Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Неділя, 23 лютого, 04:18:54

Малює війну, якій заглянув в очі

06.06.2017   10:35Агенцiя

Сергій Дроб’язко ніколи в житті не шукав легких шляхів. Здається, інколи доля сама випробовувала чоловіка на міцність, витривалість, незламність... Він часто опинявся там, де важко. І це – не лише фронт. Це там, де є слабкі і беззахисні, де марно сподіватися на державну машину і незрозуміло, у кого просити допомоги.

В цьому і є його сила - відчувати, де ти потрібен і віддавати себе цілком і повністю.
 
Мій дім – море


...Замість різнобарвного дитинства  – похмурі стіни інтернатів. І не тому, що Сергійко сирота. І не через те, що хлопчина був зайвим і непотрібним у родині. Тут доля сама розставила всі крапки: жорстоко, трагічно, безжально. У його матері під час пологів  відмовило обидві ноги і вона на все життя лишилася інвалідом. Тому попри материнську любов жінка була змушена полишити сина, бо фізично не могла виховувати новонароджену дитину. А хто батько хлопчика – цю нерозгадану й досі таємницю забрала із собою в могилу.

Вже зараз дорослим чоловіком він пригадує, як тоді не вистачало поруч рідної людини - реальної, а не персонажу із книги, яка б довела, що мріяти треба і це важливо, і якщо працювати над собою, то ці мрії обов’язково стануть реальністю.

Мрії хлопця почали здійснюватися дещо пізніше, коли під час служби на морфлоті він закохався в море. Час від часу в нього цікавилися: де твій дім? З юнацьким запалом Сергій відповідав не замислюючись: «Море!». Ходив у далекі плавання на великому лайнері. Повертався засмаглий, обвітрений, загартований дикими штормами... І не з пустими руками, а з нейовірними пейзажами, які абсолютно точно відтворювали всі настрої моря.

«Служив на Далекому Сході, - розповідає Сергій. - Спочатку був звичайним матросом. Згодом став старшиною команди корабля ІІІ рангу. Отримав звання військового мічмана. Саме там я зрозумів, що маю хист художника. В інтернаті теж малював, але був переконаний, що то лишень дитячі забавлянки. На кораблі мене почали називати мариністом (художник, що малює море – Авт.)».

Морські простори були виконані настільки майстерно, що членам екіпажу корабля мимоволі  здавалося, що вода ось-ось рине раму і затопить все навколо. Крім живописних полотен, парубок захоплювався різбленням. Вирізав кораблі, портрети військових. Закоханий у велич природи, мічман і подумати тоді не міг, що згодом він малюватиме... війну, якій загляне в самісінькі очі.

На службу – за 24 кілометри...

З розпадом Радянського Союзу Сергій повернувся на рідні простори. Оселився в Острі – невеличкому містечку над Десною.

«Тут жили мої мама і сестра Ніла. Мати після Чорнобильської катастрофи почала хворіти. Мені хотілося бути поряд з нею. Я завдячую їй своїм життям. Моє народження зробило з неї інваліда, - опускає очі мій співбесідник. - У мене була можливість перевестися до Чорного моря, але я твердо вирішив, що маю бути поряд з рідними».

Сергій Леонідович був призначений начальником клубу 300-го навчального полку у військовій частині сухопутних військ ЗСУ «Десна». Підйом на роботу був о п’ятій ранку, а далі щоденний марафон у 12 кілометрів.

«Від Остра до Десни й назад я щодня долав по 24 кілометри пішки. О восьмій годині треба було стояти в строю. Два запізнення – і шукай нову роботу. Якось командир частини їхав у справах до Остра і на мосту побачив, як я щодуху несусь на роботу, - посміхається чоловік. - Наступного дня викликав мене і сказав: якщо приходитимеш невчасно на роботу в межах розумного  – закриватиму на це очі. Але мені все-одно не дозволяла совість так робити. Який я приклад показую солдатам, якщо сам запізнююсь».

