Великі біди малої річки

30.04.2012   13:29 — Агенцiя

На території нашої області протікає 1560 малих річок загальною довжиною близько сім тисяч кілометрів. До них відноситься і наша Мена. Дивлячись на брудну застояну річечку, важко повірити, що ще у 18 – 19 століттях вона була важливою судноплавною артерією і мала ширину 25 – 50 метрів і середню глибину 8 – 14 метрів. Та ще у 60-х роках минулого століття риби в ній було, мабуть, не менше, чим зараз у Десні. Було…

Знищив “фільтр” – отримай бруд

Що ж стало причиною практично знищення малих річок України? Чому річка Мена стала брудною “калюжею”, в якій навіть риба вестися не хоче?

– Один із найважливіших способів боротьби за збереження малої річки полягає у недопущенні її замулення, – пояснює Михайло Валуй, житель менського мікрорайону Чугаївка. Це небайдужий чоловік, який переживає за нашу річку, мов за власну дитину, та прочитав масу наукової літератури з даного питання. – Раніше цієї проблеми практично не існувало. Береги малих річок України були заліснені. Під лісом та на цілинних степових ділянках сніг танув поступово. Велика частина води вбиралася ґрунтом і проникала вглиб, поповнюючи підґрунтові води. Інша частина розталої поверхневої води надходила до русел малих річок більш-менш рівномірно, не викликаючи змивів ґрунту. Величезне значення відігравало й те, що заплава річок періодично заливалася повенями, і через це практично не зорювалася, мала могутню чагарникову та лугову рослинність, яка відігравала роль водоохоронної зони, додатково очищаючи поверхневий стік у річку. Що ж маємо на сьогоднішній день? Вирубали, викорчували, провели меліорацію, розорали. По осушених та зораних долинах і заплавах під час дощів і танення снігу тепер прямо в річки окрім грунту потрапляє маса змитого матеріалу, що містить органіку, всілякі отрути і пестициди. От і результат!

Ще недавно усе Полісся характеризувалося низинним рельєфом, великою кількістю боліт, заболочених та перезволожених земель, густою мережею повноводних річок. Болота і їхні торфяні “подушки” не тільки відігравали роль живого фільтру річкової води. Вони ще й слугували значним “резервом”, накопичуючи в собі воду та підтримуючи її сталий рівень у річці. Загальна площа боліт, заболочених і перезволожених земель в Україні становить 6,57 млн. га, з них осушено 3,1 млн. га (майже половину). На одній лише Чернігівщині було осушено близько 300 тис. га боліт, що призвело до зниженя рівня води малих і середніх річок. Болота на Менщині викликали інтерес спочатку як джерело палива торфу, згодом – як кормові угіддя та резерв земельного фонду, що потребує осушення та використання в якості сільськогосподарських угідь. Осушили. І загинула тисячоліттями створювана природою екологічна система, яка виробляла кисень і чисту воду, давала прихисток цілому ряду рослин, риб і тварин. Річка Мена стала частиною меліоративної системи, її перегородили сімома шлюзами.

Менське “озеро”

– Переїхав я до Мени у 1968 році, річка тоді була зовсім іншою, – розповідає колишній житель Феськівки, а зараз менянин Микола Драгун. – Неширока і глибока, з чистою водою. А риби! Краснопірка, плітка, окунь, карась, лин, щука, піскар, гірчак. Під час нересту в нашу річку з Десни заходили навіть сазани, плоскирка (густера), язь, верховодка, жерех, йорш. Що гріха таїти, ловили тоді і “жаками” і “топтухами”, та риба не переводилася.

Аж вирішили з маленької річки Мена за великі кошти зробити ціле “море”. Зробили дамбу, встановили шлюз, заповнили водою пойму.

– Спочатку всі були задоволені новизною, – згадує той же Михайло Валуй. – Всі купалися, каталися на моторних човнах, ловили рибу, відпочивали на берегах новоствореного “озера”. Але з роками природа розставила все по своїх місцях. Основна частина озера була мілководною, заповнювалася водоростями, почався процес гниття, псувалася вода, почала гинути риба. Врешті-решт його спустили. Річка почала відновлюватися. Та всі сподівання про її вдале майбутнє знищила нова ініціатива – зробити міський пляж. Після поглиблення болота біля основної дамби було закрито шлюзи – у результаті рівень води в річці піднявся, але повністю зупинилася її течія. Але ж саме течія і є життєдайною основою річки! Немає течії – відсутнє самоочищення від природного бруду та технологічних стоків.

Зараз ми маємо заповнену водоростями річку, відсутність місць для купання з чистим плесом, забруднено воду навіть у районі сумнозвісного пляжу. І найголовніше те, що цей бруд із водоростей, опалого листя, сміття осідає на дні річки, утворюючи товстий шар мулу, який не очищується, адже шлюзи постійно закриті. Вони не відкриваються навіть навесні, коли можливе найефективніше очищення річки при таненні снігів і паводку (цієї весни шлюзи також довго залишалися закритими, хоча жителі мікрорайону Чугаївки добираються до мостика через річку майже по коліна у воді – авт.). Та й відкривати потрібно своєчасно, а не тоді, коли віднерестилася риба і різке зниження рівня води завдасть непоправних збитків навколишньому середовищу.

Який же вихід?

Наукових рекомендацій для виправлення ситуації з річками існує багато: збереження уздовж русел річок незайманих лучно-болотних смуг, “розумна” меліорація, заборона спрямлення і каналізації річок, збереження заповідних територій та ділянок річок з непорушеним природним режимом, побудова якісних водоочисних споруд, очищення русел за допомогою спеціальної техніки. Як бачимо, варіантів багато. Але всі вони або потребують значних коштів або розраховані на значний проміжок часу. Найбільш підходящим із варіантів, який пропонував колись нині покійний Петро Жила на сторінках “Колгоспної правди”, є надання вільного плину течії на всій протяжності річки Мена. А шлюзами користуватися лише тоді, коли малий рівень води в річці, засуха.

– Особливо важливо відкривати шлюзи навесні при паводках до нересту риби та закривати в літній час лише, якщо є потреба, – підтримує цю ідею і Михайло Валуй. – А вже якщо і будувати пляж, то потрібно копати в глибину, а верхній кут плину течії води повинен бути тим же, що й був раніше на нашій річці.

Можна, звичайно, і далі жити за недолугим принципом “моя хата скраю, нічого не бачу, нічого не знаю”. А чого ж: вода в крані є, від спраги ніхто не помирає, навіть гусям є ще де бовтатися і рибка така-сяка водиться. Так думали ті, хто вирубував ліси, висушував болота, руйнував церкви і Максаківський монастир. Ті, хто віддавав накази, хто бездумно їх виконував і просто… мовчав. Задумайтеся, дорогі земляки. Чи хочете ви, щоб річку Мену наші діти та онуки вивчали по уцілілих фотографіях у районному краєзнавчому музеї?

http://nslovo.com/blog/velyki-bidy-maloji-richky