«Відправляючись у Чорнобиль, ми не знали, чи повернемося назад», – ліквідатор аварії на ЧАЕС Анатолій Тарасюк

26.04.2023   12:48 — Агенцiя

Чернігівець Анатолій Тарасюк 37 років тому брав активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Зараз колишньому міліціонеру – 62 роки, він ліквідатор 1-ї категорії. 26 років свого життя він віддав службі в органах внутрішніх справ.

Анатолій Тарасюк народився на Рівненщині. Після служби в армії пішов працювати сержантом патрульно-постової служби тодішньої міліції в Чернігові.

– Наступного дня після аварії на ЧАЕС – 27 квітня – на роботі нам повідомили, що на атомній електростанції «несправності», – згадує Анатолій Олександрович. – Того дня додому нас вже не відпустили. Ми мали цілодобово чергувати на місці дислокації в Чернігові – за адресою Шевченка, 13. Там пробули аж до 3 травня – відколи нас відправили до Чорнобиля. Напередодні всім дозволили недовго побути вдома – взяти речі першої необхідності і їжу в дорогу. Пояснили: у складі зведеного загону ми будемо надавати всю необхідну допомогу для ліквідації наслідків аварії. Відправляючись у Чорнобиль, ми не знали, чи повернемося назад, до рідних. Я залишив дома дружину і маленьку дочку. Мій командир Олександр Сербін написав коротеньку записку, у якій заповів своїм синам «відповідати за сім’ю» та «берегти маму». Ці слова чудово описують, що ми всі відчували в той момент…

Зведений загін правоохоронців відправляли у відрядження на 3-5 діб. Однак вони затрималися там на 20 діб – аж до 18 травня. Загін займався охороною громадського порядку на території Чорнобильсько-Прип’ятської зони, евакуацією населення та майна. Чернігівські міліціонери виконували спеціальні завдання в населених пунктах 30-кілометрової зони – Вишневе, Діброва, Грезля, Чорнобиль та інших.
– Найперше, що мене дуже вразило ще дорогою до Чорнобиля – безперервні колони техніки, які їхали трасою в обох напрямках, – каже Анатолій Тарасюк. – В селі Іванків ліквідатори організували штаб. Для нас провели інструктаж і об’єднали в групи. Кожна з них виконувала певні завдання: чергування на блок-постах, патрулювання населених пунктів, допомога евакуації населення тощо. Загалом, люди ставилися з розумінням до необхідності евакуюватися. Однак були й такі, хто категорично відмовлявся лишати свій дім. Переважно, це стосувалося старшого покоління. Чув від них: «Тут ми народилися і звідси нікуди не поїдемо!» З часом, таких відчайдухів ставало все менше і жити їм ставало все скрутніше. Тож ми ділилися з населенням своїми пайками, хлібом. Були й негідники, які нишпорили по покинутих оселях у пошуках наживи. Мародерів ми затримували, в подальшому вони несли відповідальність за свої вчинки.
– Як ви себе почували в Чорнобильській зоні після аварії на АЕС?
– Про радіацію і її вплив спочатку ми знали не так багато. Ми були молоді, самопочуття було більш-менш нормальним. Але за кілька годин перебування на свіжому повітрі всі одразу ж відчували сильну сухість у роті, шкіра на обличчі постійно лущилася. У Чорнобилі тоді буяла весна, було дуже спекотно. Але нам не можна було знімати верхній одяг, у жодному випадку – респіратори. Тому служба була не з легких.
Анатолій Тарасюк зібрав унікальний альбом зі знімками того періоду: на чорно-білих фотографіях можна побачити, як для ліквідаторів проводять інструктаж, як вони патрулюють місцевість на бронетранспортерах, як працюють у штабі з ліквідації наслідків катастрофи. На жаль, багатьох колег-ліквідаторів Анатолія Олександровича  вже немає в живих.
– Радіація по-різному вплинула на кожну людину. У Чорнобилі бувало, що в одному місці – дозиметр зашкалює, робиш кілька кроків і бачиш, що рівень радіації не перевищує норму, – розповідає ліквідатор. – За період нашого перебування в Чорнобилі показники опромінення нам записували умовні… Прикро, що багатьох моїх товаришів і колег вже немає – наприклад, це чудові хлопці Володимир Зик і Володимир Бублик. Ми працювали пліч о пліч і наш загін називали одним з кращих. Пам’ятаю, як поверталися з Чорнобильської зони і автобус зупинився в Кіптях – місцеві зустрічали нас, як героїв.
У Чернігові сержант Тарасюк отримав кілька днів «відгулу» і знову приступив до роботи. За понад чверть століття служби на різних посадах в органах внутрішніх справ Анатолій Олександрович зарекомендував себе як висококласний професіонал своєї справи.
– Я пішов на пенсію у званні полковника. Продовжую працювати і зараз. Життя триває, –каже Анатолій Тарасюк. – Чорнобиль залишився у пам’яті в найдрібніших деталях, наче ця катастрофа сталася зовсім недавно. Ми з товаришами-ліквідаторами обов’язково збираємося двічі на рік, аби відзначити дві важливі і пам’ятні для нас дати – 26 квітня, коли сталася аварія на ЧАЕС, і 18 травня – день, коли ми повернулися додому. Чорнобиль став болючим уроком і справжнім випробуванням. Але важливо знати і пам’ятати, що у кожного покоління – свої виклики, які треба витримати з честю.

Поліція Чернігівської області