Школа життя Василя Толочка

17.03.2016   12:31 — Агенцiя

Конферансьє. Науковець. Педагог. Податківець. Громадський активіст. Поет. І все це про одну особистість - Василя Толочка.

На цих його життєвих стежинах - і білі, і чорні смуги.   Та якщо б довелося торувати шлях заново, то він, переконаний, що неодмінно б обрав саме ці стежки-дороги. Бо кожен крок – незабутній і цікавий, то набуття досвіду і мудрості.

Мріяв про театральний…
Першу гумореску про те, як сусідка зайшла в гості до Килини на млинці, глядачі зустріли оваціями і згодом саме нею починалися всі виходи на сцену. Василь Петрович пригадує, що вже восьмикласником почувався на сцені сільського клубу, як у себе вдома. Їхній аматорський колектив об’їхав з концертами чи не всі села Городнянщини. А ще він співав голосом Зикіної, Русланової, Бернеса, Утьосова… Мріяв піти до театрального.

…Але кібернетика переважила
Коли ж настав час обирати  професію, перевагу надав кібернетиці. Нічого несподіваного - на всеукраїнській олімпіаді з математики отримав Диплом III  ступеня. У 1972 році брав участь у Всесоюзній олімпіаді в Челябинську. Вперше подорожував літаком.
З гордістю розповідає, що в Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка моделювання біосистем у них викладав світило медицини академік Микола Михайлович Амосов, а теоретичну кібернетику – батько української кібернетики Віктор Михайлович Глушков.
Університет закінчив з відзнакою. Обдарованого молодого фахівця запросили науковим співробітником до Київського інституту кібернетики. У роботу занурився  з головою. Написав кілька наукових статей. Невдовзі був зарахований до аспірантури КДУ: розкривалися широкі перспективи у столиці…

Не міг вчинити інакше
Але примхлива доля іноді робить несподівані віражі. Молодший брат повернувся з армії зі скаліченим здоров’ям і його стан став критичним. Матері-інваліду негайно потрібна була допомога. На той час Василь Петрович вже закінчив два роки аспірантури. Залишався лише рік…
Заочного ж відділення за спеціальністю не було. Тож вибір постав між кар’єрою і порятунком рідних. Не вагаючись, повернувся до рідного села Хоробичі.
Наймолодший директор у районі
У сусідніх Ваганичах потрібен був вчитель математики. З  дня у день, за будь-якої погоди, новоспечений педагог ходив на роботу пішки. Влітку, коли підсихало болото, скорочував шлях навпростець.
Через рік Толочка призначили директором школи. Тоді йому було 24 – наймолодший директор у Городнянському районі.
У  Ваганичах знайшов свою половинку. Побралися з колегою Світланою Олексіївною. Молодій родині виділили в школі двокімнатну квартиру.
- Ні прання вивісити, ні спокійно прогулятися на подвір’ї… Як під рентгеном.
Нарешті голова колгоспу пообіцяв будинок. Будівництво наближалося до завершення, готувалися до новосілля.
А коли, погостювавши під час канікул у тещі в Західній Україні повернулися додому,  дізналися, що їхній будинок голова вже віддав іншим.

