11 січня – преподобного Лаврентія Чернігівського

11.01.2016   09:15 — Агенцiя

Моральна чистота, духовна висота, невичерпна любов до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожного, хто хоч раз у житті удостоївся бачити отця Лаврентія

Схиархімандрит Лаврентій (в миру Лука Євсійович Проскура) народився у 1868 році в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько і мати його були глибоко релігійними людьми і дітей виховували у православній вірі. Лука навчався у початковій земській школі, був дуже здібним хлопчиком. У 13 років закінчив школу, був залишений помічником вчителя. З дитячих років Лука регулярно ходив до церкви, мав чудовий слух, співав у церковному хорі. Одного разу, у Коропі, він познайомився з дивовижною людиною – колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць, який відразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентському мистецтву. Тут же Лука освоїв гру на скрипці. Близько року провів хлопчик у Коропі. Після повернення додому він став регентом свого сільського хору.

Сім’я жила бідно. Лука був змушений опанувати ремесло кравця і своєю працею годувати родину. До 17 років він став прекрасним майстром своєї справи, замовників у нього було завжди багато. У цей час померла мати юнака, і він вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб Лука не залишав сім’ю. Важко було хлопцю відмовитися від наміру, але він змирився. Зі своїм другом юності Симеоном Лука ходив пішки до Києва до отця Іони, щоб він благословив отримати духовну освіту. Але священик сказав їм: «Ваша семінарія при вас» – і не благословив. Також разом із Симеоном Лука їздив на Афон. Після кількох наполегливих прохань Симеона було прийнято до братії Афонського монастиря. А Луці один із афонських старців сказав: «Їдь додому, ти там потрібен будеш». Він так і вчинив, повернувся на Чернігівщину.

Незабаром молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихлівського Миколаївського монастиря. Спів у Рихлівському монастирі приваблював не тільки паломників – чимало регентів з інших міст спеціально приїжджали послухати хор, що ставав дедалі відомішим. Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об’їжджаючи єпархію, відвідав Рихлівський монастир і залишився дуже задоволений хором. Після приїзду в Чернігів владика послав настоятелю припис направити регента Луку Євсійовича в Чернігівський Троїцький архієрейський будинок для керування хором. Так, приблизно в 1905 році, Лука переїхав до Чернігова, де й минуло все його подальше життя.

У 1912 році, на 45-му році життя, Лука був пострижений у чернецтво з ім’ям Лаврентій. Через два роки його було висвячено в сан ієродиякона, а в 1916 році – в ієромонаха. У 1928 році, за вказівкою екзарха України, митрополита Михаїла, – зведений у сан архімандрита. У 1923 році в Києві отця Лаврентія було таємно пострижено у схиму лаврським схиігуменом Гавриїлом. До самого закриття монастиря (в першій половині 20-х років) отець Лаврентій незмінно був регентом хору, уставщиком і завідувачем монастирського книгосховища.

Поступово зростав і його духовний авторитет. Він був суворим послідовником православного віросповідання. До нього за порадою приїздили і прості люди, і чернігівська інтелігенція. Віряни швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його велелюбність, дар розсудливості, прозорливість приваблювали не тільки мирян, але й багатьох духовних осіб, навіть чернігівські єпископи дуже прислухалися до його суджень.

Після закриття монастиря, отець Лаврентій оселився в маленькому убогому будиночку. Богослужіння звершував у невеликому Іллінському храмі. Так минуло 20 років. Настав час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості прославляти Бога піснеспівами у церковних стінах, о. Лаврентій, тим не менше, ніколи не залишав встановленого правила церковної молитви. Дбайливо зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. І коли його запитували: «Хіба ноти ще знадобляться?» – упевнено відповідав: «Звичайно, будемо ще читати і співати».

Під час Великої Вітчизняної війни, у період окупації Чернігова, було дозволено відкрити Троїцьку обитель. На прохання старця зібралися послушниці, прості віруючі люди і взялися до відновлення обителі. Люди працювали самовіддано, і вже в день Архістратига Михаїла 21 листопада 1941 року відбулося перше богослужіння в церкві Феодосія, розташованій під Троїцьким собором. А у 1942 році було освячено і головний престол Троїцького собору. На хори піднявся дивний старець, і величний храм зазвучав злагодженим співом. Зазвичай регенти диригують, стоячи обличчям до хористів і, значить, спиною до іконостасу, якщо хори влаштовані в західній частині храму. Але отець Лаврентій завжди був звернений лицем до вівтаря, а півчі розташовувалися симетрично півколом з обох сторін, він же стояв у центрі.

Моральна чистота, духовна висота, невичерпна любов до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожного, хто хоч раз у житті удостоївся бачити отця Лаврентія. Любов батюшки була особлива, вона не знала пристрасті, не дивилася на обличчя, на душевні якості. Він любив всіх і виявляв це почуття привітністю, увагою, порадою. О. Лаврентій був великим психологом, він знав духовний світ людини у всіх його проявах і найтонших відтінках. Усі від нього йшли, зігріті християнською любов’ю, підбадьорені, з повним спокоєм на душі. Не поодинокими були випадки, коли о. Лаврентій запобігав біді, рятував людей від смерті.

Що вражало в дарі отця Лаврентія? Чітка, упевнена відповідь на всі сумніви і запитання. І коли одна близька до нього людина наважилася запитати: «Батюшка, звідки ви знаєте, що потрібно відповісти кожному, хто звертається до вас, і як трапляється, що завжди це буває правильне рішення?». Він відповів: «На думку наводить Бог, і відповідь у сказаному відразу».

Помер схиаpхімандpит Лаврентій 19 (6) січня 1950 року. Чин поховання очолював єпископ Іаков. За рішенням владики місцем упокоєння було визначено усипальницю під Троїцьким собором, де покояться сім архієреїв. До закриття монастиря (у вересні 1962 року) у храмі регулярно служилися панахиди за покійним. Чернігівські архієреї вважали своїм обов’язком і честю помолитися біля могилки великого старця. Після ліквідації монастиря доступ до усипальниці був закритий. Минуло 26 років. Зараз настав час, коли знову прочани мають можливість поклонитися могилі отця Лаврентія.

Підготовано за матеріалами сайту «Азбука віри»