У військовій частині знали, що Сергій Дроб’язко гарно малює і запропонували зайнятися музеєм, розташованим на території навчального центру. Копітка була робота – стенди, експонати, архіви...

«Я їздив на Андріївський узвіз, продавав картини, аби заробити якусь копійчину, щоб навести лад у музеї. Там познайомився з цікавими людьми. Мені запропонували організувати мою особисту виставку. Опісля – картини почали продаватися значно швидшими темпами, - пригадує художник. -Найважчий був час, коли армію почали гнобити. За президентства Януковича нашу військову частину взагалі хотіли скоротити».

За словами Сергія Леонідовича, Центр знищувався повним ходом. Його навіть хотіли порізати на метал і розпродати. Заробітної плати не виплачували місяцями. Втім, за часів Майдану, тут почалося друге життя. Своїми силами військові відновили не лише будівлі й техніку, а й музей, в якому нарешті з'явився стенд із сучасною історією України. Військовий запевняє, що для цього довелося повністю переробити стенди і прибрати деякі музейні експонати часів «колективізації».

Війна в картинах і у віршах

Багатьом військовим вкрай складно повертатися до мирного життя: болісні спогади про втрату побратимів на війні, посттравматичний синдром і безліч інших факторів протидіють реінтеграції ветеранів назад у соціум. Але є люди, які збирають волю в кулак і починають жити далі. Всім своїм єством намагаються повернутися до звичного життя. Та попри незламне бажання дещо таки змінюється. Як, наприклад, у нашого героя. До війни картини Сергія дихали свободою: нескінченні простори, незрівнянні краєвиди наймальовничішої в світі країни. Тепер полотна митця кричать про пекло війни, яку й досі не оголосили. Вдивляєшся у картини художника і ненароком прогулюєшся розбитим і розстрощеним Донбасом.

«Я не люблю говорити про ті місяці, що я провів в АТО. Про це розповідають мої картини, а для більш повного розуміння – моє поетичне слово, - констатує Сергій Леонідович. - Майдан у мене вселяв надію. Я постійно туди їздив. Участь в гострих сутичках правда не брав та допомагав чим міг. У мене була місія завгоспа. Їздили з Женею Лоскотом – легендарним капітаном-розвідником, який одразу після Революції Гідності пішов добровольцем на Схід. Мій товариш – захисник Луганського аеропорту, який був безстрашним і мужньо йшов у тил ворога. Цілий рік його вважали безвісти пропавшим, аж поки пошуковці не знайшли його могили під Веселою Горою. Перепоховали у Десні. Як потім вияснилося, Євгена намагалися взяти в полон. Але він, відстрілявши всі набої, підірвав себе гранатою... Ну от як можна сидіти і чекати, коли у наші рідні міста й села, у військову частину одна за одною йдуть похоронки, коли гинуть наші побратими, батьки й сини?!».

У березні 2015-го не витримав і наш герой - пішов добровольцем. Дружина благала не робити цього, але він не міг більше чекати. Воював у ротно-тактичній групі 169-го навчального центру.

«Загалом перебували в Донецькій області, були й виїзди до Попасної, Зайцево – за потреби. Різні траплялися ситуації. Всі ми там зі зброєю в руках і не від того, що нам це подобається. Ми захищаємо свою землю від агресора. Найголовніше - постійно тримати ввімкненим мозок. Хто б коли-небудь міг подумати, що ми воюватимемо з Росією. Цього навіть жоден підручник не припускав. У багатьох чоловіки й сини воюють по той бік. Бо родинні зв'язки все одно ближчі за державні. У нас в Україні роками знищували озброєння. Скільки порізали танків, бойових машин піхоти, систем артилерійських і протиповітряної оборони... Неначе готувалися заздалегідь в такому собі антиукраїнському руслі. Та з цим якось розібралися завдяки волонтерам, небайдужим людям, підтримки Заходу. Головна проблема: бойові дії не завжди в комплексі з політичними. А ще душа болить за псевдопатріотів. Ну як можна наживатися під час війни? Коли люди гинуть. Коли діти стають сиротами. Коли 20-річні хлопці втрачають ноги, руки... А комусь ці трагічні обставини не заважають змінювати «Жигулі» на іномарку. Ви ж розумієте – не за зароблені гроші... Коли вбачаєш місцеве населення в рядах сепаратистів – слів не вистачає. Вся Україна боронить Схід, а вони по той бік гроші заробляють, а по цей – гуманітарну допомогу беруть...».

