11 березня 1990 р. Литва вже проголосила свою незалежність від Радянського Союзу, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях Києва, Чернігова та інших українських міст Українська Міжпартійна Асамблея, рухівці вже вели реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

Під тиском дій національно-демократичних сил, суспільних настроїв розгубленість і деморалізація охопили керівні верстви комуністичного керівництва в Україні. Багатьох обурило, що 9 липня 1990 р. Володимир Івашко, 1-й секретар ЦК КПУ, легко поміняв посаду голови Верховної Ради України на пост першого заступника генерального секретаря ЦК КПРС і переїхав працювати у Москву.

Самостійницькі національно-державні процеси охопили не тільки Україну та інші національні республіки, а також і Росію. 12 червня 1990 р. Перший з'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларації про державний суверенітет РРФСР.

Прийнята Декларація про державний суверенітет України більшістю парламенту (355 голосів «за», 4 «проти» і 1 «утримався») у редакції, на яку мала вирішальний вплив демократичне депутатське об'єднання «Народна рада» – українська національно-демократична опозиція у Верховній Раді, стала програмою побудови незалежної держави.

У цьому історичному документі наголошено, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах» і «є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя».

Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на території комуністичної імперії, яка розвалювалася. За місяць Верховна рада Білорусі прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

За незалежну, демократичну, соборну Україну в лавах «Народної ради» і депутатської групи Народного Руху України боролися і наші земляки з Чернігівщини:

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, уродженець с. Хрипівка Городнянського району, український дисидент і політик часів СРСР; політик та громадський діяч, народний депутат України, Герой України, письменник, автор Акту про незалежність України від 24 серпня 1991 р. У той час він був заступником голови «Народної ради» у парламенті.

Тетяна ЯХЕЄВА, уродженка м. Корюківка, український громадський і політичний діяч, науковець, кандидат економічних наук. У 1990 р. вона, доцент Чернігівського філіалу Київського політехнічного інституту, за підтримці активних верств виборців, Руху та інших національно-демократичних сил стала народним депутатом по Деснянському в/о № 438 м. м. Чернігів. Співавтор тексту Декларації про державний суверенітет України та Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» (3 серпня 1990 р.)

Сергій СЕМЕНЕЦЬ, уродженець м. Ічня, який, хоч і був обраний в народні депутати по Борзнянському виборчому округу № 443 як 1-й секретар райкому КПУ, виявився вірним Українському народу. Співавтор тексту Декларації про державний суверенітет України та її альтернативного проекту, ряду інших законодавчих актів. Входив до тимчасової комісії Верховної Ради у питанні щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України.

Символічно, що саме 16 липня 1990 р. виконавчий комітет міської ради прийняв рішення перейменувати центральну площу м. Чернігів з назви імені комуністичного діяча В. Куйбишева на історичну з часів середньовіччя – КРАСНА площа. Так почалася декомунізація столиці древнього Сіверського краю під тиском Чернігівського Руху під проводом Валерія Сарани і демократичної депутатської групи «Чернігів» у міській раді, яку очолили Юрій Філіппов, голова, і Сергій Соломаха, секретар, Товариства української мови ім. Тараса Шевченка на чолі з Василем Чепурним.

Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області