Перекваліфікувався у… податківця
На емоціях Василь Петрович зателефонував Надії Федорівні Сотниковій, виконуючій обов’язки начальника Городнянської районної податкової інспекції.
З нею познайомився, коли проводила в школі інвентаризацію (школа була на балансі сільради). В обідню перерву поспілкувалися за чашкою чаю. Надія Федорівна жалілася на брак кадрів. І дізнавшись, що Василь Петрович закінчив факультет кібернетики, запропонувала посаду. Жартома погодився. Через кілька днів вона зателефонувала і перепитала: «Чи не передумали?  Між іншим, я вже в області погодила Вашу кандидатуру». Тоді він ще вагався з остаточним рішенням…
    Ось так директор школи з 12-річним стажем, відмінник народної освіти, став старшим державним податковим інспектором.
Городнянщина – прикордонна з Росією та Білоруссю територія. Василю Толочку дісталася посада у відділі по контролю за вивезенням товарів. Тоді місцевий «Агат» - одне з найпотужніших в країні підприємств - експортував телевізори.
Даєш комп’ютеризацію!
Іноді події у житті відбуваються, ніби по колу. Через півроку до Городнянської інспекції приїхала комплексна перевірка з області. Саме в цей час у податковій була найактуальнішою тема комп’ютеризації. Область готувалася до нововведень. На курси вчитись комп’ютерній грамоті чомусь відправили жінку передпенсійного віку. Навчання в столиці мало зворотний ефект – вона була категоричною, що до комп’ютерного «монстра» й не доторкнеться. А тут «розвідка» доповіла, що першокласний спеціаліст є у Городні.
Так Василя Петровича перевели в область. На посаду -  начальник відділу обліку та звітності - головний бухгалтер.
Комп’ютеризація – то окрема епоха у податковій. Коли одержали перший комп’ютер, спочатку розмірковували: «Постоїть під столом, доки не мине кампанія. Скільки їх вже було. Переживемо й цю». Але з Києва суворо наказали, що за саботаж нововведення звільнятимуть з роботи.
Невдовзі техніка почала надходити і в районні інспекції. Вартість комп’ютера була захмарною – можна було обміняти на недороге авто. В районних інспекціях навіть траплялося таке, що керівник забирав комп’ютер додому на зберігання, щоб, бува, не вкрали. Згодом видали розпорядження – поставити грати на вікнах. Василь Петрович особисто їздив перевіряти. Той період він жартома порівнює з тим, коли  імператор Петро І народ до картоплі привчав.
Першим заступником в області працював тоді Віталій Якович Бут. Його поза очі називали «ходячою енциклопедією» - досконало знав всі нюанси податкового законодавства. А комп’ютеризація стала каменем спотикання.
Василь Петрович пригадує, як одержали  електронною поштою першого листа.  Приніс його першому заступнику. Той категорично заявив, що таке завдання виконувати не буде, бо немає підпису столичного начальства. І зібгав аркуш. Вислухавши монолог непокори, Василь Петрович підійшов до дверей, але затримався, оскільки Віталій Якович вже розмовляв з Києвом.
- Так? Хм... Так? Хм… Ти бачиш, як воно.
- Давай, підпишу, - завернув з порога Василя Петровича.
Але ж документ був вже схожий на непотрібний папірець. Довелося роздруковувати вдруге.
Електронному діловодству ще довго не довіряли і вели подвійний, паперовий, облік особових рахунків платежів. 
Згодом Василь Петрович обійняв посаду заступника голови-начальника управління комп’ютеризації.
За сумлінну роботу нагороджений багатьма відзнаками. Почесний працівник Державної податкової служби України.

Його життєве кредо
Коли створилася Всеукраїнська профспілка працівників органів Державної податкової служби, Василя Петровича обрали головою Чернігівської обласної ради профспілки.
З особливим ентузіазмом він втілив ідею керівництва щодо створення музею податкової служби,  проводить екскурсії. Серед експонатів – і перший комп’ютер.
З виходом на заслужений відпочинок Василь Толочко очолив місцевий осередок Всеукраїнського громадського об’єднання «Асоціація ветеранів ДПС України» в Чернігівській області.
Які посади б не обіймав, завжди залишається відданим своєму внутрішньому покликанню. Він слідує принципу: до людей треба ставитися так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.
Завдяки Василю Петровичу проведено чимало культурно-розважальних заходів, оглядів-конкурсів художньої самодіяльності, концертів, виставок, спортивних змагань, екскурсій тощо. В числі перших відвідувачів ветерани побували у Межигір’ї. Весною їздять до Києва милуватися неповторною красою Ботанічного саду. Окремі маршрути – історичними та духовними місцями.
Ветерани відчувають, що вони потрібні колективу. Турбуються про них,  якщо виникають побутові проблеми чи потрібне лікування.
Жодне свято не минає, щоб Василь Петрович не запросив на гостини ветеранів. Спогади, розмови про життя-буття. Такі необхідні й зворушливі. Під настрій гуртом заспівають.
На ліричній ноті
І завжди на прохання Василь Петрович із задоволенням читає гуморески та власні вірші. Його поезія – то його життя, мрії, сподівання, прагнення…
СПОМИН
Ті мальви яскраво червоні,
Сонця набравши в долоні,
Розводять іскристі вогні,
Знов серце тривожать мені.

І мимо пройти вже несила,
Вже погляд на мальви кладу:
Такими ж вогнями світилось
Побачення давнє в саду…

Ледь вишня тоді шелестіла,
Червоно-зелена в плодах.
До обрію зірка летіла,
І літо дрімало в садах.

Удвох ми сиділи з тобою,
Мов вишні, налиті вуста,
Веселкою барв неземною,
Світилась в очах яснота…

А серце до серця горнулось,
І руки тремтіли в руках,
До струн тоді вперше торкнулось
Кохання, омріяне в снах.

І тиша здавалась такою,
Що чуть, як зітхає роса…
Весь світ заплітала собою
Твоя світло-руса коса.

Несміло так губи зустрілись
І злякано вмить розійшлись…
Надії у серці роїлись…
Аж доки вони не збулись.

На такій ліричній ноті завершу далеко неповну розповідь про цю неординарну Людину.

Лідія Фальчевська