Під час бойових дій від успішної роботи Сергія Дроб’язка інколи залажала доля всього підрозділу. Та він про це не воліє говорити, мовляв, не прийнято у військових багато теревенити про війну. Пригадує, як у години затишшя змінював зброю на пензель. Та не часто таке траплялося, бо фізично не вистачало сил.

У цивільному житті малює багато. Інколи доходило до двадцяти картин за місяць, зізнається Сергій. Кожен сюжет полотна художника має свою передісторію у реальному житті. Він, неначе оспівує кожну подію, побачену на невизнаній війні у своїх картинах. Та час від часу поветається до улюблених пейзажів, святинь...

«Нещодавно закінчив велике панно в сквері нашої Десні на військову тематику – дев’яносто квадратних метрів. Фарби й пензлі допомагають створити щось для людей, які несуть свою нелегку службу. Днями приступатиму до меморіалу, - ділиться соїми планами митець. - Робитимемо його за моїм ескізом. Прообраз – мій товариш Євгеній Лоскот».

Сергій Леонідович не відкидає можливості, що повернеться до АТО. Зараз же він активно займається волонтерством. Контролює, щоб допомога була насамперед адресною. Якщо це колеса для машин – значить колеса.

«Зараз армія стала значно багатшою завдяки волонтерам. Добре, що є бізнесмени, які не примножують свої статки, а діляться. Серед моїх знайомих таких чимало. Тому коли вони дають гроші на військові потреби, я завжди роблю фотофіксацію того, що ми придбали, бо знаю людей, які наживаються у такий спосіб».

Коло справ якими займається Сергій Леонідович дуже широке – він директор в музеї, художник, трішки поет і музикант. А ще він затятий шанувальник більярду. Неодноразовий чемпіон. Та найголовніше – він патріот, проте цим ніколи не хизується. За нього значно більше розповідають його вірші.

Сніжана Божок

Останні новини Чернігівщини

Відбулось відкриття виставки

Відбулось відкриття виставки "Єдині духом" 17:13

20 лютого в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулось відкриття виставки «Єдині духом» до Дня Героїв Небесної Сотні.

Міграційна служба Чернігівської області: пріоритетні завдання на 2020 рік визначено

Міграційна служба Чернігівської області: пріоритетні завдання на 2020 рік визначено 15:26

21 лютого в Управлінні Державної міграційної служби України в Чернігівській області під керівництвом начальниці Управління Ксенії Лук’янець та за участі керівників структурних та територіальних підрозділів було проведено засідання Колегії за підсумками роботи у 2019 році.

У Чернігові вшанували пам'ять героїв Дебальцевого

У Чернігові вшанували пам'ять героїв Дебальцевого 14:43

У Чернігові скорботним мітингом і покладанням квітів до стел загиблим героям АТО/ООС 22 лютого вшанували пам’ять полеглих у боях під Дебальцевим.

Генплани ще чотирьох населених пунктів Чернігівщини схвалені на містобудівній раді

Генплани ще чотирьох населених пунктів Чернігівщини схвалені на містобудівній раді 14:33

У Чернігівській облдержадміністрації 21 лютого відбулося чергове засідання обласної містобудівної ради.

У Ріпках дитині-сироті вручили ключі від квартири

У Ріпках дитині-сироті вручили ключі від квартири 14:18

Віднедавна Сергій Таргонь — власник двокімнатної квартири у Ріпках, яку купили за рахунок державної субвенції. Ключі від житла юнаку днями вручив голова Ріпкинської РДА Геннадій Поляк.