Міліціонери двічі виносили господаря з палаючого будинку

22.06.2012   13:33 —

Піти на дільницю, а потрапити на… подвиг. Власний! Така перспектива не виключена для жодного працівника міліції, адже він повинен повсякчас бути готовим допомогти людям у біді. Не відвернутися, не удавати, що тимчасово відібрало зір і слух, – рятувати!

Того дня заступник начальника Менського райвідділу внутрішніх справ Чернігівщини майор міліції Олександр Гаврись разом з колегами – начальником сектору дільничних інспекторів старшим лейтенантом міліції Олексієм Петрикеєм та інспектором дозвільної системи старшим лейтенантом міліції Олександром Івахненком перебував у службових справах в селі Киселівка, розташованому за десяток кілометрів від райцентру.

Правоохоронці працювали в рамках операції під умовною назвою “Візит”: почергово відвідували помешкання громадян, розпитували, чи є якісь проблеми та негаразди, подолання яких належить до компетенції міліції, проводили селян роз’яснювальну роботу з найбільш актуальних питань.

Прямуючи до чергового подвір’я, працівники міліції звернули увагу на стовп густого диму, який ставав щільнішим просто на очах. “Чого б це в таку спеку хтось палив скати?” – майнула думка, та її відразу затулила інша: “Пожежа!”

Олексій Петрикей першим влетів на подвір’я, де вже почав хазяйнувати “червоний півень”. Швидко роздивився, звідки поширюється вогонь. Епіцентром пожежі (як і підтвердилося згодом) стала перегріта літня груба, на якій готували їжу для худоби. Власне, полум’я ще майже не було, проте задимленість – надзвичайна. Господаря, пенсіонера МВС Миколу Динька (відставного майора міліції з 20-річною вислугою, колишнього оперативного чергового Менського райвідділу внутрішніх справ) Олексій ніде не помітив. Здогадався, що той може відпочивати у будинку. Між тим споруда подовжувала наповнюватися димом. Ще кілька згаяних хвилин – і спочинок літнього чоловіка міг перетворитися на вічний.

Зовні хата з усіма прибудовами нагадувала такий собі “шанхай”. Усередині було не ліпше, та ще й видимість у диму – майже нульова. Працівник міліції ледь знайшов шлях до кімнати на другому поверсі, де спочивав господар. Розбудив, допоміг вибратися на свіже повітря. Старий аж закляк, спантеличений картиною пожежі у власному обійсті.

Колеги старшого лейтенанта Петрикея тим часом вже встигли викликати пожежну охорону і, не гаючи ані хвилини, взялися до гасіння. В хід пішли всі відра і навіть миски: їх наповнювали водою з ручної водорозбірної колонки та заливали розжарений дах навісу, готовий спалахнути щохвилини.

Ступор господаря тривав недовго. До пенсіонера дійшло, що встановлені під навісом його старенький “Запорожець” (давно зіпсований, до речі) та мотоцикл сина можуть дістатися полум’ю. Дідусь схопився і кинувся у товщу диму. Правоохоронці ледь встигли зупинити його. Нашвидкуруч заспокоїли, відвели за кілька кроків, ближче до хвіртки, та мерщій повернулися до гасіння: пожежа не давала відволіктися, а спека і вітер намагалися звести нанівець зусилля добровільних рятувальників. Хоч скільки заливали дах навісу (качали воду так, що аж погнули важіль колонки), проте він таки спалахнув. Почав стріляти шифер.

На той момент вже десятки односельців боролися з вогнем. Пліч-о-пліч працювали не тільки сусіди потерпілих, а навіть і сільський голова та місцевий священик. Однак тон у всьому задавали все ж таки міліціонери. Саме до одного з них, Олександра Гаврися, і звернулася сусідка потерпілої родини. Вона помітила, як господар раптом знявся і знов почвалав у задимлений будинок.

– Я побіг до будинку, – згадує заступник начальника Менського РВ. – Від старшого лейтенанта Петрикея вже знав, де розташована дідова кімната. Шлях до неї шукав навпомацки. Дим не давав нормально дихати. Дістався другого поверху, забігаю в кімнату – аж господар і справді там. Виявляється, він згадав, що в нього заощадження заховані. От і кинувся рятувати гроші, навіть не подумавши, що сам може задихнутися. Вхопив я діда, практично силоміць виштовхав його надвір. Проте він клуночок з рук не випустив!

Навіс повністю дістався вогню. Але навколишні споруди і, найголовніше, будинок вдалося відстояти. Олексій Петрикей відзначився і тут: коли з-під залізного даху господарського сараю повалив густий дим, він першим заліз нагору і руками, без жодних інструментів, розкрив частину даху, бо інакше вода просто не змогла б потрапити всередину, загасити полум’я.

В успіх спільних зусиль вірили всі. Але запобіжних заходів вирішили ужити: винести з будинку цінні речі, поки це ще було можливо.

Господиня, працівниця сільського магазину Ольга Динько, не приховує сліз розчулення і захоплення:

– Так дружно, так злагоджено всі працювали! А міліціонери – попереду від усіх. Воду тягнуть, речі виносять… Ми, пригадую, нещодавно ремонт в будинку робили, то півдня його від речей звільняли. А тут за десять хвилин – порожня хата!

– У тій нервовій напрузі ні втому, ані вагу предметів якось не відчував, – розкриває причини “стаханівського” темпу роботи Олексій Петрикей. – Дивлюся: стоїть морозильна камера, заввишки з мене. Встиг подумати, що річ дорога, треба рятувати. Вхопив, напружився – і витяг надвір. Вже потім, коли небезпека була позаду і всі заспокоїлися, здогадався зазирнути всередину. Виявляється, цей побутовий агрегат був заповнений м’ясом та іншими продуктами. Знав би це тоді – напевно, і з місця його не зрушив би!

У підсумку, втрати погорілої родини виявилися не катастрофічними. Врятовано будинок разом з усіма цінностями, основні надвірні будівлі, навіть абсолютно всю худобу. А найголовніше – не постраждала жодна людина.

Героїчні дії трьох працівників міліції могли залишитися непоміченими. Адже самі вони нікому не стали розповідати про те, як ризикували здоров’ям і навіть життям, рятуючи колишнього колегу, його житло і майно. Привели до ладу забруднений кіптявою формений одяг – та й повернулися до райвідділу. Лише спостережливий заступник начальника райвідділу з питань кадрової роботи старший лейтенант міліції Сергій Волошин спитав у Олександра Гаврися, мовляв, чому в нього такий втомлений вигляд. Ось тоді й почув розповідь про надзвичайно насичений подіями день.

– Усіх трьох сміливців у райвідділі знають як винятково порядних людей, – каже Сергій Анатолійович. – Тому ми зовсім не здивувалися як самому вчинкові, так і особам героїв. Так, я не обмовився. Весь колектив Менської районної міліції вважає вчинок наших колег саме героїчним, гідним того, аби на цьому прикладі виховувати молодих співробітників.

До речі, заступникові начальника Менського райвідділу УМВС з питань громадської безпеки Олександрові Гаврисю та начальникові сектору ДІМ Олексію Петрикею вже не вперше випадає вступати разом у двобій з “червоним півнем”. Торік, повертаючись із завдання, випадково помітили, як розгорялася пожежа в яблуневому саду на околиці села Величківка. І також, не розгубившись, за допомогою підручних засобів зуміли збити полум’я.