ДЕСНЯНСЬКА ПРАВДА. Скарби з бабусиної скрині

09.10.2015   10:38 — Агенцiя

Чернігівщина багата зразками унікальної вишивки і традиційного одягу, проте для решти України наш регіон лишається малорозкритим.

Ознайомити громадськість зі скарбами Чернігівського краю взялася організація «Всеукраїнська академія автентики». У суботу, 3 жовтня, у приміщенні Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана відбувся семінар­практикум «Відкриваємо автентичну Чернігівщину». Його учасниками стали майстри, колекціонери та збирачі старожитностей, історики, етнографи, громадські діячі. Їхній увазі були представлені виставки й демонстрація старовинного українського строю та рушників, цікаві доповіді і майстер­класи.

«Чернігівщина – це регіон, де кожне село має сильну, потужну енергетику, свої традиції і фольклору, і вишивки, і ткацтва, які  сьогодні майже зникають, — говорить учасник семінару, генеральний директор Центру Української Культури та Мистецтва Світлана Долеско. — Що для Чернігівщини характерно – відсутність Інтернету й мобільного зв’язку. Ми об’їхали всю область, майже кожне село, спілкувалися з людьми. Бачили села, де навіть покажчиків із назвою немає, і ти не розумієш, у якому місці перебуваєш. І там є лише один мобільний телефон у бабусі, подарований онуком, але щоби з нього подзвонити, треба видряпатися на гору. Та завдяки таким особливостям тут збережено автентичність, розуміння чистоти життя».

Спершу учасників семінару ознайомили з виставкою українського строю і рушників Чернігівського, Прилуцького, Ніжинського, Носівського, Менського районів.

Експонати для виставки надали збирач старожитностей Юрій Дахно, заслужені майстри народної творчості Наталія Черняк та Ольга Костюченко. На виставці більше 100 робіт, серед них — зразки автентичного одягу, вишиті, ткані й вибійчані рушники.

Наталія Черняк вишукувала найцікавіші зразки – особливі мережива, манжетики, і всі речі з її колекції мають  унікальні деталі. Юрій Дахно зацікавився старожитностями, коли дізнався, що його прадід вишивав рушники. «Виявляється, прадід мій служив у маєтку сусіднього поміщика. Там дівчата вишивали, і він призвичаївся. Коли я про це дізнався, попросив у бабусі щось із речей. І вона дістала рушник із дна скрині. Друга бабуся навчила мене різних технік вишивки. Я почав помічати, що селяни безбожно викидають залишки сорочок. І почав їх збирати у своєму селі та в сусідніх», – розповідає він.

Одяг старовинний і сучасний

Чи не найбільше зацікавила учасників семінару демонстрація одягу. Особливості традиційного строю середньої Чернігівщини (Ніжинського та Носівського районів) показав на зразках своєї колекції історик­етнограф із Києва Володимир Щибря.
Колекціонер і музейник Ігор Перевертнюк підготував  показ зразків традиційних головних уборів і костюмів північних районів Чернігівщини.

Що ж носили на середній Чернігівщині наші прабабусі? Розповідає Володимир Щибря.

«Натільним одягом була сорочка, виконана із лляного домотканого полотна, розшита в техніці вирізування й насилування. Нитки використовувалися також домашнього виробництва, виготовлені з льону, фарбовані дубовою та вільховою корою. Плахта (одяг на зразок спідниці) – архаїчне вбрання, його носили на Чернігівщині до середини ХХ століття. У деяких козацьких селах вона використовується донині, наприклад, плахту вдягає молода, коли йде скликати гостей на весілля. Поверх плахти вдягається запаска (фартух) із парчевої тканини, підперезана плетеним поясом. Поверх сорочки вдягали керсетку (безрукавка з кольорової тканини). Керсетки на Чернігівщині шили з дорогих тканин, жакардових, різного кольору. Їх обшивали оксамитом, декорували ґудзиками. На голові бачимо хустку мануфактурного виробництва. Якщо наприкінці XIX століття побутували очіпки й намітки, то вже на початок ХХ входить у вжиток мануфактурна хустка. Також носили намисто – коралі, намистини зі срібла й дукачі – прикраси, схожі на великі монети, що виготовлявся зі срібла, золота або бронзи. З одного боку викарбовували сюжет Благовіщення, а з іншого — імператрицю Катерину».

