Чому молоко з Чернігівщини тікає на Сумщину?

02.03.2012   15:03 — Агенцiя

На… Чумацькому шляху...

Еволюція міцно ввійшла в життя нинішніх нащадків чумаків – заготівельників молока. Якщо предки, обливаючись потом під спекотним сонцем, місяцями їздили по сіль на гарбах, запряжених волами, то їхні сумські праправнуки щодня гасають кількома регіонами України по продукт на сучасних молоковозах. В одному селі на вигоні де з цеберок, де з пластикових пляшок заллють молоко в цистерну, у третьому, п’ятому… А коли наповнять її молочною кипінню по вінця – мерщій на молокозавод. І так день у день: літньої спеки, в осіннє бездоріжжя, у зимову хурделицю. До того ж завдяки сучасній техніці найспритніші примудряються накручувати на спідометрах молоковозів до півтисячі і більше кілометрів за день. Сумські “чумаки”, наче навіжені, окрім Сумщини, “гуляють” своїми молоковозами по хуторах, селах і селищах Полтавської, Чернігівської та Харківської областей. І не тільки. Найзавзятіші з “молодців” у мертвий сезон – взимку та навесні, коли молочні ріки мілішають до струмків, – навідуються “на молочний вогник” навіть у північні райони Дніпропетровщини. Зрештою, заготівельники із сусідніх регіонів теж не залишаються в боргу: здійснюють щоденні набіги на порубіжні села Сумщини, хоча й значно меншою гоп-компанією.

На село – три заводи

Практично в кожне чернігівське село Новгород-Сіверського, Коропського, Бахмацького, Талалаївського, Срібнянського районів, що розташовані поряд із Сумщиною, заїжджають молоковози двох-трьох молокопереробних підприємств.

– Торік ми здали 1000 тонн молока, – повідомив сільський голова Попівки Новгород-Сіверського району Микола Романьок. – Люди продають продукцію двом чернігівським молокозаводам – у Мену й Новгород-Сіверський, та одному сумському, із Шостки. Останньому перепало десь 150 тонн молока.

Така само ситуація і в Ларинівці цього ж району. На Шосткинський молокозавод тут за рік пішло 75 тонн молока. А ось у селі Червоному Коропського району Шостка має 60 молокоздавачів, хоча під боком є місцевий сирзавод… Чому так? У цьому селі шосткинці платять дещо більшу ціну, ніж в інших. Є й просто парадокси. У селі Кам’янська Слобода практично 95 відсотків селян здають молоко на місцевий молокозавод у Новгороді-Сіверському. Але до вісьмох жителів приїжджає молоковоз із Шостки! Дороге молоко! Незважаючи на таку конкурентну боротьбу, молокопереробники все-таки вміють домовлятися з вигодою для себе. Ось у Ларинівці з 1 лютого всі заготівельники водночас знизили вартість молока з 2,3 гривні за літр до 2 гривень.

Затрати мінімальні, зате прибутки явні!

Минулого року, приміром, сумчани загалом “надоїли” в агрофірмах, у приватних і фермерських господарствах власного і чотирьох сусідніх регіонів 227 тисяч тонн молока, яке надійшло на переробку на 15 молокопереробних підприємств Сумської області. При цьому левова частка продукту, як і в попередні роки, потрапила в засіки найпотужніших підприємств із переробки молока: роменського, охтирського та шосткинського молокопереробних заводів-комбінатів. Саме вони здебільшого замовляють і оплачують музику, чи то пак молоко, що завозиться сюди звідусіль.

Чернігівщина у цьому плані стає привабливим регіоном. Адже хоча тут теж останніми роками значно зменшилося поголів’я корів, та все-таки завдяки енергійній розбудові молококомлексів цю негативну тенденцію дещо вдалося зупинити. Принаймні минулого року дійне стадо практично не зменшилося і нині становить 137 тисяч голів. У господарствах усіх категорій вироблено 580 тисяч тонн молока. А це значно більше, ніж на Сумщині. Тому з цього привабливого шматка хочуть узяти свою частку не лише 14 працюючих чернігівських молокопереробних підприємств (загалом їх 19), а й виробники сирів, масла із сусідніх областей. Останнім часом Придесення перетворилося на сировинну зону для інших регіонів. За минулий рік з області, за неофіційними підрахунками, вивезено понад 60 тисяч тонн молока. До речі, деякі чернігівські молокозаводи фактично перепрофілювалися на сировинні пункти. Вони закупають молоко в селян улітку по 1,5–1,7 гривні, охолоджують його і перепродують уже по 3,50 гривні та вище своїм партнерам. Затрати мінімальні, зате прибутки явні!

Особливо активізувалися монополісти-сировари в останні два-три роки, після завершення попереднього україно-російського масляно-сирного протистояння, коли їм знову відкрили російські експортні ворота. Намагаючись задовольнити попит росіян на сир українського виробництва та наварити на ньому якомога більше, кожен із монополістів нарощував обсяги виробництва ледь не семимильними кроками.

До того ж, усупереч логіці, попри той факт, що молочний потік у регіоні в останнє десятиріччя танув просто на очах. Так, з 2001-го по 2008 рік молочне стадо на Сумщині загалом зменшилося з 206 тисяч до 95 тисяч корів. Може, зросли надої? Навпаки, за цей само період валовий надій на сільгосппідприємствах також істотно впав і торік навіть не дотягнув до позначки у 145 тисяч тонн молока.

Причини занепаду тваринницької галузі, в тому числі молочарства (і громадського, і приватного) – давно відомі: відсутність державної програми з її підтримки та розвитку. Попри те, що виробництво молока з кожним роком стає збитковішим, дров до багаття підкладають “добродії-суміжники”, які постійно збивають ціни на молочну продукцію. Сьогодні, приміром, закупівельні ціни на неї у приватних господарствах становлять заледве 2,3 гривні за літр молока. Однак областю вже поширюються чутки, що наступного місяця вони впадуть на 30–50 копійок. А відтак розбалансованість економічних стосунків між виробником і переробником, відсутність у них точок зіткнення, схоже, невдовзі спровокують чергову потужну “селекцію” молочної череди в області.

Проте нинішня “сирна війна” дещо знівелювала напруження на молочному ринку регіону. Сумчанам допомогли росіяни, які наклали вето на експорт продукції пирятинського, гадяцького і менського сиркомбінатів. Тож тепер молочні ріки пливуть у Сумську область нестримним потоком, який ось-ось переллється через вінця. Тривога небезпідставна. Адже, за твердженням спеціалістів, набіги на сусідні регіони призвели до перевиробництва власного молока безпосередньо на Сумщині.

Як бачимо, куди не кинь, всюди клин. Якщо “сирна епопея” затягнеться надовго, молоко доведеться зливати на дорогу, а припиниться – сумським заготівельникам, либонь, невдовзі доведеться освоювати неозорі кримські простори. Це в тому разі, коли українські сировари й надалі намагатимуться перегнати Америку з виробництва сиру на душу населення…/

Жмурков Владислав, Павленко Сергій, "Голос України"