Шосткинські гвардійці розповіли про зустріч із російськими танками під Черніговом
13.04.2022 21:41 — Агенцiя
Серед захисників чернігівського напрямку відзначились, зокрема й гвардійці з Шостки.
«Це було село Количівка. Там стояв наш блокпост, і він був крайній під Черніговом. Сьомого березня ми прийняли бій і розбили колону російської техніки. Перед цим по нас працювала їхня артилерія, потім міномети та танки. Вони думали, що особового складу вже не лишилося після такого обстрілу. Далі вони вирушили колоною по центральній дорозі до Чернігова. Але ми їх вже чекали та зайняли свої позиції. Мій гранатометний розрахунок був першим, хто цю колону зустрічав. Ми раніше з хлопцями добре відпрацювали алгоритм входження колони. Наша схема спрацювала. Мені пощастило з першого пострілу РПГ-7В влучити у відсік, де у танка пальне. Потім інші були влучні постріли, адже бій вівся на невеличкій відстані, і я це бачив особисто. Особовий склад противника почав виходити з техніки, а далі хлопці їх просто знищували», – розповів Артур.
Зібраний та сконцентрований гвардієць пригадує, що сам бій тривав сорок хвилин, і потім ще дві години тривала зачистка місцевості.Причому втекло дуже мало росіян.
«В одній з підбитих БМП вони всі так і лишились, ми потім бачили їхні тіла. Класно по них працювали танкісти Збройних сил. Росіяни побачили, що з ними буде, і тому більше не наважувались настільки агресивно прориватись через наш блокпост, і тому потім били лише здаля», - додає він.
У гранатометному розрахунку Артура того дня бився гвардієць Андрій. Цей кремезний скромний мовчазний працьовитий чоловік прослужив у військах понад двадцять років.
«Була команда: «Танки». Ми приготувались. Коли танки наблизились, то ми почали підбивати їх. Підбили також БМП. Коли закінчились постріли РПГ, працював з автомата по російських танкістах, що кидали підбиту техніку, – ділиться Андрій. – Довелось ще пораненого гвардійця витягати. Віддав ще свій турнікет солдату Збройних сил, у якого була поранена нога».
У місцевому шпиталі ми зустріли «Бармалея» Гвардієць теж брав участь у тому бою.
«Був поранений у ногу під час вогневого зіткнення з противником. Ніжинські лікарі так до кінця і не були впевнені, чи то було кульове, чи то уламкове поранення, адже рентген металу не виявив. Загоюватись, як сказали, буде довго, але головне, що кістка ціла, – каже «Бармалей», і додає. – Ми зробили все, щоб вони не пройшли далі. Це сьогодні — головне!»
Згаданий блокпост під Черніговом був не єдиний. Шосткинські гвардійці працювали по всій області від самого початку вторгнення. Вони боролись пліч-о-пліч з військовослужбовцями Збройних сил та Територіальної оборони.
«Невдовзі після вторгнення частина військовослужбовців вийшла з пункту постійної дислокації. Я очолював рух колони. Ми їхали годин п’ятнадцять, адже маршрут змінювався залежно від обстановки, поки не опинились у Козельці. Звідти ми розосередились по блокпостах у Чернігівській області. Всюди по нас працювала їхня артилерія та авіація. Є й втрати: декілька військовослужбовців отримали мінно-вибухові травми не сумісні із життям», – розповів офіцер Нацгвардії Андрій.
Про те, що розпочалась війна він дізнався від дружини, яка зателефонувала йому рано вранці 24-го лютого з Харкова. Згадує, що у динамік смартфона він, навіть, почув вибухи. Він намагався знайти слова та якось заспокоїти кохану, але його мозок відмовлявся повірити у те, що відбувалося. Щойно завершив дзвінок – його викликали по тривозі у частину, і тоді все стало на свої місця.
Військовослужбовці з Шостки також виконували рейдові розвідувальні дії у тилу ворога. Вони зібрали великий обсяг даних про переміщення противника для нашої артилерії.«Нашою задачею була розвідка місцевості. Вогневих контактів ми уникали, бо виконували завдання у тилу противника. Ми проводили рейдові дії по лісах, лугах, населених пунктах, шукали скупчення техніки та особового складу противника та передавали їхні координати нашій артилерії», – розповів спецпризначенець Ігор.
Гвардійці, з якими ми спілкувались, – кадрові військові. Проте специфіка задач, які вони виконували до початку вторгнення, була далекою від тих реалій, з якими вони зіткнулися під Черніговом. Кажуть, що вижити у божевільному хаосі боїв та постійних обстрілів їм допомогли, віра у свої сили, дисциплінованість та навички, які вони вони отримали під час численних зборів та навчань.
Національна гвардія України
© 2005-2025