Ігор Перевертнюк показав два основні різновиди північно­чернігівського вбрання. Перший був поширеним у Чернігівському, Городнянському, Ріпкинському районах. Полотняна сорочка, вишита біллю із вкрапленнями червоного кольору, і підтичка (нижня частина сорочки з товстішого полотна, яка мала трохи виглядати з­під спідниці). Плахта, що на півночі мала рябе, червоно­біле забарвлення. Спереду – запаска, підперезана поясом. Поверх цього – керсетка. Головний убір – очіпок. А ось на півночі Семенівського району носили сорочку з косим рукавом, суконну спідницю, фартух мануфактурного виробництва, плетений пояс червоного й чорного кольорів. На півночі Чернігівщини довго вдягали такий головний убір, як намітка, на Городнянщині нею користувалися до середини ХХ століття.

Для того, щоб зібрати такі костюми, колекціонерам довелося об’їхати не одне село.

– Звідки у вас узявся інтерес до колекціонування старовинного одягу? – питаю у Володимира Щибрі.

– Пам’ятаю, ще у шкільні роки проводив канікули у бабусі в Київській області. Сидимо, дивимося телевізор. Показували вишивальницю, і я кажу: «Ось дивися, бабусю, що в Карпатах виробляють». А вона каже: «Чого ж тільки в Карпатах, і у нас таке робили. Іди подивися, в шафі – два ткані рушники». Я подивився, а тоді спитав про сорочки. Вона каже, що були сорочки і у неї, і у діда, але їх попалили, бо вже ніхто не носить. Мені так шкода стало. Я спитав у сусідів, і виявилося, що у однієї бабусі є сорочка, у другої – фартух, у третьої хустка. І почав збирати. З рідного села своєї мами мені їх дарували, а коли почав їздити в інші області, доводиться купувати.

– Ви їздили по всій Україні. Як відбулося ваше знайомство з Чернігівщиною?

– Перше село на Чернігівщині, куди я потрапив – це Топчіївка Чернігівського району. Я навчався тоді в 11 класі. Знайшов вишиту сорочку, фартух, «спадницю з нагрудником» (така місцева назва сарафана). Цікаво було виявити, що кожен район Чернігівщини має щось особливе. Зокрема, середня Чернігівщина, козацька земля, багата. Там із давнини розвивалися промисли, це одна з найцікавіших територій. У мене в колекції є декілька повних костюмів із середньої Чернігівщини, з півночі області, є і з Прилуцького району, з етнографічної Полтавщини. Показую їх на виставках у різних обласних центрах. Частина експонатів зберігається вдома, а частина – у спеціальному приміщенні. Адже вдома важко зберігати вовняні речі, спідниці і фартухи, їх потрібно постійно протруювати від молі.

Чернігівська майстриня Ольга Костюченко також організувала показ, але вже сучасного одягу, створеного за зразками традиційного.

Як усе починалося

«Наша «Всеукраїнська академія автентики» спрямована розвивати автентичні цінності, а також підвищувати авторитет наших майстрів серед населення, зацікавити суспільство витворами, які створюються руками наших майстрів, спонукати майстрів обмінюватися досвідом та підвищувати свій професійний рівень. За три роки ми плануємо відвідати всі області й побачити унікальність кожної», – розповіла під час відкриття семінару голова громадської організації Інна Залізнюк.

Організацією семінару в Чернігові займалася керівник Чернігівського осередку «Академії автентики», голова творчої майстерні «Куделя» Ольга Костюченко.

«Семінар у Чернігові проводиться вперше. Творча майстерня «Куделя» була створена влітку 2012 року. Якраз народився мій синочок, і ми з ученицею Іриною Ткач заснували таку майстерню. У ході діяльності ми зрозуміли, що Чернігівщину ніхто не знає. Знають лише, що це вишиті червоно­чорними нитками трояндочки та дубові листочки. А вона значно глибша й цікавіша! І у нас народився проект «Чернігівщина вишивана». А потім ми познайомилися з Інною Залізнюк – головою громадської організації «Всеукраїнська академія автентики», де об’єднуються люди з такими ж інтересами з усіх куточків України, проводяться семінари в різних містах. Дійшла черга до Чернігова, і ми хотіли представити найцікавіші райони, найдавніші зразки. Семінар відвідали гості з Чернігова, Києва й Вінниці», – зазначила майстриня.

Вікторія Гаврик, "Деснянська правда"