Навчання артилеристів на Гончарівському полігоні

09.02.2017   07:34 —

Плановий вихід підрозділів на Гончарівський полігон став випробувальним елементом постійної готовності бригади до виконання будь-якого наказу командування.

Хоча особовий склад і знав, що має бути оголошена тривога і здійснено вихід з пункту постійної дислокації, але все виявилось значно складніше – наближено до бойової ситуації.

У лічені години була здійснена підготовка до формування колон: одна – для завантаження на залізничні платформи, друга – для здійснення чотирьохсоткілометрового маршу. Швидко, але без зайвого поспіху відбулося отримання індивідуальних завдань підрозділами, узгодження планів дій та маршрутів руху, завантаження майна, отримання зброї тощо.Своїм ходом колісна техніка здійснила нічний перехід з пункту «А» до пункту «Б», причому автомобілі, випущені ще за радянських часів, не підвели – без серйозних поламок прибули всі. І це не витривалість самого «заліза», а результат турботливого ставлення водіїв до своїх «сталевих скакунів».

Після прибуття на визначене місце у максимально стислий час здійснено обладнання тимчасового табору: розгорнуто засоби зв’язку, встановлені намети, обладнанні санітарно-гігієнічні місця та пункти приготування й прийому їжі, налагоджено автономне електропостачання, здійснена перевірка технічного стану автомобілів, організовано оборону та захист нового місця перебування і багато інших поточних заходів. До того ж всі ці роботи проводилися при мінусовій температурі та не сильному, але від того не менш пекучому вітрі.

Такий позитивний результат був досягнутий лише тому, що кожен просто виконував свої безпосередні обов’язки. Здається – дрібничка, але саме з таких, випечених багатоденними тренуваннями невеличких цеглинок і складається мистецтво війни. І тут кожен, від командира бригади до рядового контрактника, має знати свої дії на рівні рефлексів.

Будні на полігоні зовсім не схожі на будні в пункті постійної дислокації – вони відрізняються, як масло відрізняється від маргарину. Вони важкі до хрипоти від лайливих слів, до ниючого попереку і – веселого жарту та нестримного сміху.

А ще зимовий виїзд на польові навчання згадується як їдучий дим з металевих буржуйок, іній на прорезиненому брезенті, мерзлий метал, що прилипає до шкіри, як жуйка до підошви черевика. Чомусь ностальгічно залишається в пам’яті вранішня апетитно паруюча, обпікаюча горло каша й чай у чашці, об металеві боки якої ти сперш грієш замерзлі пальці і лише потім повільно, смакуючи, п’єш коричневу до чорноти солодку рідину.

Все, день розпочався: він наповнюється скаженим перебігом подій, які ти встигаєш фіксувати краєм свідомості, тому що сам перебуваєш у безперервному русі. Засніжений і провітрений полігон наповнюється гудінням двигунів і людськими голосами. Інженерно-саперна рота продовжує зводити фортифікаційні споруди, імітацію мінних вибухів та димових завіс. Гаубичні і протитанкові батареї висуваються на позиції стрільби, взводи охорони роблять «зачистку» місцевості і розчиняються серед чагарників. Гарматні канонади чергуються з різким хлопанням стрілецької зброї.

Постійне маневрування тактичних одиниць не дає противнику почувати себе впевнено на «полі бою». Ми теж не застраховані від «трьохсотих», і медики під огнем оперативно здійснюють евакуацію поранених до тилових медпунктів. Деякі дні видаються дещо легшими: господарські та технічні роботи в таборі і – заняття фізичною культурою в спортивному залі місцевого гарнізону, із здачею заліків.

Звичайно, не все виходить, як хотілося, буває і «як завжди», але на те вони і навчання, щоб у реальному зіткненні з ворогом виходило «як треба». Тому вечірні «розборки польотів» проходять у комбригівському наметі бурно й емоційно: аналіз робиться нищівний і для декого неприємний, командири відстоюють свою правоту, поповнюється список недоліків, над якими потрібно працювати. Саме в таких обговореннях і народжуються вірні шляхи подальших дій, так що користь від них безумовна.

Ніч, вона холодна, як снігова баба, не дивлячись на дві буржуйки в наметі, де підлогою є промерзла земля, а замість ковроліну – дощаті піддони та гілля з хвоєю. Вартові підтюпцем танцюють на чітко обмеженому взятому під охорону просторі. Холодні зірки на холодному тлі неба і лише гарячі солдатські серця розтоплюють гончарівське морозне повітря. Важкі видаються дні польового виходу, але чоловічий бас під гітару із вплетінням жіночого тенору говорить, що є ще «порох в порохівницях». І буде новий день…


Оперативне командування "Північ"