Чернігівський кіборг розповів про захист Донецького аеропорту

21.05.2018   11:36 — Агенцiя

Як жити після повернення із зони бойових дій, як врівноважити психіку після пережитого там і що мають знати і розуміти про війну ті, хто ніколи не був під кулями.

Про все це йшла мова на зустрічі колективу працівників Менського районного суду з учасницею Другої світової війни Євдокією Семененко, учасником бойових дій в АТО, кіборгом Вадимом Бойком, чернігівськими волонтерками Яною Смоляр, Наталією Волинець та Світланою Здор.

Вадим Бойко – уродженець Чернігова, нині житель столиці. У серпні 2014 року він добровольцем пішов в АТО, у жовтні того ж року захищав Донецький аеропорт.

Згадував, як пройшли перші місяці у військовій частині, як готувалися до справжніх боїв. Першою дислокацією його 95-ої бригади були Піски. А звідти через кілька місяців, уже обстріляних, Вадима та інших добровольців відправили в аеропорт. Він підкреслив: туди їхали не за наказом, а лише добровільно.

– Нашими були лише новий термінал і вежа: бетонний каркас і покручене вибухами залізо. Все розбите, все горить, – розповідав він. – Нас у терміналі стояло 106. Половина – на постах, інші – відпочивають. Була одна вціліла кімната, одна буржуйка. На одному й тому ж столі і їли, і робили операції пораненим.

Говорив Вадим більше про своїх бойових побратимів: як хлопчина-водій, поранений в груди і ногу, на підбитій машині все ж подолав «злітку», про «трьохсотих», яких забирали з великими труднощами. Той місяць в аеропорту був для Вадима найважчим.

– Було дуже страшно. Хто стверджує, що на війні не боявся, каже неправду. Там боїшся не лише за своє життя, а й за життя тих, хто тебе прикриває, – зізнався він.

Бойовий шлях Вадима Бойка після Донецького аеропорту продовжувався до вересня 2015 року: захищав населені пункти, що знаходилися поблизу. І зробив деякі висновки зі свого бойового досвіду:

– У нас ще багато командирів, які виховувалися за радянських часів. Вони намагаються робити все так, як їх тоді вчили. І є багато молодих офіцерів, які дуже добре розуміються на правилах теперішньої війни. На сьогодні наша армія вже значно сильніша, ніж була на початку вторгнення. Але негаразди ще є, і вони будуть доти, поки у вищому командному складі не займуть пости нинішні молоді командири.

Яна Смоляр – психолог громадської організації «Епоха свідомості», Світлана Здор – керівник підрозділу ГО «Об’єднання добровольців» та Наталія Волинець – також психолог. Усі вони – волонтерки, від початку неоголошеної війни і до сьогодні надають допомогу нашим бійцям. Багато разів побувавши на передовій, мають моральне право на «не жіночий» погляд на війну.

– Страх на війні – це нормально, це спрацьовує інстинкт самозбереження, – стверджують вони. – Без нього там не вижити. Війна навчає жити на рівні інстинктів. Повертаючись до мирного життя, нашим бійцям не завжди вдається цього позбутися. Звідси – трагічні випадки, коли навіть на незначний подразник у мирному житті вони реагують так, як реагували б на фронті.

І далі – маса прикладів із повсякдення. Бо немилосердна війна через завданий біль змінює будь-кого. З часом біль стихає, а реакції залишаються. Посттравматичний стресовий розлад сьогоднішніх захисників – це наша майбутня проблема, яка нині лише починає заявляти про себе. Згадаймо хоча б статистику суїцидів демобілізованих із АТО. Тож головне завдання психолога – перевести пережите воїном у його досвід і допомогти навчитися з тим досвідом жити.

Звичайно ж, не оминули тему військового патріотизму. Про те, як проявляється він у воєнних буднях, розповідали і Вадим Бойко, і волонтерки. Та найточніше сказала Світлана Здор:

– Патріотизм у нашого народу десь на генетичному рівні. Згадайте: до вторгнення ніхто не хотів навіть іти в армію. А коли сталася біда, чоловіки масово пішли добровольцями, а жінки стали їм допомагати. Ми почали прокидатися як нація. І це дуже добре. Бо це те, що колись дуже давно закладали у нас наші предки.


http://nslovo.com/blog/chernigivskyj-kiborg-rozpoviv-pro-zahyst-donetskogo-aeroportu