Відбулася літературно–мистецька композиція “Я серце й душу в пісню переллю” до 100-річчя від дня народження А.С. Малишка

19.11.2012   10:09 — Агенцiя

Нещодавно в читальному залі Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка відбулася літературно–мистецька композиція “Я серце й душу в пісню переллю”, присвячена 100–річчю від дня народження українського поета Андрія Самійловича Малишка, автора більше 20-ти збірок поезій, текстів понад 100 пісень.

Присутні: викладачі, вчителі, студенти, шанувальники поезії зустрілися з пісенною творчістю поета-лірика А.С.Малишка, який прожив своє життя під девізом: “Я серце й душу в пісню переллю”.

Прекрасну людину, поета – пісняра, дала нам наша земля. Серед визначних талантів, яких дала українська поезія світові в 20 столітті, – постать А. Малишка вирізняється пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.

Народився Андрій Малишко у мальовничому селищі Обухові (що на Київщині), 14 листопада 1912 року, в багатодітній сім’ї сільського чоботаря. Його мати – Ївга Остапівна – хоч і була неписьменною, але передала своїм дітям багатство народної мудрості і добра. Від неї поет перейняв дорогоцінні скарби народу – народні пісні. Пригадує А.Малишко : “Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху – сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам’ять на все життя…”

Творчу працю А.Малишко завжди поєднував з громадською діяльністю. Люди його дуже любили й поважали, бо крім віршів, Малишко створив незабутні пісні. Серед найвідоміших – “Ми підем, де трави похилі”, “Журавлі”, “Ти моя вірна любов”, “Білі каштани”, “Прийдіть до мене, кароокі дні”, “Київський вальс”, ( “Знову цвітуть каштани”), “Пісня про вчительку”, романс “Цвітуть осінні тихі небеса”.Та якби поет написав лише одну пісню – “Пісню про рушник” (“Рідна мати моя…”), то він все одно назавжди лишився б у пам’яті українського народу. Ця пісня про рушник, вишитий натрудженими руками матері на щастя, на долю для сина стала гімном материнської любові.

Сам автор, Андрій Самійлович, вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким провела його мати на фронт. Ця пісня, як і більшість творів Малишка, народились у співдружності з композитором Платоном Майбородою. Доля звела Андрія Малишка з іншими талановитими композиторами : Олександром Білашем, Георгієм Майбородою, Левком Ревуцьким.

Гармонію і довершеність поет шукав і в особистому житті. Шукаючи в шлюбі вимріяного ідеалу, був одружений три рази. Останні 15 років свого життя Малишко прожив з відомою поетесою, нашою землячкою Любов’ю Забаштою.

Ти прийшла у дні погожі,
Хай без цвіту й солов’я.
Стала в серці на сторожі.
Як провісниця моя.
Освітила кожен кутик,
Кожну рисочку чола,
Медяного хмелю жмуток
Біля серця заплела.

За вісім днів до кінця життя поета була створена ним його лебедина пісня – “Стежина”:

“Чому сказати й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю,
Одним одна біля воріт?”.

І це – теж перлина української літератури, остання пісня поета. Його не стало 17 лютого 1970 року. За словами О. Гончара, Андрій Малишко – “людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства, він згорів довчасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень”.

Ведучими заходу були працівники бібліотеки Валентина Куценко та Вікторія Примак. На заході пролунали вірші поета у виконанні читців Надії Скороход, Світлани Сови. Його пісні виконала літературно – музична вітальня “Краяни”.

Валентина Куценко, головний бібліотекар відділу суспільних та гуманітарних наук